ПСИХОЛОГІЧНА РЕЗИЛЬЄНТНІСТЬ ЯК РЕСУРС АДАПТАЦІЇ ВЕТЕРАНІВ ВІЙНИ ДО ЦИВІЛЬНОГО ЖИТТЯ

Триваюча війна в Україні актуалізує проблему психологічної підтримки ветеранів, які повертаються до цивільного життя та стикаються з численними викликами реінтеграції. Адаптація після завершення військової служби є складним багатоаспектним процесом, що передбачає не просто зміну соціального статусу, а глибинну трансформацію особистості на різних рівнях: переосмислення життєвих цінностей, відновлення професійної діяльності, реконструкцію міжособистісних стосунків, інтеграцію травматичного досвіду війни у цілісну життєву історію [3; 27]. В умовах воєнного стану, що триває з 24 лютого 2022 року, масштаб проблеми набуває безпрецедентного характеру – сотні тисяч українських військовослужбовців потребують психологічної підтримки у процесі повернення до мирного життя. За даними досліджень, від 30% до 45% ветеранів стикаються з труднощами адаптації, що проявляються у симптомах посттравматичного стресового розладу, депресії, тривожності, проблемах з працевлаштуванням та соціальною інтеграцією [27; 32; 36].

У цьому контексті психологічна резильєнтність набуває особливого значення як ключовий особистісний ресурс, що визначає здатність не лише витримувати екстремальний стрес, але й відновлюватися, адаптуватися до нових умов, знаходити нові смисли навіть у найскладніших обставинах. Сучасна психологічна наука розглядає резильєнтність не як статичну особистісну рису, а як динамічний процес успішної адаптації до несприятливих обставин [24; 37; 63]. Г.П. Лазос підкреслює еволюцію концепту резильєнтності від первісного розуміння як вродженої характеристики окремих невразливих дітей до сучасного трактування як складної системи взаємопов'язаних компонентів, що включає когнітивні, емоційні, поведінкові та ціннісно-смислові аспекти [24]. Л.С. Адаменко розглядає психічну резильєнтність як інтегративну здатність особистості, що виявляється у процесі адаптації до складних життєвих ситуацій через мобілізацію внутрішніх та зовнішніх ресурсів [2].

О.А. Чиханцова акцентує увагу на специфіці резильєнтності в умовах воєнного стану, коли стресори є тривалими, непередбачуваними, потенційно життєзагрозливими, а процес адаптації відбувається не після завершення стресової ситуації, а паралельно з її триванням [54]. У таких умовах резильєнтність виявляється не лише в здатності відновлюватися після окремих травматичних подій, але й у здатності функціонувати в умовах хронічного стресу, зберігати відчуття сенсу життя та психологічне благополуччя навіть тоді, коли зовнішній світ залишається непередбачуваним та загрозливим [55; 56].

Ж.П. Вірна та О.Є. Іванашко розглядають адаптаційну активність особистості в умовах стресу як інтегральну характеристику, що відображає ступінь включеності у процес адаптації, готовність докладати зусилля для подолання труднощів, здатність мобілізувати наявні ресурси [9]. Резильєнтність у цій моделі виступає як регулятор адаптаційної активності – люди з високою резильєнтністю демонструють більш високу адаптаційну активність навіть у надзвичайно складних обставинах, тоді як люди з низькою резильєнтністю можуть впадати в пасивність навіть за менш інтенсивного стресу. Для ветеранів у постконфліктний період адаптаційна активність є критично важливою, оскільки пасивне очікування зазвичай призводить до поглиблення проблем, тоді як активна позиція сприяє успішнішій адаптації.

Л. Басюк, О. Василевська та О. Волошина у своєму дослідженні психологічних стратегій адаптації ветеранів виділяють декілька стадій процесу адаптації: початкову стадію (перші тижні-місяці після демобілізації) з домінуванням емоцій полегшення та перших ознак дезадаптації, другу стадію зростання усвідомлення масштабу змін у собі та оточенні, третю стадію, яка може бути як кризовою з посиленням симптомів посттравматичного стресу, так і стадією активної реінтеграції з формуванням нових життєвих планів [3]. Дослідниці підкреслюють, що ветерани використовують різноманітні стратегії адаптації – від активних проблемно-орієнтованих до уникаючих, і резильєнтність виявляється саме у здатності гнучко обирати адекватну стратегію залежно від ситуації.

