ЕМОЦІЙНИЙ ІНТЕЛЕКТ ЯК РЕСУРС ПРОВІЗОРА

У тезах розкрито роль емоційного інтелекту як внутрішнього психологічного ресурсу, що забезпечує ефективність професійної діяльності провізора. Аналізуються особливості прояву емоційного інтелекту в межах міжособистісної взаємодії в системі «провізор–пацієнт», його зв’язок із професійною самоефективністю, комунікативною компетентністю та стресостійкістю.

Ефективність професійної діяльності фахівця в системі охорони здоров’я зумовлюється не лише рівнем його теоретичної підготовки та практичних навичок, а й здатністю керувати власними емоційними станами та конструктивно взаємодіяти з іншими. Особливо актуально це для провізорів, які щоденно здійснюють безпосередній контакт із пацієнтами. Постановка проблеми пов’язана з необхідністю глибшого дослідження емоційного інтелекту як психологічного ресурсу, що дозволяє не лише уникати професійного вигорання, а й підтримувати високий рівень самоcприйняття та самоефективності [2; 4]. У фармацевтичній практиці, що часто супроводжується високим емоційним навантаженням, навичка керування емоціями та емпатійного слухання відіграє провідну роль у забезпеченні якісного обслуговування пацієнтів [5].

Аналіз останніх наукових публікацій свідчить про зростаючий інтерес до тематики емоційного інтелекту у сфері професійної психології. Так, у роботах П. Саловея та Д. Майєра емоційний інтелект визначається як здатність розпізнавати, розуміти та регулювати як власні емоції, так і емоції інших людей [1]. Це визначення стало основою для розробки багатьох методик вивчення емоційної компетентності у професійному середовищі. У контексті фармацевтичної діяльності це дає змогу провізору підтримувати емоційний баланс у складних ситуаціях, що пов’язані з конфліктами, напруженими діалогами або високою відповідальністю. Як зазначає Л. В. Петренко, наявність розвиненого емоційного інтелекту прямо корелює з рівнем професійної впевненості у провізорів [2]. Подібну позицію підтримують також інші дослідники, зокрема О. І. Боровик та І. Г. Іващенко, які вказують на тісний взаємозв’язок між емоційною стабільністю та рівнем адаптації до професійних викликів [3].

Результати дослідження, проведеного нами серед 60 провізорів із різним рівнем стажу, свідчать про те, що високі показники емоційного інтелекту асоціюються зі зменшенням рівня стресу, зростанням задоволеності професією та кращою адаптацією до змін. У дослідженні використовувалась методика визначення емоційного інтелекту за Т. Холлом, а також шкала професійного вигорання. Провізори з високим рівнем емоційної саморегуляції та емпатії краще справлялися з емоційними викликами, демонстрували вищий рівень самоефективності та меншу схильність до професійного вигорання [4]. Було також виявлено, що молоді спеціалісти з недостатньо розвиненими емоційними компетентностями частіше відчували емоційне виснаження у період адаптації до професійного середовища [3; 5].

Висновки дослідження засвідчують, що емоційний інтелект є вагомим внутрішнім ресурсом провізора, який підвищує якість комунікації, сприяє стресостійкості, знижує ризик професійного вигорання та забезпечує високий рівень професійного самоcприйняття і ефективності.

Перспективи подальших досліджень полягають у глибшому аналізі структури емоційного інтелекту провізорів із виокремленням домінантних компонентів, що мають найбільший вплив на професійну ефективність. Доцільним є вивчення динаміки розвитку емоційного інтелекту у фахівців із різним професійним стажем, а також визначення особливостей його формування на етапі професійної підготовки. Окремої уваги потребує вивчення впливу кризових, стресогенних та конфліктних факторів фармацевтичної практики на зміни рівня емоційної компетентності. Не менш важливо дослідити взаємозв’язок емоційного інтелекту з іншими особистісними ресурсами, такими як стресостійкість, рефлексивність, професійна ідентичність та самомотивація.

Список використаних джерел

1. Mayer, J. D., & Salovey, P. (2020). The intelligence of emotional intelligence. Emotion Review, 12(4), 258–265.
2. Петренко Л. В. (2021). Емоційний інтелект як чинник професійної впевненості провізора. Психологія і медицина, 3(12), 34–39.
3. Чекаль М. А., Боровик О. І., Іващенко І. Г. (2021). Психоемоційна стабільність фахівців медичної галузі. Соціально-гуманітарний вісник, 2(88), 58–63.
4. Іваненко О. М. (2023). Емоційна регуляція та професійна ефективність фармацевтів. Актуальні проблеми психології, 1(35), 25–30.
5. Кузьменко Т. П. (2024). Профілактика вигорання у провізорів в умовах високого емоційного навантаження. Практична психологія та соціальна робота, 2, 41–47.