СЕЛФХАРМ ЯК ФОРМА ДЕСТРУКТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ ОСОБИСТОСТІ

Постановка наукової проблеми. Умисне самоушкодження, або селфхарм, набуває особливої актуальності у контексті психічного здоров’я підлітків і молоді. Упродовж останнього десятиліття зростає кількість випадків навмисного завдання собі фізичного болю без суїцидального наміру.

Ця поведінка є симптомом глибоких емоційних труднощів, що сигналізують про психічне неблагополуччя. Селфхарм не лише становить загрозу фізичному здоров’ю, але й ускладнює процес соціальної адаптації, міжособистісного спілкування та розвитку особистості в цілому.

Метою дослідження  є аналіз селфгарму як форми деструктивної поведінки, виявлення його психологічних чинників, функцій та особливостей прояву в підлітковому віці, а також окреслення напрямів психокорекційної допомоги.

Теоретичну базу дослідження складають психологічні теорії стресу (Г. Сельє), дослідження механізмів самоушкодження (М. Нокк, М. Кесс, П. Хоскінг) та вивчення емоційної регуляції й травматичних впливів на психіку.

Виклад основного матеріалу. Селфхарм визначається як повторювана поведінка, спрямована на нанесення собі тілесних ушкоджень без наміру самогубства [2]. Найпоширенішими формами є порізи, опіки, удари, а також навмисне перешкоджання загоєнню ран. За дослідженнями Klonsky, основною функцією селфгарму є емоційна регуляція, тобто спроба знизити емоційну напругу, впоратися з почуттям внутрішньої пустоти, гніву, чи провини. [1].

Психологи вказують на декілька груп чинників, що сприяють формуванню селфгарму – це: індивідуальні чинники (тривожні, або депресивні розлади, знижений рівень емоційної саморегуляції, низька самооцінка, тощо[8]; сімейні чинники (недостатній емоційний контакт з батьками, насильство, контроль, або гіперопіка, тощо) [7]; соціальні чинники (булінг, виключення з групи однолітків, вплив медіа (UNICEF, 2022).

Підлітки, які вдаються до самоушкоджень, часто не звертаються по допомогу, через страх осуду або нерозуміння. У деяких випадках селфхарм розглядається ними, як спосіб «відчути себе живими», або як форма самопокарання.

Важливо зазначити, що селфхарм не завжди є передвісником суїциду, однак його ігнорування підвищує ризики більш серйозних порушень [3].

Результати дослідження за методикою Басса-Даркі показали, що серед молоді віком 18–21 років спостерігається підвищений рівень роздратування (46,7%), вербальної агресії (43,3%), негативізму (40%) та почуття провини (40%).

Фізична та непряма агресія мають одну й ту саму структуру: у третини опитаних спостерігається високий рівень (33,3%), тоді як 40% демонструють низький рівень. Низький рівень образливості (46,7%) свідчить про здатність переносити стресові ситуації без неприємних наслідків для особистої діяльності індивіда, а середній рівень підозри (43,3%) вказує на обережність у міжособистісних стосунках. Отримані дані свідчать про наявність психологічної напруги, внутрішніх конфліктів та ризик розвитку аутоагресивної поведінки, зокрема селфхарму, що підкреслює важливість психологічного втручання.

Висновки та перспективи подальших досліджень. У ході дослідження встановлено, що селфхарм є складним і не до кінця вивченим  психологічним явищем, зумовленим дисфункцією емоційної регуляції, низькою самооцінкою, пережитим травматичним досвідом та впливом соціуму.

Виявлено, що аутоагресія часто виступає способом подолання емоційного болю та внутрішнього напруження.

Дослідження підкреслює необхідність психологічної підтримки та застосування когнітивно-поведінкових підходів у роботі з особами, схильними до самоушкодження.

Проблема залишається нагальною та потребує подальшого вивчення, зокрема впливу інтернет технологій на поширення аутоагресивної поведінки серед молоді та розробки ефективних програм щодо попередження та подолання цього явища..

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Klonsky E. D. The functions of deliberate self-injury: A review of the evidence / E. D. Klonsky // Clinical Psychology Review. – 2007. – Vol. 27, № 2. – P. 226–239. – DOI: https://doi.org/10.1016/j.cpr.2006.08.002.
2. Nock M. K. Self-injury . Annual Review of Clinical Psychology. – 2010. – Vol. 6. – P. 339–363. – DOI: https://doi.org/10.1146/annurev.clinpsy.121208.131258.
3. Whitlock J., Muehlenkamp J., Eckenrode J. Variation in non-suicidal self-injury: Identification and features of latent classes in a college population of emerging adults / J. Whitlock, J. Muehlenkamp, J. Eckenrode // Journal of Clinical Child and Adolescent Psychology. – 2013. – Vol. 42, № 4. – P. 496–508. – DOI: https://doi.org/10.1080/15374416.2013.794699.
4. Абубакр Рашид О. Психологічні особливості селфхарму підлітків та механізми його подолання: кваліфікаційна робота магістра:; Хмельниц. нац. ун-т. Хмельницький, 2024. 72 с.
5. Актуальні проблеми психології навчання в сучасній соціокультурній ситуації : збірник тез наукових доповідей круглого столу, присвяченого творчій спадщині І. Синиці (м. Київ, 2 листопада 2022 року) / за ред. С. Максименка. Київ: Інститут психології імені Г. Костюка НАПН України, 2022. 186 с.
6. Берегова Н., Повстюк О. «Селфхарм» як деструктивна форма переживання стресів, Self-harm as a destructive form of experiencing stress / Теорія і практика сучасної психології.Класичний приватний університет, 2020. Т. 1, вип. 1. С. 13–16.
7. Зернова С. І. Психологія дитини : курс лекцій / С. І. Зернова. – Харків : Ра, 2018.
8. Чебикін О. С. Психічна стійкість у дітей та підлітків у кризових ситуаціях – Одеса : ПНУ, 2018.