ПОРІВНЯННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО ТА СУБ’ЄКТИВНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ У СУЧАСНИХ НАУКОВИХ ТЕОРІЯХ

На сучасному етапі розвитку суспільства, у добу швидкого ритму життя, значних обсягів інформації та постійного браку часу гостро постає питання дослідження такого феномена як задоволеність життям. Визначальним є вивчення того, наскільки людина задоволена своїм життям, від чого ця задоволеність залежить і які передумови закладені в природі самої людини. Наукові дослідження свідчать що суб’єктивне сприйняття відіграє ключову роль у визначенні благополуччя. Адже навіть за наявності всіх об’єктивних чинників психологічного добробуту людина може залишатися незадоволеною [2, с.24]. Зовнішні обставини та об’єктивні умови життя мають відносно незначний вплив на загальне благополуччя. Набагато важливішу роль відіграють стійкі риси особистості, що формуються в процесі соціалізації [4, с.82].

Сьогодні комплексній і багатоаспектній проблемі задоволеності життям присвячено велику кількість досліджень як зарубіжних так і вітчизняних авторів. Оскільки ці наукові роботи здійснювалися в рамках різних концепцій і незалежно одна від одної, їхній аналіз показує, що єдиної точки зору щодо змісту поняття «задоволеність життям» та його структури наразі не існує. Це явище є багатовимірним і знаходить вираження в цілій низці тотожних понять, таких як: «щастя», «суб’єктивне благополуччя», «психологічне благополуччя», «психологічне здоров’я», «емоційне здоров’я», «якість життя», «процвітання».

У сучасних наукових дослідженнях використовується термін «благополуччя» як узагальнене поняття,  і його специфічні аспекти: «психологічне», «матеріальне, економічне, фінансове», «суб’єктивне», «соціальне», «професійне», «фізичне», «міжособистісне», «особистісне», «духовне», «емоційне» тощо. Проводяться дослідження його джерел і чинників, уточнюються структура та термінологія, аналізується вплив різних аспектів. Зокрема, вивчається роль соціальних відносин, генетичної схильності, матеріального достатку, задоволеності потреб, наявності життєвих цілей і сенсу, фізичної активності, індивідуальних особливостей та самоприйняття [4, с.82].

Тематика благополуччя з давніх часів привертала увагу філософів і психологів. У своїх працях Арістотель, Сократ, Платон та інші ототожнювали поняття «благополуччя» з поняттям «щастя» та розцінювали його як здатність, можливість людини володіти найвищими чеснотами і благами [1, с.11].

Теоретичну основу для розуміння явища благополуччя було закладено американським психологом Норманом Бредберном. У своїй праці «Структура психологічного благополуччя»  він визначив цей феномен як баланс між двома комплексами емоцій, що накопичуються протягом життя — позитивним і негативним (у дослівному перекладі це позитивний і негативний афект).

Ед Дінер, продовжив вивчення явища психологічного благополуччя та запровадив термін «Суб’єктивне благополуччя», яке на думку автора, складається з трьох основних компонентів: задоволення, комплекс приємних емоцій і комплекс неприємних емоцій [3, с.110].

Незважаючи на схожість трактувань структури психологічного благополуччя і структури суб’єктивного благополуччя, Е. Дінер усе ж таки не розглядає їх як  аналогічні. Він вважає, що суб’єктивне благополуччя — лише компонент психологічного благополуччя, зазначаючи при цьому, що для опису останнього необхідно вводити додаткові характеристики.

Внесок у дослідження феномену психологічного благополуччя, зробила американська науковиця Керол Ріфф. Спираючись на дослідження Н. Бредберна, вона розробила власну структуру благополуччя, в якій виокремила шість основних компонентів: самоприйняття, позитивні стосунки з оточенням, автономія, управління навколишнім середовищем, мета в житті та особистісне зростання. Унікальність концепції К. Ріфф полягає не тільки у виявленні структури психологічного благополуччя, а й у розробленні інструменту діагностування — шкали психологічного благополуччя.

Загалом, всі підходи до розуміння благополуччя можна поділити на два основні напрями: гедоністичний (від грец. hedone — задоволення) та евдемоністичний (від грец. eudaimonia — блаженство, щастя). Представники гедоністичного напряму (Д. Канеман, Н. Бредберн, Е. Дінер) описують благополуччя головним чином у термінах задоволеності-незадоволеності: людина вважається благополучною, якщо переважають моменти задоволення від життя, а позитивні емоції часто перевищують негативні. З іншого боку, прихильники евдемоністичного підходу (К. Ріфф, А. Вотерман) вважають, що особистісне зростання і самореалізація — головні і найнеобхідніші аспекти благополуччя: людина відчуває щастя, коли має можливість розвиватися, а психологічне благополуччя визначається через концепцію самоактуалізації [5, с. 160].

Загальну картину класичних теорій благополуччя зображено на  рисунку 1.

             Рис. 1 . Класичні підходи до розуміння благополуччя

Таким чином, автором терміну «психологічне благополуччя» є Н. Бредберн (1969), який вважав, що структура психологічного благополуччя складається з 2 компонентів: позитивного і негативного афекту. Е. Дінер (1984) додав до цієї структури ще одну складову — «задоволеність життям», як більш глобальний і когнітивний компонент, і назвав благополуччя суб’єктивним, наголошуючи, що для його вивчення тільки емоційного компонента недостатньо. К. Ріфф (1989), своєю чергою, заперечила точку зору Е. Дінера, дійшовши висновку, що суб’єктивне благополуччя та його складові мають мінливий характер і недостатньо відображають загальну картину благополуччя в довгостроковій перспективі. Вона дослідила детальніше структуру психологічного благополуччя, що складається із 6 представлених на рисунку чинників.

