Формування безпечного освітнього середовища у закладах вищої освіти є актуальним завданням сучасної української освіти, особливо в умовах викликів воєнного стану. Безпечне освітнє середовище не може бути створене лише через нормативні документи чи адміністративні розпорядження – воно потребує формування особливої культури взаємодії, яка б ґрунтувалася на гуманістичних цінностях, взаємоповазі, емпатії, толерантності. Концепт ковітальної взаємодії, який передбачає спільне проживання життєвого досвіду, взаємопідтримку, діалогічність, здатність "бути-разом" [9], пропонує теоретичну основу для такої культури. Проте питання формування культури ковітальної взаємодії як системної умови створення безпечного освітнього середовища залишається недостатньо розробленим і потребує теоретичного осмислення та практичної операціоналізації. Метою статті є обґрунтування структури, принципів та етапів формування культури ковітальної взаємодії у закладах вищої освіти як системної умови створення безпечного освітнього середовища.
Культура ковітальної взаємодії як системний феномен має розглядатися у контексті організаційної культури закладу вищої освіти, яка визначає "як ми тут робимо речі", які цінності домінують, які норми поведінки є прийнятними, як будуються стосунки між людьми. Методологічною основою розуміння культури ковітальної взаємодії є гуманістична парадигма психології, яка передбачає визнання цінності кожної особистості, повагу до її гідності, діалогічність, толерантність, сприяння самореалізації [2]. Балл Г.О. підкреслює, що гуманістичні орієнтири мають бути не декларативними, а реально втіленими у повсякденній практиці взаємодії, що і становить суть культури взаємодії в освітньому закладі.
Структурно культура ковітальної взаємодії включає кілька взаємопов'язаних компонентів. Ціннісно-смисловий компонент визначає глибинні основи взаємодії – які цінності є пріоритетними для спільноти. Згідно з гуманістичною парадигмою [2], центральними цінностями є самоцінність особистості, діалогічність, толерантність, взаємопідтримка. Ці цінності мають бути не лише задекларовані в документах, але й інтеріоризовані членами спільноти, тобто стати внутрішніми переконаннями, що направляють поведінку. Шаюк О. [9] підкреслює, що у полі ковітальної взаємодії особливої ваги набуває толерантність як здатність приймати іншого з його унікальністю при збереженні власної ідентичності, що створює основу для продуктивного діалогу різноманітності.
Нормативно-регулятивний компонент культури ковітальної взаємодії включає формальні та неформальні норми, правила, процедури, які регулюють взаємодію в освітньому просторі. Цюман Т.П. та Бойчук Н.І. [8] у Кодексі безпечного освітнього середовища конкретизують такі норми: заборона будь-яких форм насильства, дискримінації; процедури реагування на порушення; механізми підтримки постраждалих; права та обов'язки всіх учасників освітнього процесу. Важливо, що ці норми мають створюватися партисипативно, за участі всіх суб'єктів освітнього процесу, що забезпечує їх легітимність та дієвість. Норми є "правилами гри", які роблять взаємодію передбачуваною, зрозумілою, безпечною для всіх учасників.
Комунікативно-поведінковий компонент культури ковітальної взаємодії проявляється у конкретних практиках спілкування та поведінки учасників освітнього процесу. Агарков О.А. та Буканов Г.М. [1] визначають конструктивну психологічну взаємодію як таку, що характеризується відкритістю, чесністю, емпатією, взаємоповагою, здатністю слухати і чути іншого. Богдан Ж. [3] підкреслює важливість комунікативної гнучкості як здатності адаптувати стиль спілкування залежно від ситуації та співрозмовника. Культура ковітальної взаємодії передбачає розвиток таких комунікативних компетентностей у всіх учасників освітнього процесу через навчання, тренінги, рефлексію власного досвіду. При цьому принципово важливою є діалогічність як рівноправне спілкування, де і викладач, і студент є суб'єктами, співавторами освітнього процесу [6]. Папуча М.В. та Наконечна М.М. обґрунтовують методологічні орієнтири інтерсуб'єктної взаємодії, яка передбачає визнання суб'єктності іншого, що є фундаментальною основою ковітальної взаємодії.
