ВІРА ЯК РЕСУРС ПСИХОЛОГІЧНОЇ СТІЙКОСТІ В УМОВАХ ВІЙНИ

Війна суттєво вплинула на психоемоційний стан населення, посиливши рівень тривоги, напруження та втоми. Щоденні загрози, невизначеність і пережиті події порушують відчуття стабільності та безпеки, що виснажує систему саморегуляції людини. У таких умовах особистість постійно перебуває під емоційним тиском і змушена залучати внутрішні ресурси, які допомагають утримувати психологічну рівновагу. Одним із таких ресурсів виступає віра.

У психологічному сенсі віра охоплює внутрішню впевненість, довіру до світу й до власних можливостей, а також здатність зберігати смислові орієнтири попри зовнішні труднощі. Вона може проявлятися у різних формах, але в кожному випадку виконує роль внутрішньої опори, яка дозволяє витримувати напружені та складні життєві ситуації.

Різні психологічні підходи пояснюють цю роль по-своєму. Е. Еріксон пов’язував віру з базовою довірою, що формує відчуття надійності світу. Е. Фромм підкреслював активний характер зрілої віри, яка ґрунтується на відповідальності та впевненості у власному потенціалі. В. Франкл розглядав віру як переживання сенсу, що допомагає людині знаходити внутрішню опору навіть у стражданні. А. Бандура трактував віру через категорію самоефективності. К. Юнг наголошував на духовному вимірі віри як механізмі, що підтримує психологічну цілісність та інтегрує досвід.

У межах дослідження було проведено емпіричне вивчення особливостей віри та її зв’язку з показниками психологічної стійкості. Участь взяли 52 респонденти, які проходили опитування у дистанційному форматі. Для оцінювання життєстійкості, емоційного стану та смислової сфери застосовували шкалу Коннора–Девідсона (CD-RISC-25), опитувальник DASS-21 та тест смисложиттєвих орієнтацій. Структуру віри визначали за допомогою авторського опитувальника, який дає змогу оцінити рівень віри в себе, у майбутнє, в інших людей, у добро та у вищу силу. Отримані дані дали змогу проаналізувати характер віри в умовах війни та простежити її взаємозв’язки з життєстійкістю, рівнем тривоги, стресу й осмисленістю життя.

Було визначено, що за шкалою життєстійкості більшість респондентів (67,3 %) мають середній рівень стійкості, 17,3 % – високий, а 15,4 % – низький. За DASS-21 найбільш вираженим виявився рівень тривоги, тоді як рівні депресії та стресу частіше перебували в межах нормальних або помірних значень. За тестом СЖО у 51,9 % респондентів показники осмисленості життя низькі, особливо слабко сформований «Локус контролю – життя».

Кореляційний аналіз показав чітку залежність між життєстійкістю та емоційними проявами: вищий рівень життєстійкості пов’язаний зі зниженим рівнем депресії (r = -0,53) і тривоги (r = -0,28). Водночас життєстійкість має позитивні зв’язки з інтегральним показником осмисленості життя (r = 0,37), а також із підшкалами «Мета» (r = 0,31), «Процес» (r = 0,32), «Результат» (r = 0,37) та «Локус контролю – Я» (r = 0,30). Особливо важливими виявилися зв’язки віри з життєстійкістю. Віра у себе (r = 0,29) і віра в майбутнє (r = 0,27) пов’язані з вищими показниками життєстійкості, тоді як інші види віри таких зв’язків не показали. Окремо виявлено негативний зв’язок між вірою в інших людей та рівнем тривоги (r = -0,37).

Таким чином найбільш значущими ресурсами психологічної стійкості є внутрішні компоненти – віра у власні можливості, орієнтація на майбутнє, сформованість життєвих цілей та відчуття особистого контролю. Осмисленість життя, позитивна оцінка власного досвіду та здатність бачити перспективу, в свою чергу, підтримують здатність адаптуватися до тривалого впливу стресу.