В.О. Готич розглядає парадоксальну природу психологічної адаптації до травми, розмежовуючи резильєнтність та посттравматичне зростання [11]. Резильєнтність стосується здатності відновлюватися, повертатися до попереднього рівня функціонування, зберігати психологічне здоров'я, тоді як посттравматичне зростання передбачає якісні позитивні зміни особистості внаслідок переживання травми: переоцінку життєвих пріоритетів, поглиблення міжособистісних стосунків, відкриття нових можливостей, збільшення особистісної сили, духовний розвиток. Для ветеранів війни це розмежування є важливим, оскільки адаптація може відбуватися через різні шляхи – швидке повернення до звичного життя або глибинна особистісна трансформація через кризу, і обидва шляхи можуть бути успішними.

Є.В. Карпенко пропонує конкретні психотерапевтичні підходи до зміцнення резильєнтності, аргументуючи, що позитивна психотерапія, яка фокусується на ресурсах особистості, є особливо ефективною для людей, які пережили травматичні події [18]. На відміну від традиційних підходів, що зосереджуються на симптомах та їх редукції, позитивна психотерапія допомагає людині побачити не лише те, що зруйновано травмою, але й те, що залишилося цілим, що може стати опорою для відновлення. Для ветеранів це може означати роботу з виявленням їхніх сильних сторін, які допомогли вижити на фронті, та трансляцію цих якостей у цивільний контекст.

І.В. Сідоренко підкреслює специфіку української ситуації, що полягає у тому, що війна відбувається на власній території, що надає додаткової смислової опори для резильєнтності, масштаб мобілізації є значно ширшим, що означає більшу гетерогенність ветеранів, тривалість конфлікту створює особливі умови для накопичення травматичного досвіду, соціальна підтримка ветеранів у суспільстві є здебільшого високою, що є важливим ресурсом резильєнтності [48]. Це підкреслює необхідність розробки культурно-специфічних моделей резильєнтності українських ветеранів, що враховували б ці особливості та могли б стати основою для ефективних інтервенцій.

М. Махлузарідес, В. Харченко та П. Середа у масштабному емпіричному дослідженні адаптації ветеранів в Україні виявили, що найбільш актуальними проблемами є працевлаштування (не стільки відсутність роботи взагалі, скільки труднощі зі знаходженням роботи, що відповідає компетенціям), психологічне здоров'я (понад половина респондентів зазначили симптоми, що можуть свідчити про ПТСР), соціальна інтеграція (відчуття відчуженості від цивільного суспільства) та фізичне здоров'я [27]. Дослідники підкреслюють необхідність персоналізованого підходу до підтримки адаптації, оскільки потреби різних ветеранів суттєво відрізняються залежно від характеру бойового досвіду, наявності поранень, сімейного статусу, освіти, віку, особистісних характеристик.

О.А. Орловська досліджує стратегії подолання проблем адаптації у сім'ї учасника бойових дій після повернення до цивільного життя, акцентуючи увагу на сімейному контексті адаптації [32]. Дослідниця аргументує, що сім'я може бути як найпотужнішим ресурсом, так і джерелом додаткового стресу для ветерана. Найбільш ефективними є стратегії, що передбачають спільне опрацювання досвіду: відкрите спілкування про пережите, сімейна психотерапія, навчання родини розуміти симптоми ПТСР, гнучке переформатування ролей з урахуванням нових реалій.

С.О. Потапов здійснює системний аналіз проблеми резильєнтності в сучасній психології, виділяючи декілька парадигмальних підходів до її розуміння [37]. Особистісно-рисовий підхід розглядає резильєнтність як стабільну характеристику особистості, процесний підхід акцентує увагу на динамічній природі резильєнтності як процесі успішної адаптації, результативний підхід визначає резильєнтність через позитивні результати, які людина демонструє незважаючи на вплив значних факторів ризику. Сучасні дослідження прагнуть інтегрувати різні перспективи, розглядаючи резильєнтність як багатовимірний феномен.

