ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СТРЕСУ ТА ПСИХОСОЦІАЛЬНОЇ АДАПТАЦІЇ ГЕРІАТРИЧНИХ ПАЦІЄНТІВ У КОНТЕКСТІ ТРАВМИ ВІЙНИ

Постановка проблеми. Війна є потужним соціально-психологічним стресором, який змінює життєві орієнтири, систему цінностей та емоційний стан людей. Особливо гостро ці зміни відчувають особи похилого віку, які через вікові особливості мають обмежені фізіологічні, когнітивні та емоційні ресурси. За таких умов геріатричні пацієнти опиняються в умовах подвійного навантаження — вікового й травматичного, що вимагає глибшого аналізу їхнього психоемоційного стану та пошуку ефективних методів психологічної підтримки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематика психічної травми активно розробляється у вітчизняній та зарубіжній психології. Зокрема, П. Горностай даний феномен трактує як залишкове утворення, що виникає внаслідок інтенсивних афективних переживань, спричинених зовнішніми чинниками, які викликають психічний дискомфорт і чинять патогенний вплив на особистість [3].

Т. Дзюба визначає психотравмуючі події як такі, що руйнують базальне почуття безпеки та підривають контроль над життям, провокуючи розвиток посттравматичних і невротичних розладів [4]. О. Блінов розглядає психологічну травму як індивідуальну реакцію на надмірно стресові події — військові дії, насильство, стихійні лиха чи тяжкі хвороби. Відсутність ефективних компенсаторних механізмів у літньому віці призводить до домінування деструктивних форм реагування: уникнення, емоційного відсторонення, агресії або соціальної ізоляції [1]. С. Михальська підкреслює, що старість характеризується посиленням тривожності, дратівливості, емоційної черствості та недовірливості [5].

Щоденні життєві труднощі та психологічне напруження, посилені впливом тривалих стресових чинників, спричиняють активне переживання стресу людьми похилого віку [6]. Для людей похилого віку властивий підвищений рівень занепокоєння, що стосується власного життя, суспільних подій, майбутнього та добробуту рідних. Подібна стурбованість, обумовлена процесами старіння, супроводжується зниженням психічної енергії, збідненням внутрішнього змісту психічного життя та більш економним використанням наявних психологічних ресурсів [2]. Попри значний обсяг досліджень, питання переживання травми війни саме геріатричними пацієнтами залишається маловивченим, особливо у контексті вимушеного переселення та адаптації до нових соціальних умов.

Метою статті є теоретичне обґрунтування та емпіричне вивчення психологічних особливостей переживання травми війни геріатричними пацієнтами.

Виклад основного матеріалу. Емпіричне дослідження проводилося на базі геріатричного пансіонату міста Луцьк. До вибірки увійшли 60 осіб у віком від 60 до 75 років, серед яких 45% становили чоловіки та 55% – жінки. З метою вивчення особливостей переживання травми війни було використано шкалу психологічного стресу PSM і методику діагностики соціально-психологічної адаптації К. Роджерса. Для визначення статистичної значущості відмінностей між групами використовувався критерій Манна – Уітні.

Результати аналізу показників засвідчили, що середній ранг показника стресу у внутрішньо переміщених осіб є значно вищим (41,10), ніж у жителів Волинської області (19,90). Отримане значення критерію U (132,000) та рівень статистичної значущості (p = 0,000) підтверджує наявність статистично значущих відмінностей на рівні 0,01. Отже, внутрішньо переміщені особи характеризуються вищим рівнем стресу, що, ймовірно, зумовлено наслідками вимушеного переселення, зміною звичного способу життя та відчуттям соціальної нестабільності.

Виявлено суттєві відмінності між досліджуваними групами за всіма показниками соціально-психологічної адаптації. Особи, які постійно проживають на Волині, продемонстрували вищі середні ранги за показниками емоційного комфорту, адаптивності, прийняття себе, інтернальності, прийняття інших та прагнення до домінування (середні ранги близько 40 і вище). Натомість у внутрішньо переміщених осіб ці показники суттєво нижчі (приблизно 20 балів). Єдиним показником, за яким ВПО мають вищі результати, є ескапізм (40,53 проти 20,47 у місцевих мешканців). Усі виявлені розбіжності є статистично значущими на рівні p ≤ 0,01. Таким чином, внутрішньо переміщені особи відзначаються зниженим рівнем соціально-психологічної адаптації, меншим прийняттям себе та інших, нижчим емоційним комфортом і внутрішнім контролем, а також підвищеною схильністю до ескапістської поведінки.

Таким чином, проведене дослідження показало, що внутрішньо переміщені особи, характеризуються значно вищим рівнем тривожності та стресу порівняно з місцевими жителями Волинської області. Виявлені відмінності підтверджують, що вимушене переселення та пов’язані з ним соціально-психологічні виклики істотно впливають на психоемоційний стан цієї категорії осіб. Соціально-психологічна адаптація внутрішньо переміщених осіб у значній мірі порушена, що проявляється у зниженому рівні прийняття себе та інших, емоційному дискомфорті, меншій інтернальності, а також підвищеній схильності до ескапізму.