Спираючись на результати емпіричного етапу, була розроблена програма розвитку психологічної стійкості засобами віри. Її зміст спрямований на зміцнення внутрішньої стійкості особистості, посилення віри у себе, у майбутнє, у добро та сенс життя, а також на формування здатності зберігати впевненість у ситуаціях невизначеності.

Формувальний етап включав десять занять, проведених протягом п’яти тижнів у груповому онлайн-форматі. Кожне заняття мало визначену мету та містило вступну частину, основні вправи й підсумкову рефлексію. У межах роботи використовували вправи на усвідомлення особистих ресурсів, роботу зі смисловими орієнтаціями, техніки розвитку віри у власні можливості, вправи на переосмислення складних переживань, формування образу бажаного майбутнього, розвиток навичок самопідтримки й емоційної саморегуляції. Завершальні заняття були спрямовані на інтеграцію набутих навичок та формування індивідуального плану підтримки психологічної стійкості.

Після завершення програми було проведено повторне опитування учасників із використанням тих самих методик, що й на констатувальному етапі. Статистично значущих змін не виявлено, однак результати показали кілька позитивних тенденцій: підвищення рівня життєстійкості (p = 0,096), показника «Процес життя» (p = 0,118), віри в себе (p = 0,128) та віри в майбутнє (p = 0,115); зниження рівнів тривоги (p = 0,636) та стресу (p = 0,118). Інтегральний показник осмисленості життя продемонстрував найвиразнішу позитивну динаміку (p = 0,063), майже досягнувши рівня статистичної значущості.

Інтерпретуючи результати формувального етапу, важливо враховувати обмеження дослідження. Вибірка складала 52 учасники – це забезпечило можливість проведення статистичного аналізу, однак не дає підстав для широких узагальнень, оскільки група є відносно однорідною та відображає специфіку саме цієї вибірки. Обмеженим був і часовий проміжок спостереження: повторне оцінювання проводилося відразу після завершення програми, тому зафіксовані зміни відображають лише безпосередню динаміку, а не стійкі ефекти. Відсутність відкладеного етапу не дозволяє визначити, наскільки отримані тенденції збережуться або посиляться з часом. Тривалість самої програми також встановлює певні межі інтерпретації: проведена кількість занять є недостатньою. Формування глибоких особистісних змін потребує тривалої внутрішньої роботи з переконаннями, життєвими орієнтирами та способами подолання стресу. Отримані результати скоріше відображають початкову динаміку, яка може стати основою для подальшого розвитку за умови тривалішої роботи.

Доцільним напрямком подальшої роботи може бути уточнення змісту та структури віри як ресурсу психологічної стійкості, а також визначення чинників, що сприяють її розвитку та підтриманню. Перспективним є проведення досліджень із більшою та різнорідною вибіркою, включення контрольних груп і впровадження відкладеного оцінювання, що дасть змогу простежити довготривалий вплив програми та виявити стійкі зміни у показниках віри, осмисленості життя й життєстійкості.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Семен О. П. Проблема резильєнтності в сучасній психології. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ (серія психологічна). № 2. С. 90–95.
2. Содолевська В. Підвищення психологічної резилієнтності та зниження дезадаптації в молодих осіб, які зазнали впливу війни: рандомізоване контрольоване дослідження в Україні. Психосоматична медицина та загальна практика. № 10(2).
3. Ушакова І., Світлична Н., Селюкова Т. Копінг-стратегії та механізми саморегуляції особистості у військовий час. Вісник Львівського університету. Серія психологічні науки. № 22. С. 120–128.
4. Чиханцова О. А. Роль резильєнтності як особистісного ресурсу людини в ситуаціях невизначеності. Вчені записки ТНУ імені В. І. Вернадського. Серія: Психологія. 2025. № 36(75). С. 55–61.
5. Moving from traits to the dynamic process: The next steps in research on human resilience / Y. Hill et al. Journal of Aggression, Maltreatment & Trauma. Vol. 34(7). P. 971–989.