ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ КРЕАТИВНОСТІ СУЧАСНОГО ПІДЛІТКА В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

У сучaсному світі зростaє знaчення розвитку креaтивного мислення як ключової компетенції, що сприяє aдaптації особистості до змінних умов життя. Особливо це aктуально для підлітків, які переживaють склaдний період стaновлення особистості, пошуку ідентичності тa сaмовираження.

В умовах воєнного стaну психологічні виклики, з якими стикaються підлітки, посилюються, що вимaгaє нових підходів до підтримки їхнього психоемоційного блaгополуччя. Дослідження феномену креaтивності в цей період відкриває можливості для розуміння її ролі як ресурсу психологічної стійкості, мехaнізму емоційної регуляції та засобу соціальної aдaптації.

Врaховуючи ці aспекти, aнaліз особливостей креaтивності підлітків в умовaх воєнного стaну дозволяє не лише виявити її психологічні детермінaнти, a й визнaчити шляхи розвитку творчого потенціaлу як вaжливого чинникa особистісного та соціaльного становлення молоді.

Креативність є важливим механізмом адаптації, що забезпечує гнучке реагування на стресові фактори та сприяє оптимізації нейропсихологічних процесів. Вона відіграє ключову роль у формуванні адаптаційного потенціалу підлітків, особливо в умовах екстремальних соціокультурних змін, характерних для воєнного часу. Основою креативності є інтеграція виконавчих функцій префронтальної кори, асоціативних зон неокортексу і механізмів нейропластичності, що сприяє формуванню нових стратегій поведінки [2; 4].

Творча активність впливає на психоемоційний стан завдяки модулюванню активності лімбічної системи, зокрема зниженню реактивності мигдалеподібного тіла, що зменшує рівень кортизолу і мінімізує стресову чутливість. Це покращує емоційну стабільність і знижує тривожність, сприяючи адаптації до нових умов [2; 4]. Дослідження показують, що креативність також підвищує ефективність нейрообчислювальних процесів, забезпечуючи гнучке оперування інформацією і зміну стратегій обробки нових даних. Активізація дофамінергічної системи під час творчого мислення позитивно впливає на мотивацію, стимулює утворення нових нейронних зв’язків і стабілізує емоційне самопочуття, що є важливим для підтримки психічного здоров’я [2; 4].

Хронічний стрес може значно послаблювати ці функції, викликаючи когнітивні розлади, такі як дефіцит пам’яті, порушення концентрації уваги та здатності до навчання, що може негативно впливати на загальний рівень адаптивності особистості. Дисфункція гіпокампу, як ключової структури для формування нових спогадів і регуляції емоційних станів, значно ускладнює процеси соціальної адаптації, особливо у підлітків, які часто стикаються з екстремальними психоемоційними навантаженнями у воєнний час [2; 4; 6].

Підлітковий вік є критичним етапом емоційно-психічного розвитку, що супроводжується значними структурними змінами в когнітивній, афективній та поведінковій сферах. Цей період характеризується підвищеною чутливістю до зовнішніх подразників, що впливає на реактивність і стабільність емоційного стану [2; 4]. У контексті війни, ці процеси можуть бути ускладнені додатковими стресовими факторами, такими як втрата домівки, вимушена міграція, розрив соціальних зв’язків та нестабільність майбутнього, що може суттєво ускладнити процеси саморегуляції [2; 3; 4; 6].

Психофізіологічні закономірності цього віку передбачають інтенсивну роботу механізмів саморегуляції, спрямованих на адаптацію до соціальних змін, формування ідентичності та інтеграцію внутрішніх і зовнішніх регуляторних процесів, що визначає здатність підлітків адаптуватися до складних умов [2; 4]. Водночас, ці процеси можуть порушуватися під впливом хронічного стресу, що викликає довготривалі психоемоційні розлади [2; 3; 4; 6].

Резильєнс у підлітків визначається як здатність відновлюватися після стресових ситуацій і підтримувати психоемоційну стабільність у складних умовах. Це поняття включає не лише стійкість до стресу, але й здатність використовувати внутрішні ресурси для адаптації до змінних умов без втрат для психічного та фізичного здоров’я [3; 4]. Резильєнс вимагає активації когнітивних, емоційних і поведінкових стратегій для подолання кризових ситуацій, таких як війна або вимушене переселення, що вимагає високого рівня соціальної підтримки та внутрішніх ресурсів [3; 4].