Зарубіжні дослідження резильєнтності надають важливий теоретичний та емпіричний контекст. S. Luthar у своєму класичному огляді узагальнює п'ятдесятирічні дослідження резильєнтності, виділяючи три хвилі досліджень: перша хвиля (1970-1980-ті роки) була зосереджена на ідентифікації дітей з позитивною адаптацією та виявленні їхніх захисних факторів, друга хвиля (1990-ті роки) перейшла до дослідження процесів та механізмів, третя хвиля (2000-ні роки – до сьогодення) зосереджується на розробці та оцінці ефективності інтервенцій [63]. S.M. Southwick та D.S. Charney демонструють, що резильєнтність має не лише психологічні, але й фізіологічні корелати, підкреслюючи комплексну біопсихосоціальну природу цього феномену [66]. Проте питання впливу психологічної резильєнтності на успішність адаптації ветеранів до цивільного життя залишається недостатньо дослідженим в українському контексті.

Мета дослідження – виявити та проаналізувати взаємозв'язок психологічної резильєнтності з успішністю адаптації ветеранів війни до цивільного життя, визначити предиктори успішної адаптації та розробити практичні рекомендації щодо розвитку резильєнтності.

Емпіричне дослідження проведено на базі Волинського обласного центру надання послуг учасникам бойових дій, ветеранам війни та членам їх сімей, Громадської організації ветеранів «Спілка ветеранів Волині», а також через онлайн-опитування на платформі Google Forms. У дослідженні взяли участь 60 ветеранів війни – учасників бойових дій віком від 23 до 52 років (середній вік 36,8 років, SD=7,4). За статтю: 51 чоловік (85%) та 9 жінок (15%). За характером бойового досвіду: 30% учасники АТО/ООС (до 2022 року), 53,3% учасники повномасштабного вторгнення (з 2022 року), 16,7% обох періодів. За часом після демобілізації: 3-6 місяців – 20 осіб (33,3%), 6-12 місяців – 23 особи (38,3%), понад 12 місяців – 17 осіб (28,4%).

Використано комплекс стандартизованих психодіагностичних методик: шкалу психологічної резильєнтності Коннора-Девідсона (CD-RISC-10) в адаптації З.О. Кіреєвої, О.С. Односталко та Б.В. Бірона [19], опитувальник соціально-психологічної адаптації К. Роджерса та Р. Даймонда, багаторівневу особистісну анкету «Адаптивність» (МЛО-АМ) [1], Міссісіпську шкалу для оцінки посттравматичних реакцій [1], шкалу психологічного благополуччя К. Ріфф, тест життєстійкості С. Мадді, багатовимірну шкалу сприйняття соціальної підтримки (MSPSS), тест сенсожиттєвих орієнтацій (СЖО). Додатково проведено 15 глибинних напівструктурованих інтерв'ю з учасниками для поглиблення розуміння кількісних даних. Статистична обробка здійснювалася за допомогою IBM SPSS Statistics 26.0.

Аналіз загального показника резильєнтності виявив значну варіативність у вибірці: мінімальний бал 14, максимальний 39, середнє значення 27,3 (SD=6,8). Розподіл учасників за рівнями: низький рівень (0-20 балів) – 11 осіб (18,3%), середній рівень (21-30 балів) – 32 особи (53,3%), високий рівень (31-40 балів) – 17 осіб (28,4%). Найвищі середні бали респонденти демонстрували за пунктами «Я здатний адаптуватися до змін» (M=3,1; SD=0,9) та «Я можу справлятися з будь-якими труднощами» (M=2,9; SD=1,0). Найнижчі бали за пунктами «Я схильний бачити гумористичну сторону речей» (M=2,1; SD=1,1) та «Під тиском я зосереджений і ясно мислю» (M=2,3; SD=1,0).

Аналіз динаміки резильєнтності залежно від часу після демобілізації виявив статистично значуще зростання: група 3-6 місяців M=25,1 (SD=6,2), група 6-12 місяців M=27,8 (SD=6,9), група понад 12 місяців M=29,4 (SD=7,1). Критерій Краскела-Уолліса: H=6,89; p=0,032. Ветерани з важкими фізичними пораненнями демонстрували нижчу резильєнтність (M=23,6; SD=6,9) порівняно з ветеранами без поранень або з легкими (M=28,9; SD=6,4; U=201,0; p=0,019).

