ПСИХОЛОГІЧНА КОРЕКЦІЯ ТРИВОЖНОСТІ У СТУДЕНТІВ ПІД ЧАС ПІДГОТОВКИ ДО ІСПИТІВ

Актуальність дослідження. Період складання іспитів є одним із найбільш напружених та емоційно складних етапів навчання студентів. У цей час зростають вимоги не тільки до когнітивних функцій, таких як концентрація, пам’ять і логічне мислення, але й до здатності ефективно керувати внутрішнім напруженням. У таких умовах зазвичай іспитова тривожність виявляється однією з найвагоміших перепон на шляху до успішного навчання, впливаючи на академічні результати та якість життя студентів.

Проблема набуває особливої актуальності сьогодні, коли кількість студентів із високим рівнем тривожності перед іспитом постійно зростає. Це зумовлено темпом навчального процесу, інформаційним перенавантаженням, конкуренцією, дефіцитом часу та змінами умов навчання. Нестабільність соціально-економічної ситуації, дистанційні формати навчання, невизначеність майбутнього – усе це лише підсилює внутрішнє напруження та сприяє розвитку емоційних труднощів. Тому потреба в ефективній психологічній підтримці студентів під час підготовки до контрольних і підсумкових випробувань є сьогодні не просто актуальною, а необхідною.

Тривожність під час підготовки до іспитів має багатовимірний вплив на молодь. Вона не лише ускладнює засвоєння навчального матеріалу та знижує якість інтелектуальної діяльності, але й стає причиною погіршення емоційного стану. На емоційному рівні тривога може проявлятися в підвищеній дратівливості, відчутті виснаження, напруженні та страху перед можливою невдачею. Тривога нерідко супроводжується соматичними проявами, такими як безсоння, головний біль, дратівливість чи навіть виснаження. Без належної корекції вона може перерости у хронічний стрес або тривожні розлади, які суттєво ускладнюють адаптацію до навчального середовища.

Розробка та впровадження ефективних методів корекції тривожності сприяє не лише підвищенню іспитової успішності, але й розвитку навичок саморегуляції, стресостійкості, формуванню позитивного навчального досвіду, покращенню психологічного благополуччя студентів.

Актуальність дослідження зумовлюється потребою глибшого розуміння механізмів впливу іспитової тривожності на інтелектуальну й емоційну сферу студентів, а також визначенням ефективних методів її корекції. Вивчення цього питання сприятиме створенню комплексних програм підтримки, які поєднуватимуть психологічні, освітні та організаційні підходи, спрямовані на зниження рівня тривожності та формування здорових адаптивних стратегій поведінки.

Мета дослідження. Визначити ефективні методи психологічної корекції іспитової тривожності у студентів, оцінити її вплив на когнітивну та емоційну сфери.

Основна частина дослідження. Проблема тривожності у студентів під час підготовки до іспитів є актуальною темою, оскільки  цей період характеризується значним емоційним та когнітивним навантаженням. Видатні дослідники, серед яких Ч. Спілбергер, Е. Фромм, К. Хорні, А. Адлер, Е. Еріксон, К. Роджерс та українські науковці С. Тимченко, Я. Омельченко та І. Тисячник, акцентують увагу на фізіологічних та психологічних аспектах тривожності, відзначаючи її вплив на когнітивні функції, зниження концентрації, пам’яті та рівень логічного мислення [9, с. 45; 8, с. 48].

Думки дослідників щодо визначення тривожності та її сутності різняться. Часто тривогу пов’язують з іншими психологічними явищами. Наприклад, деякі автори підкреслюють, що тривога має спільний компонент зі страхом, який полягає у відсутності відчуття безпеки або наявності потенційної загрози. Інші дослідники  визначають тривожність як підсвідому реакцію організму на загрозу, що проявляється через фізіологічні зміни: підвищене потовиділення, підвищення артеріального тиску, пришвидшене серцебиття [5, с. 87; 11, с. 139].