Психосоціальні передумови розвитку резильєнсу включають внутрішні ресурси, такі як самооцінка, емоційна стабільність, мотивація, соціальні зв’язки, а також зовнішні ресурси, включаючи соціальну підтримку і культурний контекст. Ці фактори значно підвищують адаптаційні можливості підлітків в умовах екстремального стресу, створюючи умови для формування позитивної самооцінки та стійкості до тривалих психоемоційних навантажень [3; 4; 5].

З мого практичного досвіду роботи з підлітками в арттерапевтичних проєктах, я часто спостерігала, як молоді люди, які пережили втрату, вимушене переселення або інші травматичні події, відновлюють свою впевненість через символічне самовираження – малювання, написання текстів або створення музичних композицій. Ці творчі практики дозволяють не лише висловити свої емоції, але й знайти нові стратегії подолання стресу. Часто підлітки, які беруть участь у таких заходах, починають активніше взаємодіяти зі своїми однолітками, що створює додаткове відчуття соціальної приналежності і значно полегшує їхній процес адаптації [3; 4; 5].

Психологічна травматизація підлітків у воєнних умовах може спричинити розвиток патологічних патернів реагування, що зумовлено недостатньою соціальною зрілістю і обмеженими адаптаційними ресурсами. Проте не всі підлітки, які пережили травматичні події, розвивають посттравматичні розлади, що свідчить про значні індивідуальні відмінності у рівні резильєнсу. З мого досвіду, підлітки, які мають доступ до соціальної підтримки і можливість творчого самовираження, легше відновлюються після кризових ситуацій, зберігаючи позитивне самосприйняття і адаптивний потенціал [2; 3; 4; 6].

У результаті проведеного теоретичного аналізу установлено, що креативність є важливим ресурсом адаптації та психологічної стійкості сучасних підлітків в умовах війни та воєнного стану. Виявлено, що розвиток творчого потенціалу позитивно впливає на здатність молоді справлятися зі стресом, регулювати емоційні стани, розвивати дивергентне мислення та підтримувати психологічне благополуччя. Креативність виступає ефективним механізмом, що дає змогу підліткам адаптуватися до складних умов генерувати нестандартні рішення і використовувати негативний досвід як ресурс для особистісного зростання. Подальші дослідження можуть бути спрямовані на емпіричне вивчення специфіки проявів креативності підлітків у різних соціальних та психологічних контекстах збройного конфлікту. Особливо увагу слід приділити дослідженню звʼязку між рівнем резильєнтності, соціальною підтримкою та розвитком креативності у підлітків та молоді. Перспективним також є розроблення та впровадження спеціалізованих психологічних та педагогічних програм, орієнтованих на розвиток творчого потенціалу та психоемоційної адаптації підлітків, що зазнали травми  війни та переживають її  наслідки. 

Джерела та література

1. Бурчинський С. Г. Когнітивні та психоемоційні порушення в умовах хронічного стресу: як вийти із замкненого кола. Неврологія, нейропсихіатрія, психосоматика. 2024. № 2. С. 16–21.
2. Басенко М. В. Психосоціальні передумови розвитку життєстійкості у підлітків в умовах воєнного конфлікту. Український психологічний журнал. 2019. № 2 (12). С. 27–34.
3. Іванченко А. О. Психологія креативності особистості: теоретико-методологічний та прикладний аспекти: дис. ... д-ра психол. наук. Київ, 2017. 482 с.
4. Коваленко О. М. Особливості резильєнтності особистості в умовах тривалого стресу. Збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції «Психологія: реалії та перспективи». Полтава : ПолтНТУ, 2023. С. 45–49.
5. Павленко В. В. Креативність: сутність, структура, закономірності формування і розвиток. Педагогічна освіта: теорія і практика. 2015. № 10. С. 114–119.
6. Personal Correlates of Creativity of Teenagers = Особистісні кореляти креативності підлітків. Problems of Modern Psychology. 2019. № 44. С. 298–321.
7. Шопіна М. Психологічні особливості розвитку творчого потенціалу у підлітковому віці. Вісник НТУУ “КПІ”. Філософія. Психологія. Педагогіка. 2012. Вип. 2. С. 101–109.