Організаційно-середовищний компонент культури ковітальної взаємодії включає фізичний простір, організаційні структури, процедури, ресурси, які підтримують або утруднюють ковітальну взаємодію. Міжнародні дослідження [10] показують роль неформальних освітніх просторів у сприянні соціальній інтеграції та благополуччю студентів. Простори для неформального спілкування, відпочинку, спільної діяльності створюють можливості для природної, невимушеної взаємодії, яка є основою формування довірчих стосунків та почуття приналежності до спільноти. Організаційні структури (психологічна служба, омбудсмен, студентське самоврядування) та процедури (механізми скарг, медіації, підтримки) мають бути доступними, зрозумілими, ефективними, що створює відчуття, що у разі проблеми є куди звернутися і отримати допомогу.
Формування культури ковітальної взаємодії ґрунтується на кількох принципах, які визначають загальну стратегію цього процесу. Принцип гуманістичної спрямованості передбачає, що в центрі всіх дій та рішень перебуває людина з її потребами, правами, гідністю [2]. Це означає, що будь-які зміни в організації освітнього процесу мають оцінюватися з точки зору їх впливу на благополуччя, розвиток, безпеку учасників. Принцип діалогічності передбачає, що культура не нав'язується згори, а формується через діалог різних суб'єктів освітнього процесу, врахування їхніх позицій, потреб, очікувань. Це узгоджується з методологічними орієнтирами інтерсуб'єктної взаємодії [6], які наголошують на рівноправності учасників діалогу.
Принцип партисипативності означає залучення всіх учасників освітнього процесу до формування культури ковітальної взаємодії. Студенти, викладачі, адміністрація, технічний персонал – всі є співтворцями культури через свої щоденні дії, вибори, стосунки. Партисипативний підхід забезпечує легітимність та дієвість культурних норм, оскільки люди більше підтримують те, у створенні чого вони брали участь. Принцип системності передбачає, що формування культури ковітальної взаємодії не обмежується окремими заходами чи ініціативами, а є комплексним процесом, який охоплює всі рівні та аспекти життя закладу вищої освіти: від стратегічного планування до повсякденних практик взаємодії, від навчального процесу до неформального спілкування. Принцип контекстуальності означає врахування специфічного контексту, в якому функціонує заклад вищої освіти: його історії, традицій, викликів, можливостей. Особливо це актуально в умовах воєнного стану в Україні [7], коли формування культури ковітальної взаємодії має враховувати травматичний досвід учасників, посилену потребу у підтримці, специфічні виклики дистанційного навчання, евакуацій.
Процес формування культури ковітальної взаємодії може бути концептуалізований як послідовність етапів, кожен з яких створює основу для наступного. Етап усвідомлення передбачає розуміння необхідності змін, усвідомлення проблем існуючої культури взаємодії (якщо вона деструктивна чи індиферентна), бачення бажаного стану. На цьому етапі важлива діагностика існуючого стану культури взаємодії через опитування, фокус-групи, спостереження, аналіз випадків порушення безпеки. Результати діагностики стають основою для усвідомленого прийняття рішення про необхідність змін та визначення напрямів цих змін. Етап планування включає розробку стратегії та конкретного плану дій з формування культури ковітальної взаємодії. На цьому етапі важлива партисипативність – залучення представників різних груп учасників освітнього процесу до розробки плану, що забезпечує врахування різних потреб та позицій. План має включати як короткострокові дії (тренінги, інформаційні кампанії), так і довгострокові зміни (перегляд організаційних структур, процедур, політик). Важливим елементом планування є визначення індикаторів успішності, за якими можна буде оцінити прогрес у формуванні культури ковітальної взаємодії.
