САМООЦІНКА ЯК ЧИННИК СОЦІАЛЬНОЇ АДАПТАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ В ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ

Постановка проблеми. Підлітковий вік є критичним етапом формування особистості, під час якого відбуваються значні біопсихосоціальні зміни. У цей період особливо гостро постає питання соціальної адаптації – здатності ефективно взаємодіяти з оточенням, дотримуючись соціальних норм та очікувань.

В умовах сучасного суспільства, яке характеризується високою динамікою змін, інформаційним перевантаженням і соціальними викликами (зокрема, воєнний стан, нестабільність, порушення звичного середовища життя), проблема формування адекватної самооцінки набуває ще більшої актуальності. Усвідомлення цінності власної особистості, впевненість у собі й позитивне сприйняття світу стають важливими передумовами психологічного благополуччя та ефективної соціалізації підлітків.

Метою дослідження є аналіз та систематизація теоретичних уявлень про взаємозв’язок самооцінки особистості в підлітковому віці та рівнем адаптації.

Результати дослідження. Як зазначалося вище одним із ключових чинників, що визначає успішність процесу соціальної адаптації, виступає рівень і характер самооцінки. Самооцінка впливає на стиль поведінки, міжособистісні стосунки, здатність долати труднощі, приймати себе та інших. Низька або завищена самооцінка може зумовлювати труднощі в адаптації, спричиняти конфлікти, соціальну ізоляцію або девіантну поведінку.

Підлітковий вік є критичним періодом у становленні адекватної самооцінки, яка суттєво впливає на подальший розвиток особистості, її здатність до самореалізації та успішної інтеграції в соціум. У цей період відбуваються значні зміни в соціальних зв’язках, з’являються нові соціальні ролі та стосунки, що вимагає від підлітків високого рівня самосвідомості, самоконтролю та вміння до адаптації. Саме тому важливо приділяти увагу їхньому емоційному та внутрішньому світу [2, c. 75; 5, c. 195].

Самооцінка розглядається як процес оцінювання особистістю самої себе, своїх здібностей, рис та досягнень у порівнянні з іншими [3, c. 413]. Вона виступає фундаментальним елементом особистісної структури, який визначає рівень мотивації та академічної активності. Її формування ґрунтується на співвідношенні уявлень про реальне «Я» та ідеальне «Я», а велика розбіжність між ними може спричиняти емоційний дискомфорт і внутрішню незадоволеність. Самооцінка — це динамічний показник, що формується під впливом життєвого досвіду та індивідуальних переконань, і відображає ступінь усвідомлення власної значущості [1, c. 87].

Формування усвідомленого «Я» вважається одним із провідних досягнень підліткового періоду. Саме в цей час підлітки глибше усвідомлюють власні емоції, думки, таланти та прагнення, що сприяє становленню їхньої ідентичності та самореалізації. Важливим фактором у цьому процесі є наявність сприятливого середовища, яке забезпечує емоційну підтримку та простір для самопізнання [4].

Дослідники підкреслюють, що формування адекватної самооцінки є визначальним чинником особистісного розвитку та соціальної адаптації підлітків. Сформована самооцінка залежить від трьох ключових аспектів: оцінки з боку значущих дорослих і ровесників, особистісного досвіду у діяльності та власного аналізу досягнутих результатів [2, c. 20].

Соціальна адаптація передбачає здатність індивіда ефективно функціонувати в суспільстві, дотримуючись прийнятих соціальних норм і правил. Цей процес найяскравіше проявляється в таких сферах, як сім’я, освітній простір, професійна діяльність та громадське середовище.

Фахівці погоджуються, що самооцінка є не лише визначальним чинником соціальної адаптації, а й важливим регулятором поведінки та міжособистісної взаємодії. Зокрема, С. Дмитрієва трактує самооцінку як внутрішній механізм, що спрямовує діяльність особистості. Аналіз емпіричних даних свідчить про те, що самооцінка має як емоційний, так і когнітивний вимір, а на її становлення впливають як соціальні, так і індивідуальні чинники. Недостатньо сформована або викривлена самооцінка може викликати труднощі в адаптації, зниження ефективності діяльності та навіть розвиток емоційних порушень [6, c. 20].

Висновки. Проведене теоретичне осмислення проблеми дозволяє зробити висновок, що самооцінка є важливим чинником, який безпосередньо впливає на рівень соціальної адаптації підлітка. У період активного особистісного становлення самооцінка виконує регулятивну функцію, сприяючи формуванню адекватного уявлення про себе, розвиткові комунікативних навичок, емоційної стабільності та здатності до самореалізації в соціальному середовищі.

Адекватна, позитивна самооцінка сприяє конструктивній взаємодії з оточенням, підвищує мотивацію до досягнення успіху та зміцнює психоемоційне благополуччя особистості. Водночас низька або завищена самооцінка може бути джерелом дезадаптивних форм поведінки, невпевненості, соціального відчуження або агресії.

Отже, формування здорової самооцінки є однією з ключових умов успішної соціалізації підлітків. Це потребує цілеспрямованої психолого-педагогічної роботи з боку родини, освітніх установ та спеціалістів у сфері психологічної допомоги. Розуміння механізмів впливу самооцінки на соціальну адаптацію дозволяє ефективно підтримувати підлітків у період їхнього особистісного зростання.

Список використаних джерел

1. Борець О. А., Шакун В. С. Теоретичні основи формування самооцінки індивідуума. Психічне здоров'я та резильєнтність особистості : колективна монографія. Академія праці, соціальних відносин і туризму. Київ : Ф-ОП Гуляєв О.В., 2025. С. 86-94.
2. Булах І. С. Психологія особистісного зростання підлітків: реалії та перспективи : монографія. Вінниця : ТОВ «Нілан-ЛТД», 2016. 340 с.
3. Коцан І. Я., Ложкін Г. В., Мушкевич М. І. Психологія здоров’я людини. Луцьк: РВВ ― «Вежа» Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки, 2011. 430 с.
4. Радько О. В. Педагогічна та вікова психологія. 2023.
5. Токарева Н. М. Шамне А. В. Вікова та педагогічна психологія : навчальний посібник [для студентів вищих навчальних закладів]. Київ, 2019. 548 с.
6. Шевченко Н. Ф. Теоретичні підходи до розуміння поняття «самоповага» в історичному поступі психологічного знання. Наука і освіта. 2015. №11-12. С.19-25.