ПРОЄКТИВНІ МЕТОДИКИ ЯК ЗАСІБ ВИЯВЛЕННЯ ТА КОРЕКЦІЇ ЕМОЦІЙНИХ СТАНІВ ДІТЕЙ, ЯКІ ПЕРЕЖИЛИ ВОЄННІ ДІЇ

Внутрішні переживання визначають те, як людина реагує на події, будує стосунки та справляється з труднощами. Часто вони залишаються неусвідомленими, проте впливають на емоційний стан і поведінку. Тому важливо мати інструменти, які дозволяють побачити ці приховані змісти. Проєктивні методики дають можливість відобразити внутрішні стани у символічних образах і побачити те, що важко висловити прямо. Їх використання розширює можливості психологічної діагностики та допомагає точніше розуміти особисті переживання.

Внутрішні переживання становлять важливу частину психічного життя, через яку людина сприймає події, надає їм смисл і реагує на них. У переживаннях поєднуються емоційні стани, особистісне ставлення й мотиви, що визначають поведінку та вибір реакцій у різних ситуаціях. Вони можуть бути усвідомленими або прихованими, однак саме переживання формують індивідуальний спосіб взаємодії зі світом, впливають на самооцінку, стосунки та внутрішню динаміку особистості.

Проєктивні методики посідають особливе місце серед підходів до вивчення внутрішніх станів. Їхня дія ґрунтується на тому, що особа переносить власні переживання, потреби, страхи чи конфлікти на неоднозначний стимул, який не має готового змісту; вони відкривають доступ до емоційних і смислових пластів, дозволяють побачити приховані переживання, внутрішні суперечності та спосіб, у який людина інтерпретує ситуації.

Нами було проведене дипломне наукове дослідження «Практичне застосування проєктивних методик у психологічній реабілітації дітей, які пережили воєнні дії.»

У нашому дослідженні особливого значення набуває те, як внутрішні переживання проявляються у дітей, які пережили воєнні події. Емоційні стани в умовах стресу і травматичного досвіду формують той зміст, який надалі відображається у їхніх символічних образах та реакціях під час проєктивного обстеження. Воєнні події створюють для дітей умови, що різко порушують відчуття стабільності та безпеки. Постійна загроза, вибухи, раптові зміни довколишнього середовища, тривале перебування в підвалах і вимушені переміщення формують сильне емоційне напруження. У таких ситуаціях дитина переживає страх, тривогу, розгубленість, безпорадність, а емоційна сфера реагує особливо гостро через вікову незрілість нервової системи. Тривалий стрес може переходити у хронічний стан, впливаючи на сон, апетит, поведінкові реакції та соматичне самопочуття.

Психотравмуючі події запускають механізми травматичного та посттравматичного стресу. У дітей виникають нічні кошмари, яскраві спогади, уникання ситуацій, які нагадують про травму, підвищена настороженість і збудливість. Поведінка стає дезорганізованою, з'являються повторювані ігрові сюжети, нав’язливі дії, труднощі концентрації та виражені регресивні форми реагування. Страх може залишатися прихованим, маскуватися бравадою або запереченням, але проявлятися у полохливості й униканні найменших подразників.

Важливою частиною переживання війни стає реакція дорослих, оскільки емоційний фон у родині визначає, як дитина засвоює й виражає свої стани. Паніка, пригніченість або дратівливість батьків підсилюють тривогу, а стабільність і підтримка знижують рівень напруження. Стиль виховання впливає на здатність дитини контролювати емоції: авторитарність і вседозволеність посилюють вибухові реакції, тоді як авторитетність допомагає зберігати рівновагу.

Діти внутрішньо переміщених осіб стикаються ще й з втратою дому, зміною середовища та розривом соціальних зв’язків. Це підсилює переживання страху, провини, агресії, суму та невпевненості. Сукупність цих чинників формує комплекс емоційних і поведінкових проявів, що характеризують психічний стан дітей, які пережили воєнні дії.