За показниками соціально-психологічної адаптації: високий рівень 17 осіб (28,3%), середній рівень 28 осіб (46,7%), низький рівень 15 осіб (25%). Середнє значення показника адаптації 68,4% (SD=16,2). Найвищі показники за шкалою прийняття інших (M=73,1%; SD=14,8), найнижчі за шкалою інтернальність (M=61,5%; SD=16,7).

Посттравматична симптоматика на рівні діагностичного порогу ПТСР (понад 107 балів) виявлена у 23 осіб (38,3%). Середнє значення 94,7 (SD=28,4). Найбільш вираженими є симптоми гіперзбудження (72% респондентів), дещо рідше повторне переживання (58%) та уникнення (51%).

Кореляційний аналіз виявив сильні позитивні зв'язки резильєнтності з адаптацією (r=0,58; p<0,001), життєстійкістю (r=0,68; p<0,001), осмисленістю життя (r=0,62; p<0,001) та сильний негативний зв'язок з посттравматичною симптоматикою (r=-0,61; p<0,001). Серед компонентів адаптації найсильніші зв'язки з самоприйняттям (r=0,52; p<0,001), емоційним комфортом (r=0,49; p<0,001) та інтернальністю (r=0,46; p<0,001).

Множинний регресійний аналіз методом покрокової регресії виявив п'ять значущих предикторів успішної адаптації: психологічна резильєнтність (β=0,34; p<0,001), посттравматична симптоматика (β=-0,28; p=0,002), життєстійкість (β=0,26; p=0,004), осмисленість життя (β=0,21; p=0,012) та соціальна підтримка (β=0,18; p=0,026). Фінальна модель: R²=0,67; F(5,54)=21,89; p<0,001. Модель пояснює 67% дисперсії показника адаптації.

Порівняльний аналіз груп з різним рівнем резильєнтності виявив статистично значущі відмінності за всіма показниками (всі p<0,001). Ветерани з високою резильєнтністю: адаптація 81,7% проти 52,3% у групі з низькою, посттравматична симптоматика 71,3 бали проти 124,6, психологічне благополуччя 368,9 балів проти 278,1, життєстійкість 96,8 балів проти 58,4, осмисленість життя 114,2 бали проти 76,9.

Особливо вражаючими є відмінності у поширеності ПТСР: 90,9% ветеранів з низькою резильєнтністю (10 з 11) перевищують діагностичний поріг проти 11,8% у групі з високою резильєнтністю (2 з 17). У групі з середньою резильєнтністю 34,4% (11 з 32) мають ознаки ПТСР. Ці дані підтверджують потужну захисну роль резильєнтності щодо розвитку посттравматичного стресового розладу.

Якісний аналіз 15 глибинних інтерв'ю розкрив суб'єктивний досвід адаптації. Джерела резильєнтності: відповідальність перед сім'єю («Я маю бути сильним заради дружини та дітей»), обов'язок перед побратимами («Не можу здатися, бо тоді виходить, що вони даремно загинули»), віра («Бог зберіг мене з якоюсь метою»), досвід успішного подолання попередніх криз («Якщо я пережив те, переживу і це»), підтримка ветеранської спільноти («Тільки вони справді розуміють»), відчуття сенсу пережитого («Я захищав Батьківщину, і це найважливіше»).

Бар'єри адаптації: відчуття непорозуміння з цивільним суспільством («Вони живуть своїм життям, їм байдуже»), труднощі з поверненням до нормального ритму («Тут все так повільно, так нудно»), почуття провини («Чому я, а не вони? Вони були кращими»), складність пояснення близьким («Як я можу їм розповісти? Вони ніколи не зрозуміють»), економічні труднощі, невизначеність майбутнього («Війна продовжується, що буде далі – ніхто не знає»).