На рисунку 1.1 висвітлено кореляційні зв’язки між психологічним стресом та соціально-психологічною адаптацією осіб похилого віку.

Кореляційний аналіз підтвердив наявність сильних зворотних зв’язків між рівнем психологічного стресу та основними компонентами соціально-психологічної адаптації у всіх досліджуваних. У групі ВПО встановлено значущі кореляції між стресом та адаптивністю (r = –0,811; p = 0,000), прийняттям інших (r = –0,850; p = 0,000), прийняттям себе (r = –0,800; p = 0,000), інтернальністю (r = –0,832; p = 0,000), емоційним комфортом (r = –0,872; p = 0,000) і домінуванням (r = –0,818; p = 0,000). Позитивний зв’язок виявлено між стресом та ескапізмом (r = 0,814; p = 0,000). Аналогічні тенденції спостерігаються й серед мешканців Волинської області, проте інтенсивність кореляційних зв’язків у них дещо нижча.

Рис. 1.1. Зв’язки між психологічним стресом та соціально-психологічною адаптацією осіб похилого віку

Отже, у внутрішньо переміщених осіб підвищений рівень стресу тісно пов’язаний із зниженням адаптивності, самоприйняття, довіри до інших, емоційного благополуччя, внутрішнього контролю та домінантної поведінки. Зазначене свідчить про те, що стрес значно «підриває» соціально-психологічну адаптацію цієї категорії населення.

У групі пацієнтів геріатричного пансіонату, що є мешканцями Волинської області, констатовано сильні зворотні зв’язки між рівнем стресу та основними складовими адаптації: адаптивність (r = -0,763; p = 0,000), прийняття себе (r = -0,789; p = 0,000), прийняття інших (r = -0,852; p = 0,000), емоційний комфорт (r = -0,790; p = 0,000), інтернальність (r = -0,865; p = 0,000) і домінування (r = -0,733; p = 0,000). Окрім цього, зафіксовано сильний позитивний зв’язок між рівнем стресу і ескапізмом (r = 0,780; p = 0,000), що вказує на тенденцію до уникання стресових ситуацій, замість їх конструктивного вирішення. Таким чином, високий рівень стресу в даній групі негативно впливає на соціально-психологічну адаптацію, знижуючи здатність до пристосування, довіру до інших, емоційну стабільність та відчуття контролю над життєвими обставинами. Паралельно підвищується схильність до ескапістської поведінки – психологічного відсторонення або ігнорування проблем.

Загалом, в обох групах зафіксовано стійкі зворотні зв’язки між рівнем стресу та ключовими компонентами адаптації – адаптивністю, прийняттям себе та інших, емоційним комфортом, інтернальністю та домінуванням. Це свідчить, що підвищений стрес системно послаблює здатність осіб похилого віку до конструктивної адаптації, викликаючи внутрішню дестабілізацію, зниження самоконтролю, довіри до соціального середовища та впевненості у власному впливі на події.

Разом з тим, як у ВПО, так і у мешканців Волині, спостерігається позитивний зв’язок між стресом та ескапізмом, що свідчить про схильність до уникання реальності, емоційного дистанціювання або ігнорування проблем. Подібна стратегія є типовою для осіб, які не володіють достатніми внутрішніми ресурсами для активного подолання стресових ситуацій.

При цьому, в осіб зі статусом ВПО кореляційні зв’язки виявилися сильнішими, що вказує на підвищену психоемоційну вразливість цієї групи. Для них стрес чинить більш руйнівний вплив на процеси адаптації, що зумовлено накладанням травми війни, втрати житла, розриву соціальних зв’язків і тривалого переживання екзистенційної небезпеки, які продовжують впливати навіть у відносно безпечних умовах. В свою чергу, геріатричні пацієнти, які залишаються в звичному середовищі, мають більшу життєву стабільність і соціальну підтримку, що пом’якшує деструктивний вплив стресу.

Висновки. Таким чином, отримані в ході дослідження, результати підтверджують, що психологічний стрес є визначальним чинником, який порушує соціально-психологічну адаптацію геріатричних пацієнтів, причому внутрішньо переміщені особи відчувають негативний вплив його наслідків значно більше.

Список використаних джерел 

1. Блінов О. А. Психологія бойової психічної травми: монографія. Київ : Талком, 2016.
2. Горецька О. Геронтопсихологія : навчальний посібник для студентів. Харків : Видавництво Іванченка І. С., 2017. 210 с.
3. Горностай П. П. Колективна травма та групова ідентичність. Психологічні перспективи. Спеціальний випуск: Актуальні проблеми психології малих, середніх та великих груп. Київ, 2012. С. 89–95.
4. Дзюба Т. М. Психотравмуюча ситуація в життєдіяльності людини: зміст, особливості, наслідки. Збірник наукових праць Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України. К. : Видавництво «Фенікс», 2012. Вип. 15. С. 113-120.
5. Михальська С. А. Психологічні особливості людей похилого віку. Проблеми сучасної психології. 2014. Вип. 23. C. 425–435.
6. Serido J., Almeida D.M., Wethington E. Chronic Stressors and Daily Hassles: Unique and Interactive Relationships with Psychological Distress. Journal of Health and Social Behavior. 2004. Vol. 45. P. 17-33