Етап реалізації передбачає впровадження запланованих дій на різних рівнях. На рівні ціннісно-смислового компоненту це може бути робота з усвідомленням та інтеріоризацією гуманістичних цінностей через дискусії, рефлексивні практики, приклади-кейси, особистий приклад лідерів [2]. На рівні нормативно-регулятивного компоненту – розробка та впровадження Кодексу безпечного освітнього середовища, процедур реагування на порушення, механізмів підтримки [8]. На рівні комунікативно-поведінкового компоненту – навчання конструктивній комунікації, розвиток soft skills, практика діалогічної взаємодії в освітньому процесі [1; 3]. На рівні організаційно-середовищного компоненту – створення неформальних просторів для взаємодії, реорганізація процедур, забезпечення доступності психологічної підтримки [10]. Максименко С.Д. [5] підкреслює, що взаємодія має досліджуватися генетико-креативним методом, який передбачає розгляд становлення та розвитку у часі, що означає необхідність тривалої, послідовної роботи, а не одноразових заходів.
Етап інтеграції передбачає, що нові практики, норми, цінності стають частиною повсякденного життя закладу вищої освіти, інтегруються у "ДНК" організації. На цьому етапі культура ковітальної взаємодії перестає бути чимось новим, що вимагає спеціальних зусиль, а стає природним способом взаємодії, який відтворюється автоматично. Важливими механізмами інтеграції є соціалізація нових членів спільноти (першокурсників, нових викладачів) через введення у культуру взаємодії, передачу цінностей та норм; підтримка та заохочення поведінки, яка відповідає культурі ковітальної взаємодії; реагування на відхилення від норм через конструктивну критику, медіацію, за необхідності – санкції. Етап рефлексії та корекції передбачає постійний моніторинг стану культури ковітальної взаємодії, оцінку ефективності впроваджених змін, виявлення нових викликів та проблем. Культура не є статичним станом, вона постійно еволюціонує під впливом зовнішніх та внутрішніх чинників, тому потребує постійної рефлексії та корекції. Методами моніторингу можуть бути повторні опитування, фокус-групи, аналіз випадків, спостереження за динамікою показників благополуччя студентів та викладачів.
Формування культури ковітальної взаємодії вимагає активної участі різних суб'єктів освітнього процесу, кожен з яких має свою специфічну роль. Адміністрація закладу вищої освіти відіграє ключову роль у стратегічному плануванні, створенні організаційних умов, розподілі ресурсів, легітимації змін. Лідерство адміністрації у формуванні культури ковітальної взаємодії означає не лише декларування цінностей, але й їх особисте втілення у взаємодії з викладачами та студентами, що створює модель для наслідування. Адміністрація має забезпечити системність підходу, інтеграцію формування культури ковітальної взаємодії у стратегічні документи закладу, політики, процедури оцінювання якості освіти.
Викладачі є безпосередніми носіями та трансляторами культури ковітальної взаємодії у освітньому процесі. Їхня роль полягає не лише у передачі знань, але й у створенні на заняттях атмосфери психологічної безпеки, діалогу, взаємоповаги. Борець Ю.В. [4] підкреслює ключові аспекти формування психологічно безпечного простору, які значною мірою залежать від дій викладача: емпатійне ставлення до студентів, готовність підтримати у складних ситуаціях, справедливе оцінювання, заохочення різноманітності думок. Викладачі мають розвивати власні комунікативні компетентності [1; 3], усвідомлювати свою роль як моделей гуманістичного ставлення до людини. Важливою є також підтримка самих викладачів, оскільки вони також перебувають під впливом стресогенних факторів, особливо в умовах воєнного стану [7], і потребують ресурсів для збереження власного благополуччя та здатності підтримувати інших.
Студенти є не пасивними об'єктами культури ковітальної взаємодії, а активними співтворцями цієї культури. Їхня роль полягає у практикуванні ковітальної взаємодії у стосунках між собою, участі у створенні норм та правил спільного життя, підтримці однокурсників, реагуванні на порушення безпеки. Студентське самоврядування може відігравати важливу роль у формуванні культури ковітальної взаємодії через організацію заходів, які сприяють згуртуванню спільноти, підтримку студентів, які опинилися у складних обставинах, участь у розробці та моніторингу дотримання кодексів поведінки. Важливим є розвиток у студентів усвідомлення їхньої співвідповідальності за атмосферу у закладі освіти, за безпеку та благополуччя кожного члена спільноти.
