ДО ПИТАННЯ СПІВЗАЛЕЖНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

Тема співзалежності розглядається як одна з дуже актуальних проблем у сучасній психології. До цього призвела динаміка зміни соціально-психологічної ситуації у світовому суспільстві, а також тривале збільшення кількості соціальних груп з різними видами аддикцій. Актуальність дослідження зумовлена складністю механізмів її формування та впливом на якість життя людини.

В психології співзалежність не має окремого розділу в класифікації самостійних нозологій, натомість описується як складний особистісний розлад, підвид міжособистісної залежності.

В основі традиційного підходу фокус уваги лежить на сутності дефініції «співзалежність», як на певному стані, що виникає в індивіда при тривалій взаємодії з партнером із хімічними залежностями (алко, нарко), який у своїх узалежнених стосунках живе чужими потребами і поступово втрачає здатність розпізнавати власні, на схильності людини до співзалежності, чинниках, які провокують появу даного феномену тощо.

Деякі сучасні українські автори (О.С. Кочарян, М.Є. Жидко, Є.В. Фролова) висловлюють думку, що міжособистісна залежність, зокрема в формі співзалежності, є первинним розладом.

Різні позиції дозволяють розглядати співзалежність не лише через призму нормальної чи ненормальної поведінки, або це прояв хворобливої залежності, а й як порушення міжособистісної взаємодії, у якій учасників негативно налаштовані, під впливом, що не відповідає їхнім потребам саморозвитку та особистісному зростанню.

Фахівці, які спеціалізуються на питаннях співзалежності, зауважують: психічне здоров’я є дуже важливим фактором не тільки для самореалізації особистості, побудови стосунків і сім’ї, але і для гармонійного життя загалом.

До науковців, які опікуються питаннями сучасної психології співзалежності належать: Л. Березовська, Т. Вакуліч, М. Жидко, І. Лиманкіна, М. Мілушина, Д. Сушко та ін.

Вперше поняття «співзалежності» виникло через алкоголізм і стосувався жінок, які перебували у стосунках з алкоголіками-чоловіками (тобто нареченої, дружини чи матері). В практиці лікування данного явища їх називали «спів-алкоголіки». Згодом це поняття почали застосовувати і для опису стосунків у сім’ях з різноманітними формами афективної поведінки. Психологічне поняття «співзалежності» як сімейного явища вперше надано A. W. Schaefу у 1988 році, який зазначав, що співзалежність – це емоційно-психологічна залежність однієї людини від значущої для неї іншої людини 4].

В кінці 1930-х років 20 століття однією з перших феномен співзалежності (самого терміну, правда, тоді ще не було) описала німецька психоаналітик Карен Хорні: вона досліджувала людей, які чіпляються за інших, щоб подолати свою базову, чи вроджену тривожність. К.Хорні вважала, що люди саме такого типу найбільш схильні до нездорових любовних стосунків [3], а вже в 1950-х роках К. Хорні змалювала картину неврозу, що характеризується залежністю від інших, назвавши його «саморуйнуванням», яке стимулює самореалізацію. Однак її підхід не був підтриманий колегами [1].

У 1984 р. Роберт Саббі запропонував визначення співзалежності – «емоційний, психологічний і поведінковий стан, який виникає внаслідок тривалого впливу на особу та її дотримання набору гнітючих правил – правил, які блокують відкрите вираження почуттів, а також пряме обговорення особистих і міжособистісних проблем».

Ш. Вегшнайдер-Крауз, розширив дане визначення: «співзалежність – це специфічний стан, що характеризується сильною стурбованістю, а також крайньою емоційною, соціальною, а іноді й фізичною залежністю від людини чи предмету. У кінцевому рахунку, така залежність від іншої людини стає патологічним станом, що впливає на всі відносини співзалежної особистості».

На думку Р. Поттера Ефрона, особливістю співзалежності є те, що життя однієї людини має значний вплив на життя іншої людини, яка страждає на алкоголізм або наркоманію. Ознаками співзалежності часто є низька самоідентичність, когнітивні порушення, ригідність, постійний страх, потреба контролювати поведінку іншої людини, відчай і гнів, сором і провина [2].

У сучасній психології сформувалися два основних підходи до вивчення співзалежності: медичний та еволюційний. Автори медичного підходу (М.Бітті, В.Д. Москаленко, О.А. Шорохова) розглядають співзалежність як первинне стійке, спадкове та прогресуюче захворювання, яке не піддається терапії. В еволюційному підході (Б. Уайнхолд, Дж. Уайнхолд) – співзалежність є психологічним розладом, в результаті незавершеності однієї з стадій розвитку в ранньому дитинстві (у віці 2-3 років) – стадії встановлення психологічної автономії. Прибічники даного підходу встановили, що наявність власного «Я» дозволяє знаходитися в близьких відносинах з іншими людьми, не втрачаючи себе як особистість.

Співзалежність є складним і багатогранним психологічним концептом, який характеризується емоцйцною, соціальною та іноді фізичною залежністю від людей або об’єктів, що може стати паталогічним і впливати на всі стосунки співзалежних.

Співзалежність може проявлятися через низку ознак, таких як низька самоідентичність, когнітивні порушення, ригідність, страх, потреба контролювати поведінку іншої людини, відчай, гнів, сором і провина. Людина, яка страждає від співзалежності, часто відчуває свою неповноцінність без іншої особи, має надмірну залежність від її думок та дій, а також схильна жертвувати власними потребами заради задоволення потреб іншої особи.

Слід зазначити, що незважаючи на реалізовані наукові розвідки феномену «співзалежності» і донині не концептуалізовано цей термін у сучасній психологічній науці та відсутні якісні програмі психологічної допомоги співзалежним членам сімей. Зважаючи на актуальність проблеми, її практичну значущість у цьому вбачає перспективи подальших досліджень.

Джерела та література

1. Вакуліч Т. М. Особливості сімейних стосунків у родинах співзалежних. Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Психологія. 2022. 1 (20). С. 134-139
2. Лефтеров В.О., Цільмак О. М. Психологія cім’ї та шлюбу: таблиці, схеми, коментарі. К.:Ліра, 2020. 266 с.
3. Хорні К. Невротична особистість нашого часу – Канон, 2009. – 288 с
4. Чернецька Ю. І. Стан розробленості проблеми співзалежності в наукових дослідження.Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Педагогічні науки. 2018. № 8 (322). С. 214-221.