Термін «тривожність» вперше запропонував та описав З. Фройд. Він вважав тривожність неприємним переживанням, що попереджає «Его» про можливу небезпеку та допомагає людині пристосуватися. У праці «Гальмування, симптоми, тривога» (1926) З. Фройд відрізняв страх від тривоги: страх пов’язував із реальною загрозою, а тривогу – з невизначеною. Також З.Фройд виділив три форми тривоги: об’єктивну, невротичну та моральну [13, с. 14].

Ч. Спілбергер  визначив тривожність як емоційний стан, що виникає у ситуаціях загрози або невизначеності, супроводжуючись напруженням або очікуванням несприятливих подій. Вона може бути як тимчасовою реакцією на зовнішні обставини, так і стабільною схильністю до надмірної тривоги. Тривожність розглядається як стан підвищеної уваги та сенсорно-моторного напруження, що забезпечує адекватну реакцію на потенційну небезпеку та виконує функцію самозахисту. Як емоція, тривога є основним механізмом реакції «бий або біжи», необхідним для виживання [9, с. 56].

В історичній ретроперспективі тривога слугувала мотивом для будівництва житла, пошуку ресурсів, захисту території та соціальних груп. Механізм тривоги зберігся на генетичному рівні і сьогодні визначає реакцію людини на стресові ситуації [5].

А. Адлер вважав, що тривога пов’язана з невдалим соціальним досвідом та неможливістю досягти бажаного через індивідуальні особливості [1, с. 78]. К. Хорні підкреслювала соціальну детермінованість тривожності: її джерелом є неправильні людські стосунки, а не конфлікт між біологічними потягами та соціальними заборонами [15, с. 112].

Г. Айзенк, подібно до К. Хорні, вважав, що основною причиною тривожності є взаємодія особистості з соціальним оточенням, проте найбільше значення надавав стосункам із батьками [1, с. 95].

Р. Білоус та І. Саннікова розглядають тривожність як стан особистості, що проявляється через психофізіологічне напруження, підвищену нервозність та стурбованість, навіть за відсутності конкретної причини для тривоги [7, с. 27].

Дослідниці  Є. Неведомська та Т. Михайловська підкреслюють, що рівень особистісної тривожності значною мірою залежить від типу темпераменту: меланхоліки та холерики характеризуються високим рівнем тривожності через слабку або неврівноважену нервову систему, тоді як сангвініки та флегматики здебільшого мають низький або помірний рівень тривожності завдяки емоційній стійкості [11, с. 138].

Тривожність у студентів під час підготовки до іспитів є багатофакторним явищем і виникає під впливом фізіологічних, психологічних та соціальних чинників. Науковці виділяють кілька причин, що обумовлюють підвищену схильність до тривоги в навчальному процесі.

Фізіологічні чинники пов’язані з особливостями нервової системи та біологічною реактивністю організму. Вроджена тривожність визначається спадковими механізмами, швидкістю нейрофізіологічних реакцій та загальною чутливістю до стресу. Студенти з високою фізіологічною реактивністю більш інтенсивно реагують на навантаження, відчувають підвищене серцебиття, м’язове  напруження та інші соматичні прояви тривоги [5] .

Психологічні причини тривожності пов’язані з індивідуальними особливостями особистості, досвідом навчання та здатністю регулювати емоції. Серед них виділяють негативний попередній досвід, наприклад невдачі на іспитах, що закріплюють типові поведінкові реакції у стресових ситуаціях. Низька самооцінка та страх несхвалення з боку викладачів або одногрупників також підсилюють тривожні переживання. Крім того, когнітивні спотворення, наприклад схильність до катастрофізації, посилюють очікування негативних наслідків і поглиблюють внутрішнє занепокоєння [6, с. 63; 10, с. 148] .

Соціальні чинники тривожності пов’язані з взаємодією студента з оточенням. Це стиль виховання та сімейні взаємини, рівень конкуренції, особливості навчального середовища та підтримки з боку колег і викладачів. Очікування оцінки, порівняння себе з іншими та відчуття соціальної дезадаптації підвищують емоційне напруження та ризик виникнення тривоги [4].

Тривожність може проявлятися у різних формах. Вроджена або первинна тривога обумовлена особливостями нервової системи та біологічними реакціями організму. Набута або диспозиційна тривога формується на основі негативного досвіду і проявляється у типових поведінкових реакціях у кризових або стресових ситуаціях. Відкрита тривожність є усвідомлюваною студентом, а прихована тривожність не усвідомлюється і може проявлятися через поведінкові акти, такі як ходіння туди-сюди чи постукування пальцями [8].