В умовах воєнного стану в Україні формування культури ковітальної взаємодії набуває особливої специфіки та актуальності. Собченко Т.М., Кін О.М., Ворожбіт-Горбатюк В.В. [7] підкреслюють, що війна створює унікальні виклики: психологічну травматизацію, втрату близьких, постійну тривогу, руйнування звичного способу життя. За таких умов ковітальна взаємодія стає не просто бажаною характеристикою освітнього середовища, а необхідною умовою виживання, збереження людяності, підтримки ментального здоров'я. Спільне проживання травматичного досвіду, взаємопідтримка, можливість ділитися переживаннями без страху осуду – все це стає критично важливим. Культура ковітальної взаємодії в умовах війни означає створення "островка стабільності та безпеки" у стінах закладу освіти, де люди можуть відчути підтримку, зрозуміти, що вони не самотні у своїх переживаннях, знайти сили продовжувати. При цьому важлива гнучкість норм та процедур, врахування того, що люди перебувають у різних станах, мають різні можливості, потребують індивідуального підходу. Культура ковітальної взаємодії в умовах війни – це культура співчуття, солідарності, взаємодопомоги, де кожен дбає не лише про себе, але й про іншого, де цінності життя, свободи, людяності є пріоритетними.
Висока невизначеність, мінливість, непередбачуваність, які проявляються в умовах воєнного стану, особливого значення надають психологічним ресурсам особистості, які підтримують не лише індивідуальне функціонування, але й здатність до продуктивної взаємодії з іншими. Серед таких ресурсів провідне місце займають резильєнтність та готовність до змін.
Розширюючи розуміння цього феномену, Virna Zhanna, Ivanashko Oksana, Lysenko Svitlana [11] досліджують ціннісні координати резильєнтності студентів під час воєнного стану в Україні. Дослідники показують, що резильєнтність пов’язана з певними ціннісними орієнтаціями: цінністю життя, родини, свободи, солідарності, патріотизму. Студенти, які мають чітку систему цінностей, краще справляються зі стресом, знаходять сенс навіть у складних обставинах. Ковітальна взаємодія в освітньому просторі може сприяти формуванню та підтримці ціннісних орієнтацій через діалог, обмін досвідом, спільні рефлексії над подіями, що відбуваються.
Формування культури ковітальної взаємодії є системною умовою створення безпечного освітнього середовища у закладах вищої освіти, оскільки інтегрує ціннісні орієнтації, норми поведінки, комунікативні практики та організаційні механізми у єдину систему, яка визначає якість міжособистісних стосунків та атмосферу в освітньому просторі. Структурно культура ковітальної взаємодії включає ціннісно-смисловий, нормативно-регулятивний, комунікативно-поведінковий та організаційно-середовищний компоненти, кожен з яких вимагає цілеспрямованого розвитку. Процес формування культури ковітальної взаємодії є послідовним та тривалим, включає етапи усвідомлення, планування, реалізації, інтеграції та рефлексії, і ґрунтується на принципах гуманістичної спрямованості, діалогічності, партисипативності, системності та контекстуальності. Успішність формування культури ковітальної взаємодії залежить від активної участі всіх суб'єктів освітнього процесу – адміністрації, викладачів, студентів, кожен з яких має свою специфічну роль у цьому процесі. В умовах воєнного стану в Україні формування культури ковітальної взаємодії набуває особливої актуальності як механізм підтримки ментального здоров'я, збереження людяності, створення простору стабільності та безпеки посеред хаосу та невизначеності, що робить це завдання не лише педагогічним, але й морально-етичним імперативом сучасної української освіти.
Список використаних джерел
- Агарков О.А., Буканов Г.М. Конструктивна психологічна взаємодія: теоретичний аспект. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ (серія психологічна). № 1. 2024. С. 3-10. URL: http://journals.lvduvs.lviv.ua/index.php/psychology/article/view/887/866
- Балл Г.О. Орієнтири сучасного гуманізму (в суспільній, освітній, психологічній сферах). Житомир : «Волинь», 2008. 232 с.