Стратегії подолання резильєнтних ветеранів: структурування дня («Кожного дня ставлю собі маленькі завдання і виконую»), фізична активність як спосіб випустити пар, творчість (письмо, малювання, музика), волонтерство та допомога іншим ветеранам, навчання нового та перекваліфікація, усвідомлені практики (медитація, дихальні техніки), звернення по професійну психологічну допомогу.

Трансформація через травму: переоцінка цінностей («Зрозумів, що важливе, а що дрібниці»), поглиблення стосунків («Тепер цінуємо кожну хвилину разом»), відкриття внутрішньої сили («Не знав, що здатний на таке»), духовний розвиток («Замислююся про речі, про які раніше не думав»), відчуття свободи («Після того, що я пережив, багато страхів відпали»), бажання жити повноцінно («Кожен день – це подарунок, хочу прожити його на максимум»).

Висновки. Результати дослідження підтверджують високу актуальність проблеми адаптації ветеранів війни: лише 28,3% демонструють високий рівень адаптації, 38,3% мають клінічно значущу посттравматичну симптоматику. Водночас 28,4% ветеранів демонструють високий рівень резильєнтності, що асоціюється зі значно кращою адаптацією за всіма показниками.

Виявлено сильні позитивні зв'язки психологічної резильєнтності з адаптацією (r=0,58), життєстійкістю (r=0,68), осмисленістю життя (r=0,62) та сильний негативний зв'язок з посттравматичною симптоматикою (r=-0,61). Регресійний аналіз підтвердив, що резильєнтність є найпотужнішим предиктором успішної адаптації (β=0,34; p<0,001), пояснюючи 67% її дисперсії разом з іншими чинниками (R²=0,67). Виявлено можливість розвитку резильєнтності у процесі адаптації, що підтверджується зростанням показників залежно від часу після демобілізації (H=6,89; p=0,032).

Порівняльний аналіз груп виявив драматичні відмінності: ветерани з високою резильєнтністю мають у 8 разів нижчу поширеність ПТСР (11,8% проти 90,9%), значно кращу адаптацію (81,7% проти 52,3%), вище психологічне благополуччя, більшу життєстійкість та осмисленість життя (всі p<0,001). Це підтверджує центральну роль резильєнтності як ключового особистісного ресурсу адаптації.

Якісний аналіз розкрив джерела резильєнтності (відповідальність перед сім'єю, обов'язок перед побратимами, віра, підтримка ветеранської спільноти), бар'єри адаптації (непорозуміння з суспільством, почуття провини, невизначеність), ефективні стратегії подолання (структурування життя, фізична активність, творчість, волонтерство) та феномен посттравматичного зростання (переоцінка цінностей, поглиблення стосунків, духовний розвиток).

На основі результатів розроблено систему психологічних рекомендацій для ветеранів, їхніх родин, психологів-практиків, організацій та державних органів. Практична значущість дослідження полягає у можливості використання результатів для розробки програм психологічної підтримки та реабілітації ветеранів, спрямованих на розвиток резильєнтності, підготовки фахівців які працюють з ветеранами, формування державної політики реінтеграції.

Перспективи подальших досліджень включають лонгітюдні дослідження динаміки резильєнтності, розробку та оцінку ефективності специфічних програм розвитку резильєнтності для українських ветеранів, вивчення ролі колективної резильєнтності ветеранських спільнот, дослідження гендерних особливостей резильєнтності у жінок-ветеранок.

