ПСИХОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА ЯК ОСНОВА СТІЙКОСТІ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ СОЦІАЛЬНИХ КРИЗ

У періоди тривалих соціальних потрясінь – війни, примусової міграції, втрати житла або близьких, соціальної поляризації – ментальне здоров’я особистості стає під загрозою не лише через безпосередній вплив травматичних подій, але й через порушення психологічної безпеки як фундаментальної умови внутрішньої стабільності. В умовах хронічної невизначеності зростає потреба не лише в терапевтичному втручанні, а й у формуванні простору, де особистість може відчувати себе захищеною, спроможною впливати на своє життя та взаємодіяти без страху відторгнення чи насильства.

Психологічна безпека – це не лише відсутність загрози ззовні, а й суб’єктивне почуття внутрішнього спокою, передбачуваності, довіри до себе та світу. У поєднанні з концептом «відчуття безпеки» з полівагальної теорії С. Порджеса [3], вона пов’язана з роботою вегетативної нервової системи та соціальним контекстом: чи здатна людина бути в «соціальному залученні», чи занурена в реакції виживання – втечі, замороження або агресії.

Серед ключових загроз психологічній безпеці в умовах соціальної кризи можна виділити [2]:

– деструкцію звичних соціальних зв’язків, втрату підтримуючих систем (родини, громади, колективу);

– хронічну гіперзбудженість нервової системи, яка унеможливлює спокій і відновлення;

– вторинну травматизацію через медіа, свідчення, повторювані історії болю;

– внутрішню дезорієнтацію, втрату сенсу, ідентичності, професійної чи моральної опори.

Водночас, у цих умовах спостерігається пошук внутрішніх і зовнішніх ресурсів, що сприяють адаптації. На основі сучасних досліджень і клінічної практики можна виділити три ключові ресурси для збереження та відновлення психологічної безпеки:

1. Тілесна присутність і саморегуляція: практики, які повертають людину до власного тіла, стабілізують дихання, ритм і відчуття ґрунту, дозволяють відновити контакт із «тут і тепер». Це – методи майндфулнес, дихальні вправи, техніки полівагальної саморегуляції, як-от спонтанне розгойдування, звукова вібрація, «дотик без загрози» тощо [1].
2. Соціальна співпричетність: відчуття, що ти не один у своїй вразливості, що інші мають подібний досвід і підтримують, значно знижує відчуття тривоги та ізоляції. Групові формати терапії, кола довіри, волонтерські ініціативи стають просторами психологічної безпеки.
3. Ідентичність і наратив стійкості: здатність переосмислити травматичний досвід, інтегрувати його в історію життя, спираючись на наративи сили, витривалості, співчуття до себе. Саме через зміцнення ідентичності та символічні практики (письмо, арт-терапію, ритуали пам’яті) особистість відновлює психологічну цілісність [4].

З точки зору прикладної психології, ефективні інтервенції для підтримки психологічної безпеки повинні враховувати тілесний, емоційний і соціальний рівні. До таких форм підтримки належать:

– створення «безпечного простору» у роботі з клієнтом – у прямому (тілесна близькість, температура, відсутність різких звуків) та символічному сенсі (уважність, доброзичливий тон, прозорість меж);

– використання терапевтичних рутин – стабільних структур і ритуалів, які повертають передбачуваність і контроль;

– психоедукація як спосіб нормалізації реакцій на стрес і зниження самозвинувачення.

Особливо ефективними є підходи, що інтегрують міждисциплінарні знання: клінічна психологія, соматичні практики, нейропсихофізіологія та культуральний контекст переживання кризи. Наприклад, на практиці в українських громадах добре працюють «тілесно-емоційні майстерні» – прості групові формати з дихальними вправами, малюванням емоцій та підтримуючим діалогом, що стимулюють як внутрішню регуляцію, так і соціальне з’єднання.

Отже, психологічна безпека – це не розкіш мирного часу, а базова психогігієнічна умова виживання, адаптації та збереження людської гідності в умовах кризи. Вона потребує свідомого впровадження як на індивідуальному, так і на системному рівні: у політиці громадського здоров’я, в освіті, у психосоціальній підтримці. Її розвиток – це не лише питання психотерапії, а й стратегія відновлення життєздатного суспільства.

Джерела та література:

1. Herman, J. (2015). Trauma and Recovery: The Aftermath of Violence. Basic Books.
2. Lazorko, Olha et al. (2022). Psychological Safety of the Individual in Normal and Extreme Conditions of Professional Activity: Neurophysiological Aspects. BRAIN. Broad Research in Artificial Intelligence and Neuroscience, 13(1), 324-346. https://doi.org/10.18662/brain/13.1/287 
3. Porges, S. W. (2017). The Pocket Guide to the Polyvagal Theory: The Transformative Power of Feeling Safe. Norton & Company.
4. Оверчук, В. А. (2022). Проблема психологічної безпеки особистості в умовах військового стану. Наукові перспективи, 12(30), 461-473.  https://doi.org/10.52058/2708-7530-2022-12(30)-461-472