У дослідженні взяли участь 20 дітей молодшого шкільного віку (6–12 років). Емпіричний розділ охоплював три етапи: початкове оцінювання, психокорекційну програму та повторне тестування. На констатувальному етапі дітей розподілили на експериментальну й контрольну групи (по 10 осіб) та провели оцінювання за допомогою «Карти спостереження за дитиною» - досліджено розвиток у п’яти сферах: моторика, сприйняття, мовлення, соціальна адаптація та емоційний стан. Початкові результати показали виражені труднощі: діти мали нестійку координацію, труднощі у сприйнятті нової інформації, порушення мовленнєвого розвитку, проблеми із соціальною взаємодією та підвищений рівень емоційного напруження.

На формувальному етапі була впроваджена психокорекційна програма, що поєднувала ізотерапію, казкотерапію, лялькотерапію та пісочну терапію. Заняття тривали по 45 хвилин та мали чітку структуру: короткий вступ, вправи на релаксацію (глибоке дихання, м’язове розслаблення, візуалізація), основний корекційний блок і завершальна рефлексія. Ізотерапія була спрямована на емоційну розрядку та самовираження; діти малювали свій емоційний стан, працювали з кольором та образами. У казкотерапії вони створювали казкових героїв і розповідали історії, що дозволяло перенести особисті переживання у символічну форму. Лялькотерапія забезпечувала розвиток емпатії, відпрацювання соціальних ролей і зміцнення самооцінки. Пісочна терапія допомагала вивільняти внутрішні конфлікти, опрацьовувати страхи та фантазії через створення «світів» у піску й тактильний контакт.

Паралельно проводилися вправи для батьків («Моя планета», «Моя сім’я», «Моя історія», «Моя музика»), які допомагали підтримувати результати вдома та краще розуміти емоційні стани дітей.

Під час контрольного етапу було повторно застосовано карту спостереження. В експериментальній групі всі показники знизилися на один бал: 1 бал за великою моторикою, 2 – за сприйняттям, 3 – за мовленням, 2 – за соціальною адаптацією, 2 – за емоційною сферою. Це означало зменшення напруження, кращу регуляцію емоцій, покращення адаптивної поведінки й більш упорядковану реактивність. У контрольній групі зміни були частковими: мовлення та емоційний стан не покращилися.

Узагальнюючи результати, можна сказати, що комплексна арттерапевтична програма сприяла зниженню емоційного напруження, покращенню саморегуляції та більш вільному вираженню внутрішніх переживань у дітей. Поєднання ізотерапії, казкотерапії, лялькотерапії та пісочної терапії допомогло опрацьовувати страхи, тривогу та невпевненість у безпечних образах, що позитивно вплинуло на поведінку та взаємодію з оточенням. Разом із тим результати слід тлумачити з урахуванням обмежень: невеликої вибірки, короткої тривалості програми та відсутності відкладеного оцінювання. Подальша робота може включати розширення вікових груп, триваліший супровід і поглиблену діагностику внутрішніх переживань.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бреусенко-Кузнєцов О. А. Застосування казки в контексті групової арт-терапії / О. А. Бреусенко-Кузнєцов Психолог. 2005. №39. С.15-20.
2. Горшкальова Т.М. Арттерапія як метод психокорекції та інноваційних психолого-педагогічних технологій особистості. Міжнародний науковий журнал «Грааль науки»,2021. № 10 (листопад). С. 392-397.
3. Гундертайло Ю.Д. Потенціал арт-терапевтичних технологій відновлення життєвої неперервності переселенців. Простір арт-терапії: Зб. наук. ст. / УМО, 2016, ГО «Арт-терапевтична асоціація», 2016; Редкол.: Лушин П.В., Чуприков А.П. та ін. Київ: Золоті ворота, 2016. Вип. 2 (21). С.25- 32
4. Зливков В., Лукомська С. Діти війни: теоретико-методичні і практичні аспекти психологічної допомоги. Київ-Ніжин: Видавець ПП Лисенко М. М., 2022. 96 с.
5. Зливков В., Лукомська С., Євдокимова Н., Ліпінська С. Діти і війна: монографія. Київ-Ніжин: Видавець ПП Лисенко М. М., 2023. 221 с.