ОСОБЛИВОСТІ АФЕКТИВНО-МОТИВАЦІЙНОЇ СФЕРИ ПЕДАГОГІВ СХИЛЬНИХ ДО ПРОКРАСТИНАЦІЇ

Анотація. Публікація присвячена теоретичному аналізу особливостей афективно-мотиваційної сфери педагогів, схильних до прояву прокрастинації.

Розглянуто концептуальні підходи які найчастіше застосовуються вченими для визначення сутності поняття прокрастинації у сучасних наукових дослідженнях. Зосереджено увагу на афективно-мотиваційних характеристиках педагогів які виокремлюються у науковій літературі.

Ключові слова: педагоги, афективна сфера,  мотивація, прокрастинація.

У сучасному освітньому просторі зростає зацікавлення внутрішніми факторами, що впливають на ефективність педагогічної діяльності. Одним із таких факторів є «афективно-мотиваційна сфера» педагога. Її порушення часто супроводжується прокрастинацією – схильністю відкладати виконання важливих завдань. Актуальність теми обумовлена поширенням прокрастинації серед педагогів та її впливом на емоційне виснаження, професійне вигорання та зниження внутрішньої мотивації.

Теоретичний аналіз наукової літератури становить підґрунтя тлумачення феномену прокрастинації з позиції складного та багатовимірного конструкту, що охоплює когнітивні, афективні та поведінкові аспекти функціювання особистості. Особливий інтерес у вчених викликають саме особливості емоційного самопочуття індивіда, схильного до прояву дилаторної поведінки, нерозривно пов’язані із задоволенням його потреб та реалізацією визначених інтенцій. Відтак, результатом наукового пошуку стало конструювання афективно-мотиваційного виміру моделі особистості прокрастинатора [7, c. 26].

Прокрастинація є поширеним феноменом у професійній діяльності педагогів, особливо в умовах високих емоційних і когнітивних навантажень. Її вивчення в контексті афективно-мотиваційної сфери дозволяє глибше зрозуміти механізми, які впливають на ефективність роботи педагогів та їхній психоемоційний стан.

Педагогічна діяльність – це специфічна діяльність, головною особливістю якої є те, що основним предметом праці виступає особистість іншої людини, що тільки формується. Ця особистість особливо чутлива до різних соціальних впливів, у тому числі і до професійно-педагогічних. Специфіка педагогічної діяльності полягає ще й у тому, що вона будується за законами спілкування. В основі ж психологічної моделі спілкування лежить схема «суб’єкт – суб’єкт», а не «суб’єкт – об’єкт». Дитина, підліток, юнак – це не тільки об’єкт професійно-педагогічного впливу, але й обов’язково суб’єкт педагогічного спілкування, суб’єкт взаємодії [1, c. 9].

Прокрастинація у педагогічному середовищі розглядається як деструктивний механізм подолання психоемоційної напруги. Вона супроводжується переживаннями провини, тривоги, а також «зниженням афективної стабільності» й порушенням мотиваційної регуляції поведінки [4; 6].

Мотиваційний підхід пояснює прокрастинацію як відсутність мотивації й визначає найефективнішим шляхом для її подолання достатнє мотивування особи до дій [6, c. 67].

У сучасній психології дедалі більше уваги приділяється вивченню афективно-мотиваційної сфери педагогів як одного з ключових чинників їхньої професійної ефективності, психологічного благополуччя та стійкості до стресу.

Серед провідних характеристик, які виділяють науковці, насамперед розглядають емоційну стабільність, що визначає здатність педагога до емоційної саморегуляції в умовах професійного навантаження [2].

Не менш важливою є мотивація досягнення, що передбачає прагнення до самореалізації, орієнтацію на успіх та ініціативність у професійній діяльності. Педагоги з високою мотивацією досягнення демонструють вищий рівень залученості та творчості [3].

Внутрішня мотивація до педагогічної діяльності виступає стрижнем професійної ідентичності. Вона пов’язана із задоволенням базових психологічних потреб у компетентності, автономії та значущості, що підкреслюється у межах теорії самодетермінації [4].

Окремим аспектом афективно-мотиваційної сфери є емпатійність, яка дозволяє педагогу ефективно налагоджувати взаємодію з учнями та створювати емоційно безпечне освітнє середовище [5].

Таким чином, афективно-мотиваційна сфера педагогів є цілісною структурою, що поєднує емоційну врівноваженість, мотиваційні установки, самооцінку та емпатійність, забезпечуючи якість професійної діяльності та стійкість до стресових впливів.

Список використаних джерел:

1. Білоножко О.В. Теоретичні засади педагогічної культури вчителя. Вісник університету імені Альфреда Нобеля. Серія «Педагогіка і психологія». Педагогічні науки. 2020. № 2 (20). С. 8–17.
2. Савченко О. Я. Психологічна стійкість вчителя в умовах професійного стресу. Психологічний часопис. №3. С. 25–31.
3. Чумаченко М. А. Мотивація досягнення як чинник особистісного зростання педагога. Наука і освіта. №2. С. 51–54.
4. Deci E., Ryan R. M. Self-determination theory and the facilitation of intrinsic motivation, social development, and well-being. American Psychologist. 55(1). P. 68–78.
5. Лісова Н. П. Емпатія як чинник емоційної компетентності педагога. Педагогіка і психологія. №4. С. 39–42.
6. Зоряна Оніпко. Феномен прокрастинації в сучасній психології: теоретичні засади дослідження. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. 2020. №2(12)/2020. С. 66-71. Режим доступу:   file:///C:/Users/%D0%A2%D0%B5%D1%85%D0%BD%D0%BE%D0%A0%D0%B0%D0%B9/Downloads/14.pdf
7. Журавльова О.В. Конструювання афективно-мотиваційного виміру моделі особистості прокрастинатора. Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія «Психологія» : науковий журнал. Острог : Вид-во НаУОА, січень 2020. № 10. С. 22–26. Режим  доступу: file:///C:/Users/%D0%A2%D0%B5%D1%85%D0%BD%D0%BE%D0%A0%D0%B0%D0%B9/Downloads/nataliiakrushynska,+04_%D0%96%D1%83%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%B0+%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%B0_22-26.pdf