Одним із найвідоміших дослідників проблеми суб’єктивного благополуччя є засновник позитивної психології Мартін Селігман. Унікальність його підходу полягає у зміщенні основного фокусу психологічних досліджень із неґативних чинників життя людини (депресії, агресії, складних життєвих ситуацій тощо) на позитивні — ті що сприяють відчуттю щастя і допомагають людям жити. Як компоненти суб’єктивного благополуччя автор виокремлює: позитивні емоції, відчуття сенсу, позитивні стосунки з оточенням, досягнення. Згідно з його поглядами, у формуванні суб’єктивного благополуччя важливу роль відіграє спадковість та зовнішні фактори, але вирішальними є особисті якості. Рівень суб’єктивного благополуччя залежить від переважання негативних або позитивних емоцій, рівня задоволеності життям, емоційної стабільності, ентузіазму, самоконтролю, любові до себе, доброзичливого ставлення до навколишнього світу, власного минулого, теперішнього й майбутнього [4, с.93].

У зарубіжній науковій спільноті тривають дослідження феномена благополуччя та дискусії щодо його сутності, структури та його відмежування від схожих понять. Тому важливим завданням є узагальнення наявних наукових підходів до розуміння суб’єктивного благополуччя та способів його емпіричного дослідження.

 Так, М. Аргайл аналізуючи сутність поняття суб’єктивного благополуччя, пропонує його нове осмислення, Р. Еммонс  досліджує вплив життєвих цілей на рівень суб’єктивного благополуччя. Ф. Конверс та А. Кампбелл розглядають якість життя крізь призму соціально-психологічних чинників. А. Вотерман експериментально досліджує відмінності між евдемоністичним та гедоністичним підходами до трактування цього явища [1, с.11].

Незважаючи на те, що поняття «психологічне благополуччя» і його можливі варіації вивчають уже понад 50 років, єдиного розуміння цього феномена наразі не існує. Необхідна систематизація масиву накопичених даних і розробка певного узагальненого підходу, що об’єднає в собі сильні сторони евдемоністичного і гедоністичного підходів.

Дослідження проблеми позитивного функціонування особистості розпочалося з підходів до дослідження «щастя», отримавши надалі свій розвиток через збільшення кількості компонентів та спричинило виникнення низки нових термінів — «психологічне благополуччя», «особистісне благополуччя» та «суб’єктивне благополуччя». Однак, наразі у науковій літературі поняття «щастя», «психологічне благополуччя» і «суб’єктивне благополуччя» не достатньо диференційовані й часто використовуються як синоніми.

Більшість науковців інтерпретують ці поняття як тотожні, синонімічні, використовуючи замінювання одного варіанта іншим. Слід зазначити, що щастя, задоволеність життям і психологічне благополуччя стосуються переживань, але різняться за інтенсивністю. Щастя характеризується найбільшою емоційною гостротою, а задоволеність життям і благополуччя — м’якші за проявом: перше усвідомлюється, друге — часто лишається непоміченим. Саме тому щастя може здаватися вершиною всього найкращого, а благополучним і задоволеним можна бути, не почуваючись щасливим. Ще один аспект відмінностей щастя, задоволеності життям і психологічного благополуччя — часовий вимір. Щастя   може тривати лише мить, психологічне благополуччя зазвичай триває довше, бо пов’язане з оцінкою поточного стану, задоволеність життям має найбільшу тривалість, адже охоплює весь попередній життєвий досвід. Водночас, найглибшим за змістом є саме благополуччя: воно охоплює як щастя, так і задоволеність. Суб’єктивність понять «щастя», «благополуччя» і «задоволеність життям» підтверджує те, що зовнішнє враження не завжди збігається з внутрішнім сприйняттям: людина, яка здається іншим цілком благополучною, може вважати своє життя нестерпним, тоді як інша, попри очевидні труднощі, — відчувати себе щасливою. На думку М. Аргайла, «задоволеність буває і ілюзією, що виникає, коли люди самі себе обманюють, думаючи про те, що вони цілком задоволені життям» [5, с. 163].

 Таким чином, поняття «благополуччя», «суб’єктивне благополуччя», «задоволеність життям» містять об’єктивні та суб’єктивні компоненти, що справляють взаємний вплив один на одного. Поняття «задоволеність життям», перебуваючи в тісному взаємозв’язку з поняттями «благополуччя» і «суб’єктивне благополуччя», не тотожне жодному з них. Воно характеризується стійкістю, стабільністю, комплексністю, системністю і водночас охоплює відносно самостійні аспекти та явища.

Література та джерела:

1. Абрамюк О. О., Липецька А.С. Концептуальна структура феномену «суб’єктивне благополуччя» та особливості його вимірювання. Психологія. Реальність і перспективи. (11). 2018. С. 10 -17 .
2. Брюховецька О. Особливості особистісної тривожності як індикатор психологічного благополуччя у жінок. Організаційна психологія. Економічна психологія. 1(25). 2022. С. 23 - 32.
3. Лукасевич О. А. Суб’єктивне благополуччя як психологічний феномен. Проблеми сучасної психологія. 2(12). 2017. С. 109 - 114.
4. Пахоль Б. Є., Суб’єктивне та психологічне благополуччя: сучасні і класичні підходи, моделі та чинники. Український психологічний журнал. 1(3). 2017. С. 80-104.
5. Чуйко Г.В., Чаплак Я.В. Щастя, задоволеність життям, психологічне благополуччя: співвідношення понять. Ракурси психологічного благополуччя особистості. 2017 С. 160-164