За даними сучасних досліджень, частота тривожних розладів у Сполучених Штатах сягає приблизно 18% населення. Тривожні розлади належать до найбільш розповсюджених форм психічної патології у країнах Заходу і характеризуються підвищеним рівнем психофізіологічного збудження, переживанням страху та підвищеною чутливістю до стресових стимулів. Ці дані підкреслюють необхідність впровадження психологічних методів корекції тривожності та саморегуляції [14, с. 200].

Ефективна корекція тривожності у студентів ґрунтується на використанні психокорекційних і психотерапевтичних методів, спрямованих на зниження  емоційного напруження та формування стійких адаптивних реакцій. Одним із  найрезультативніших підходів науковці визнають метод символдрами, який працює з глибинними емоційними переживаннями та внутрішніми образами. Застосування символдрами суттєво зменшує рівень як особистісної, так і реактивної тривожності.

У корекції тривожних станів у студентів використовують арттерапію, вправи на релаксацію, когнітивно-поведінкові методики, що допомагають формувати копінг-стратегії та знижують прояви тривожності.

Висновок. Тривожність у студентів під час підготовки до іспитів є складним психологічним явищем, що формується під впливом індивідуальних, соціальних та навчальних чинників. Своєчасне виявлення підвищеного рівня тривоги та застосування профілактичних заходів сприяють підвищенню емоційної стійкості й ефективності підготовки. Створення підтримувального освітнього середовища допомагає зменшити стрес і невпевненість студентів. Оволодіння техніками саморегуляції та керування емоціями дозволяє краще впоратися з напруженням під час підготовки. Комплексний підхід забезпечує збереження психологічного благополуччя та сприяє успішній здачі іспитів.

Список використаних джерел

1. Адлер А. Виховання дітей. Взаємодія особистості з оточенням. Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2017. 256 с.
2. Еріксон Е. Г. Дитинство і суспільство / [пер. з англ. В. Г. Савченко]. Київ : Сфера, 2011. – 360 с.
3. Зайцева О. А. Вплив екзаменаційного стресу на пізнавальну сферу студентів. Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «Психологія». Вип. 60. С. 83–88.
4. Коваленко О. І. Взаємозв'язок соціальної підтримки та рівня тривожності у студентської молоді. Збірник наукових праць «Психологія: реалії та перспективи». Вип. 4 (40). С. 110–115.
5. Корольчук М. С. Психофізіологія : підручник. Київ : Академвидав, 2017. 431 с.
6. Лисенко А. О. Когнітивний компонент стресу та тривожності у студентів під час екзаменаційної сесії. Проблеми сучасної психології. Вип. 4 (2). С. 60–67.
7. Максименко К. С. Психологічні механізми адаптації студентів до навчального процесу. Педагогіка та психологія. 2022. № 1 (3). С. 25–35.
8. Омельченко С. О. Взаємозв'язок самооцінки та іспитової тривожності у студентів. Освіта та наука. № 6. С. 45–52.
9. Спілбергер Ч. Концепція і дослідження тривожності / [пер. з англ. В. Г. Савченко]. – Львів : Піраміда, 2015. – 250 с.
10. Степанова А. І. Роль самооцінки у формуванні тривожності особистості. Психологія і суспільство. № 1. С. 145–152.
11. Тихомирова Т. О. Психологічні особливості академічної тривожності студентів-психологів. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Психологічні науки». Вип. 2 (1). С. 136–140.
12. Титаренко Т. М. Кризове консультування: психологічна допомога в ситуаціях напруги та стресу : монографія. – Київ : Либідь, 2019. 328 с.
13. Фройд З. Гальмування, симптом і тривога / [пер. з нім. А. А. Гусєва]. Київ : Кліо, 2017. – 176 с.
14. Фромм Е. Втеча від свободи. Харків : Фоліо, 2018. 320 с.
15. Хорні К. Невротична особистість нашого часу. Київ : Сфера, 2004. 300 с.