Актуальність проблеми. В умовах швидкого темпу життя та хронічного стресування, значна кількість людей має труднощі з ефективним плануванням й використанням часу, організацією виконання запланованих завдань. Це, відповідно, негативно позначається на продуктивності, переживанні суб’єктивного благополуччя та загалом рівні психічного здоров’я особистості, часто актуалізує коло екзистенційних проблем, що, в свою чергу, підкреслює винятковість та важливість вивчення відповідної проблематики в психологічній науці.
Мета дослідження полягає у теоретичному вивченні феномену прокрастинації в працях вітчизняних та західних психологів.
Виклад основного матеріалу. Прокрастинація (походить від англ. «procrastination» – затримка, відкладання та від лат. «cras» – завтра або «crastinus» – завтрашній і лат. «pro» – для, заради) – це схильність особистості до постійного відкладання справ, що може призводити до негативних життєвих ситуацій та важких психологічних станів. Постійне відкладання справ «на потім» спостерігається, за статистикою, у 15%-20% людей [4, с. 78].
Парадокс полягає у тому, що в умовах сучасного життя, його швидкого ритму та надмірних інформаційних впливів, особистість прагне відчувати стабільність, спокій та сталість плинності життя. Саме прокрастинація цьому й сприяє, оскільки виступає механізмом психологічного захисту. Адже мозок людини в ситуації стресу запускає одну з трьох автоматичних реакції: біжи, бий, замри. Прокрастинація як прояв захисного механізму виступає як реакція «замри» [].
Попри тривалу історію існування зазначеного явища, об’єктом систематичних психологічних досліджень прокрастинація постала лише у 80-х рр. ХХ ст. Американський психолог Н. Мілгрем підкреслює, що прокрастинація є сучасною хворобою, виникнення якої зумовлене інтенсивною індустріальною еволюцією суспільства. Водночас Дж. Феррарі та його колеги наголошують на тому, що проблема відкладання життєво важливих завдань та прийняття рішень існувала протягом усієї історії людства, однак лише після 1750 р., із початком промислової революції, вона набула негативного значення [2, с. 30].
К. Клінгсіек зазначає, що прокрастинація – це добровільне відкладання виконання важливої діяльності, незважаючи на потенційно негативні наслідки, які переважають над позитивними наслідками відповідного відкладання. Л. Філоненко розуміє прокрастинацію як усвідомлюваний або підсвідомий процес уникнення виконання роботи чи завдання з порушенням усіх дедлайнів, що призводить до незрозумілих і невиправданих пояснень. О. Журавльова дає визначення прокрастинації, розуміючи під цим явищем добровільне, ірраціональне відкладання намічених дій, попри можливі негативні наслідки для особистості [2, с. 54].
Н. Міліграм та співавтори запропонували класифікацію прокрастинації, згідно якої виокремлюють наступні основні її види:
– щоденна, яка включає в себе відкладання у виконанні регулярних справ;
– прокрастинація прийняття рішень;
– невротична, сюди відноситься відкладання прийняття життєво важливих рішень щодо професії, сім’ї тощо;
– компульсивна, коли в одній особистості поєднується поведінкова прокрастинація та прокрастинація у прийнятті рішень;
– академічна, відкладання виконання завдань, які пов’язані з навчальною діяльністю [3].
Аналізуючи наукові джерела, можна визначити, що основними чинниками прокрастинації науковці вказують: відсутність мотивації до навчання; порушення вольової сфери; невміння організовувати себе та свій час; підвищений рівень тривожності, низьку самооцінку; страх майбутнього; перфекціонізм; недостатність безпосередньої комунікації з оточенням; надмірну самовпевненість, лінощі; соціальні та сімейні проблеми; нехтування власними інтересами; роботу або справу, яка не є бажаною; невміння виставляти пріоритети; авторитарність батьків; опір зовнішньому контролю або особистий супротив, непокору зовнішньому оточенню тощо [1, с. 11-12].
Висновок. Хоча прокрастинація як явище відомо людству давно, проте саме в сучасному житті воно набуло особливого значення та стало об’єктом вивчення науковців різних галузей наук (педагогіки, психології, фізіології, економіки тощо). Чинники формування прокрастинації можуть бути доволі різними, зокрема: невміння організовувати власний час, індивідуально-психологічні особливості (тривожність, невпевненість, брак мотивації тощо) та соціальне середовище та інші. Розуміння причин та механізму формування прокрастинації в особистості, сприятимуть зниженню рівня її прояву, пошуку ефективних стратегій та розробці психокорекційних програм її подолання. Перспективу подальшого вивчення проблеми прокрастинації вбачаємо у з’ясуванні гендерних аспектів її прояву в ранньому юнацькому віці.
Джерела та література
- Берегова Н. П., Підганюк В.В. Дослідження «прокрастинації» як психологічного феномену. Український психолого-педагогічний науковий збірник : наук. журн. / ГО «Львів. пед. Спільнота». Львів, 2020. 19. С. 10-13.
- Журавльова О. В. Психологія прокрастинації особистості [Текст] : монографія. Східноєвроп. нац. ун-т ім. Лесі Українки. Луцьк : Вежа-Друк, 2020. 419 с.
- Назарук, Н. В. ПРОКРАСТИНАЦІЯ ЯК ПСИХОЛОГІЧНИЙ ФЕНОМЕН. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Психологія, 2022. (3), 66-70. https://doi.org/10.32782/psy-visnyk/2022.3.13
- Ферлій В. К. Прокрастинація як питання зниження працездатності. Природнича наука й освіта: сучасний стан і перспективи розвитку : тези доп. IIІ Міжнар. наук.-практ. конф., Харків, 22-23 верес. 2022 р. Харків. нац. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди [та ін.] ; [редкол.: Ю. Д. Бойчук та ін.]. Харків : [б. в.], 2022. С. 78–80.
inforum.in.ua@ukr.net