ПСИХОЛОГІЧНА СТІЙКІСТЬ ЯК ЧИННИК СОЦІАЛЬНОЇ АДАПТАЦІЇ В УМОВАХ ТРИВАЛОГО ТРАВМАТИЧНОГО СТРЕСУ

Актуальність проблеми. У нестабільних умовах сьогодення, зумовлених множинними суспільними, економічними та воєнними викликами, розвиток психологічної стійкості стає ключовою передумовою успішної адаптації особистості. Тривалий травматичний стрес, зумовлений соціальною нестабільністю, втратою близьких чи невизначеністю майбутнього, для багатьох людей перетворюється з поодинокого епізоду на стійкий, хронічний стан. За таких обставин здатність особистості підтримувати внутрішню рівновагу, регулювати емоційні реакції, адаптуватися до складних життєвих ситуацій та мобілізувати ресурси для подолання труднощів визначає не лише рівень психічного благополуччя, а й загальну ефективність її соціального функціонування.

Мета дослідження полягає у визначенні ролі психологічної стійкості в процесі соціальної адаптації особистості в умовах тривалого травматичного стресу.

Виклад основного матеріалу. Початкові уявлення про психологічну стійкість формувалися в контексті досліджень стресу та механізмів адаптації. Класичні роботи Г . Сельє (1956) [7, с. 12] ввели поняття «загального адаптаційного синдрому», в рамках якого стійкість розглядалася як здатність організму мобілізувати внутрішні ресурси для подолання стресових впливів.

У наукових дослідженнях термін «психологічна стійкість» розглядають як комплексну рису особистості, що забезпечує підтримання оптимального рівня діяльності та емоційного стану в умовах тривалого стресу. Вона відображає здатність особистості до ефективної адаптації, самоорганізації, рефлексії та конструктивного вирішення проблемних ситуацій. За визначенням дослідників Н. Жигайло, Т. Шолубка, Л. Лазарус, С. Фолкман [2, с. 3; 6, с. 445], психологічна стійкість являє собою динамічну систему взаємодії когнітивних, емоційних і вольових компонентів, що формуються під впливом особистісного досвіду, соціального середовища та індивідуально-психологічних особливостей людини.

У контексті соціальної адаптації психологічна стійкість відіграє роль стабілізуючого чинника — особливо за умов тривалого травматичного стресу, коли відновлення внутрішніх ресурсів відбувається повільно, а негативні події мають системний характер. У таких умовах звичні способи подолання стресу можуть бути неефективними, що призводить до виникнення посттравматичних реакцій, емоційного виснаження та порушень соціальної адаптації.

Д. О. Зінченко та Л. Логвіновська визначають травматичний стрес як психофізіологічну реакцію на події, що створюють загрозу життю, безпеці або цілісності особистості та виходять за межі її звичайного життєвого досвіду. До таких подій відносять війну, насильство, втрату близьких, вимушене переселення, економічну нестабільність та інші критичні обставини. Тривалий вплив стресового чинника спричиняє накопичення стресу, що негативно впливає на психічне функціонування на всіх рівнях [3, с. 53; 5, с. 58].

За словами психологів Л. Лазаруса і С. Фолкмана [6, с. 445], тривалий стрес впливає на когнітивну оцінку ситуації: людина може відчувати власну безпорадність і втрачати контроль над своїм життям. Таке сприйняття посилює фрустрацію, знижує мотивацію та сприяє розвитку почуття безсилля. Внаслідок цього порушується не лише психічна, а й соціальна адаптація – зменшується активність і комунікабельність, посилюється соціальна ізоляція.

Тривалий травматичний стрес має не лише індивідуальні, але й соціально-психологічні наслідки. Як зазначає Ковальчук О. В., у людей, що пережили війну, окупацію або втрату близьких, часто спостерігаються труднощі у міжособистісних контактах, недовіра до соціуму, відчуження, а також зміна системи життєвих цінностей. Людина може втратити мотивацію до професійної діяльності, знизити активність у суспільному житті [4].

На поведінковому рівні тривалий травматичний стрес спричиняє значні зміни у способі життя та звичках людини, часто формуючи дезадаптивні моделі поведінки. Під впливом хронічного стресу особа може уникати будь-яких ситуацій, людей чи місць, що нагадують про травматичний досвід. Хоча таке уникання виконує роль механізму психологічного захисту, воно одночасно обмежує можливості для відновлення, отримання соціальної підтримки та сприяє ізоляції від зовнішнього середовища [1, с. 17].

Поступово звужується життєвий простір людини – вона перестає брати участь у соціальних заходах, відмовляється від хобі, спілкування та роботи. Це посилює відчуття відчуження від оточення. Як наслідок, страждає соціальна ідентичність: особа більше не відчуває себе частиною спільноти, що загострює її емоційну нестабільність.

Висновок. Психологічна стійкість виступає ключовим чинником соціальної адаптації особистості в умовах тривалого травматичного стресу. Вона забезпечує підтримання емоційної рівноваги, когнітивної гнучкості, здатності до самоорганізації та конструктивного вирішення проблем, що дозволяє людині ефективно функціонувати в складних і нестабільних життєвих умовах. Дослідження показують, що тривалий травматичний стрес здатний змінювати когнітивну оцінку ситуації, підвищувати відчуття безпорадності, знижувати мотивацію та активність, а також сприяти соціальній ізоляції. Водночас високий рівень психологічної стійкості допомагає протидіяти цим негативним наслідкам, підтримуючи соціальну активність, збереження соціальних зв’язків та почуття приналежності до спільноти.

Список використаних джерел

1. Візнюк І. Психосоматичне здоров’я як фактор психологічної стійкості людини.Науковий часопис УДУ імені Михайла Драгоманова. Серія Психологічні науки, 2021. С. 17-25.
2. ЖигайлоН., ШолубкаТ. Формування психологічної стійкості студентів ЗВО під час війни.Вісник Львівського університету. Серія психологічні науки. №14, 2022. С. 3-14.
3. Зінченко Д. О. Теоретичні погляди на природу резильєнтності в сучасній психології: сутність і змістНаукові записки. Серія: Психологія . №2, 2025. С. 53-58.
4. Ковальчук О. В. Соціально-психологічні наслідки тривалого травматичного стресу в осіб, що пережили воєнні події // Психологічний часопис. – – № 1(9). – С. 73–80.
5. Логвіновська Л. Тертична Н., Войтович Г. Психологічна вразливість та резильєнтність українських студентів в умовах тривалого травматичного стресу війни.Психологія: реальність і перспективи. №24, 2025. С. 58-70.
6. Lazarus R. S., Folkman S. Stress, Appraisal, and Coping. New York : Springer, 1984. 445 p.
7. Selye H. Stress and physical activity.McGill Journal of Education/Revue des sciences de l'éducation de McGill 001, 1976. Р. 1-12.