- Богдан Ж. Комунікативна гнучкість як компонент soft skills майбутніх фахівців у контексті психосоціальної ковітальної взаємодії. Особистість і суспільство: психосоціальні виміри ковітальної взаємодії : матеріали ІІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції. Тернопіль : ЗУНУ, 2025. С. 96-98. URL: http://psr.wunu.edu.ua/wp-content/uploads/2025/06/Zbirnik-III-Vseukr.konf.-Ternopil-2025.pdf
- Борець Ю. В. Формування психологічно безпечного простору у закладах вищої освіти: ключові аспекти. Безпечне освітнє середовище: нові виклики та сучасні рішення в умовах воєнного і повоєнного часу : збірник наукових статей, тез доповідей та інших матеріалів ІІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції, 07 березня 2025 р. / Редколегія: О. М. Петровський, В. С. Мисик, І. М. Вітенко, О. І. Когут, Ю. Ч. Шайнюк, Т. В. Магера, Ф. І. Полянський, Н. Б. Стрийвус, Г. І. Герасимчук, М. І. Чорна. Тернопіль : ФОП Осадца Ю. В., 2025. С. 423- 426. URL: https://elibrary.kubg.edu.ua/id/eprint/51514/1/Kozyr_MV_tezy_BOS_FPO_2025.pdf
- Максименко С.Д. Генетико-креативний метод психологічного вивчення взаємодії учасників освітнього простору. Психологічні виміри особистісної взаємодії cуб’єктів освітнього простору в контексті гуманістичної парадигми: Монографія / за науковою редакцією академіка НАПН України С.Д. Максименка. Київ: Видавничий Дім «Слово», 2020. С. 7- 16. URL: https://lib.iitta.gov.ua/id/eprint/723176/1/Психологічні%20виміри%20особистісної%20взаємодії%20cуб’єктів%20освітнього%20простору%20в%20контексті%20гуманістичної%20парадигми.pdf
- Папуча М.В., Наконечна М.М. Методологічні орієнтири дослідження інтерсуб’єктної взаємодії в психології. Психологічний часопис. 2019. Том 5. № 8. С. 277–294. URL: http://www.apsijournal.com/index.php/psyjournal/article/view/655
- Собченко Т.М., Кін О.М., Ворожбіт-Горбатюк В.В. Створення безпечного освітнього середовища у закладах освіти в умовах воєнного стану. Новий колегіум. № 3. С.39–42. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/NovKol_2023_3_10
- Цюман Т. П., Бойчук Н.І. Кодекс безпечного освітнього середовища: метод. посіб. [за заг. ред. Цюман Т. П.]. Київ, 2018. С. 8-11 с. URL: https://mon.gov.ua/static-objects/mon/sites/1/zagalna%20serednya/protidia-bulingu/21kbos.pdf
- Шаюк О. Контекстність толерантності в полі ковітальної взаємодії. Особистість і суспільство: психосоціальні виміри ковітальної взаємодії : матеріали ІІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції, (м. Тернопіль, Західноукраїнський національний університет, 30 квітня 2025 р.). Тернопіль : ЗУНУ, 2025. С. 201- 203. URL: http://psr.wunu.edu.ua/wp-content/uploads/2025/06/Zbirnik-III-Vseukr.konf.-Ternopil-2025.pdf
- Geister S., Aschenberger F.K., Çetinkaya-Yıldız E., Apaydın S. The role of informal learning spaces in promoting social integration and wellbeing in higher education. Frontiers in Education, 10. 2025. https://doi.org/10.3389/feduc.2025.1637874
- Zhanna Virna, Oksana Ivanashko , Svitlana Lysenko Coordenadas de valor da resiliência dos alunos sob lei marcial na Ucrânia. Educere Et Educare. v. 19 n. 49 (2024): Dossiê Educação universitária, conflitos, fronteiras e cooperação: perspectivas interdisciplinares. Universidade Estadual do Oeste do Paraná – UNIOESTE. С. 60-85. DOI: 48075/educare.v19i49.33276
inforum.in.ua@ukr.net