Список використаних джерел

1. Агаєв Н.А., Кокун О.М., Пішко І.О., Лозінська Н.С., Остапчук В.В., Ткаченко В.В. Збірник методик для діагностики негативних психічних станів військовослужбовців: Методичний посібник. Київ: НДЦ ГП ЗСУ, 2016. 234 с. URL: https://lib.iitta.gov.ua/id/eprint/107163/1/Посібник%20НПС_16.pdf
2. Адаменко Л.С. Актуальні підходи до проблеми дослідження психічної резильєнтності. Вісник Національного університету оборони України. 2021. Вип. 58(5). С. 5–13. URL: https://doi.org/10.33099/2617-6858-2020-58-5-5-13
3. Басюк Л., Василевська О., Волошина О. Психологічні стратегії адаптації ветеранів до мирного життя після повернення із зони бойових дій. Перспективи та інновації науки. Серія «Психологія». 2025. № 1(47). С. 1356-1373. URL: https://doi.org/10.52058/2786-4952-2025-1(47)-1356-1373
4. Вірна Ж.П., Іванашко О.Є. Адаптаційна активність особистості в умовах стресу. Традиційні та інноваційні підходи до наукових досліджень: матеріали II Міжнародної наукової конференції, м. Одеса, 10 вересня, 2021 р. Міжнародний центр наукових досліджень. Вінниця: Європейська наукова платформа, 2021. С. 195-197. URL: https://ojs.ukrlogos.in.ua/index.php/mcnd/issue/view/10.09.2021
5. Готич В.О. Співвідношення феноменів психологічної стійкості та посттравматичного зростання особистості. Габітус. 2023. Вип. 49. С. 90-94. URL: http://habitus.od.ua/journals/2023/49-2023/15.pdf
6. Карпенко Є.В. Розвиток резильєнтності особистості засобами позитивної психотерапії. Габітус. 2025. Вип. 75. Т. 1. С. 218-223. DOI https://doi.org/10.32782/hbts.75.1.36
7. Кіреєва З.О., Односталко О.С., Бірон Б.В. Психометричний аналіз адаптованої версії шкали резильєнтності (CD-RISC-10). Габітус. 2020. Вип. 14. С. 110-116. URL: http://habitus.od.ua/journals/2020/14-2020/19.pdf
8. Лазос Г.П. Резильєнтність: концептуалізація понять, огляд сучасних досліджень. Актуальні проблеми психології. Том 3: Консультативна психологія і психотерапія. 2018. № 14. С. 26–64. URL: https://lib.iitta.gov.ua/id/eprint/716873/1/Lazos_APP_V3N14_2018.pdf
9. Махлузарідес М., Харченко В., Середа П. Адаптація до цивільного життя: ключові напрями для посилення реінтеграції ветеранів та ветеранок в Україні. Результати дослідження reSCORE у 2024 році. 2024. 70 с. URL: https://www.undp.org/sites/g/files/zskgke326/files/2025-08/pub_unukr24_veterans-adapting-to-civilian-life_ukr_2208.pdf
10. Орловська О.А. Стратегії подолання проблем адаптації у сім'ї учасника бойових дій після повернення до цивільного життя. Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Психологія. 2020. Т. 31 (70). № 4. С.127-132. DOI: https://doi.org/10.32838/2709-3093/2020.4/19
11. Повернення з війни: соціально-психологічні особливості реадаптації та ресоціалізації ветеранів і ветеранок до умов цивільного життя: колективна монографія / А. Чернов, В. Заіка, В. Лебедєв та ін. Полтава: ПУЕТ, 2024. 249 с. URL: https://ed.pano.pl.ua/media/4123
12. Потапов С.О. Проблема резильєнтності в сучасній психології. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ (серія психологічна). 2023. № 2. С. 90-95. DOI https://doi.org/10.32782/2311-8458/2023-2-12
13. Сидоренко І.В. Сучасний стан дослідження резильєнтності учасників бойових дій. Габітус. 2025. Вип. 74. С. 277-283. DOI https://doi.org/10.32782/2663-5208.2025.74.50
14. Чиханцова О.А. Резильєнтність як особистісний ресурс українців в умовах воєнного стану. Журнал сучасної психології. 2025. № 2 (37). С. 146-153. DOI https://doi.org/10.26661/2786-7471/2025-2-16
15. Чиханцова О.А. Розвиток резильєнтності особистості в ситуаціях невизначеності. Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Психологія. 2023. Том 34(73). № 1. С. 35–40. DOI: 10.32782/2709-3093/2023.1/07
16. Luthar S. Resilience in Development: A Synthesis of Research across Five Decades. In D. Cicchetti, D. Cohen (Eds.) Developmental Psychopathology: Risk, Disorder, and Adaptation. Wiley, 2006. P. 739–795.
17. Southwick S.M., Charney D.S. The Science of Resilience: Implications for the Prevention and Treatment of Depression. Science. 2012. Vol. 338. Issue 6103. P. 79–82. URL: https://www.science.org/doi/10.1126/science.1222942