КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ФЕНОМЕНУ САМОТНОСТІ: ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ТА СУЧАСНІ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ

Сучасний контекст спонукає нас до переосмислення самотності, розглядаючи її не лише як негативний стан, а й як ресурс для самовдосконалення та особистісного становлення. Людина може переживати фізичну ізоляцію, проте зберігати глибоке відчуття спільності та «приналежності», коли вона пов’язана з іншими через спільні ідеї, моральні цінності або соціальні стандарти. Водночас, парадоксально, індивід може перебувати серед людей, але відчувати себе абсолютно ізольованим та морально самотнім, що підкреслює, що істинна самотність є психологічним станом, а не лише фізичною відсутністю контакту [6, c. 4].

Автори, які досліджують феномен самотності пропонують розглядати його як у вимірі емоційної сфери, так і в контексті міжособистісних взаємин. Дослідники наголошують на тісному зв’язку самотності з психічним здоров’ям людини, підкреслюючи, що останнє є багаторівневим і нерозривно пов’язане з поняттям «психологічної культури». Переживання самотності як вираженого негативного почуття слугує індикатором порушення як психологічного, так і психічного здоров’я. З огляду на це, психологічна робота з клієнтом має бути спрямована не лише на вирішення його конкретної психологічної проблеми, а й на системне підвищення рівня його психологічної культури [1, c. 53].

У психологічній літературі самотність визначається як потужний психогенний чинник, який негативно впливає на емоційний стан та психічне здоров’я індивіда. Її прояв безпосередньо зумовлений станом ізоляції — як фізичної (соціальної), так і емоційної. В таких умовах, чи то експериментально створених, чи природних, різко актуалізується потреба у спілкуванні, і незадоволення цієї фундаментальної потреби може призводити до гострих психічних станів. Ці стани включають напруженість, підвищену тривожність, відчуття спустошеності та, у складних випадках, депресію, які часто супроводжуються вираженими вегетативними реакціями організму [3, c. 127].

Технологічна еволюція демонструє амбівалентний вплив на динаміку соціальної взаємодії та превалентність почуття самотності у сучасному суспільстві. З одного боку, інновації істотно розширюють комунікаційний простір, забезпечуючи безпрецедентний доступ до віртуальних спільнот та численних платформ, що полегшують соціальні контакти. З іншого боку, як підкреслюється в роботах Дж. Твенге, ці ж технології стають каталізатором віртуальної ізоляції, особливо серед молодіжної когорти, яка демонструє надмірну зануреність у цифрові екосистеми ґаджетів та соціальних мереж.

Паралельно, специфіка сучасної професійної діяльності також чинить істотний тиск на рівень самотності. Інтенсивний робочий графік у поєднанні з високою потребою у професійній гнучкості ускладнює підтримання глибоких та стійких міжособистісних зв'язків. Динамічні зміни кар'єрних траєкторій та високі вимоги до адаптивності призводять до відчуття соціальної віддаленості та ізоляції від традиційно сформованих механізмів соціальної підтримки та спілкування [7, c. 227].

Переживаючи самотність, юнаки стикаються з двоїстим психологічним феноменом, який виступає як каталізатор для особистісних новоутворень та є важливим елементом психоемоційного реагування у конфліктних ситуаціях. У певних процесах самотність може діяти як психологічний стабілізатор або дестабілізатор емоційних реакцій, а також сприяти становленню незалежності від зовнішньої соціальної підтримки. Однак, деструктивний потенціал цього стану є значним: він ускладнює формування глибоких інтимно-особистісних та довірчих контактів, утруднює спілкування, провокує негативне самосприйняття та може спричинити психологічний надрив. Крім того, самотність гальмує повноцінний розвиток мотиваційної сфери (включно з потребами, прагненнями та почуттями), що негативно відбивається на психіці та особистості загалом. Як наслідок, цей стан часто супроводжується відчуттями власної некомпетентності, непотрібності, низької самоповаги, невпевненості, а також посилює схильність до соціальної ізоляції та підвищеної конфліктності [2, c. 46].

Дослідження О. Мойзріст виокремлюють два основні види самотності, які проявляються у юнацькому віці. Цей вид самотності розглядається як конструктивний ресурс і є ознакою особистісної особливості та незалежності. Керована самотність сприяє підвищенню стійкості юнака до зовнішнього впливу та тиску з боку оточуючих, допомагаючи йому самовизначитися. На противагу цьому, негативний вид самотності має деструктивний вплив на особистість, перешкоджаючи нормальній соціальній інтеграції. У цій призмі самотність робить життя порожнім, безглуздим, позбавляючи його сенсу та цілей. Вона провокує сумніви у власній цінності, призводить до самозвинувачень, ускладнює самоприйняття та суттєво знижує впевненість у собі [5, c. 52].

Результати психологічних досліджень послідовно демонструють, що соціальна самотність, незалежно від вікової категорії, нерозривно пов’язана з комплексом деструктивних емоцій та станів. До них належать відчуття роз’єднаності, знецінення (зневаги власної цінності), безпорадності, безсилля та, що особливо важливо, сорому. Серед молоді самотність часто асоціюється зі свідомим бажанням ізолюватися та змиритися з негативними емоціями, причому цей стан часто супроводжується соромом за власну відокремленість. Відчуття відокремленості має тенденцію до суттєвого посилення в умовах соціальних криз, таких як пандемія чи повномасштабне вторгнення. Це відбувається тому, що зовнішні соціальні обмеження призводять до фізичної ізоляції, що безпосередньо загострює суб’єктивне почуття соціальної самотності [4].

Таким чином, сприйняття соціальних зв’язків є ключовою змінною, яка модифікує вплив самотності на студентів. Подальші дослідження мають бути зосереджені на розробці превентивних та інтервенційних програм, які б оптимізували соціальну взаємодію та підвищували ефективність використання ресурсів підтримки у молодіжному середовищі.

Список використаних джерел:

1. Алєксандрова А. О. Психологічні особливості впливу ЗМІ на соціалізацію дітей та підлітків. 2023. С. 53-57.
2. Брюховецька О. Психологічні особливості переживання самотностіу юнацькому віці. Ulletin of Postgraduate education (Social and Behavioral Sciences Series. Psychological, economics, public administration). 2023. Т. 25, № 54. С. 44-55.
3. Гаврилаш О. С. Феномен самотності: фундаментальні концепції дослідження. Педагогіка та психологія: виклики і сьогодення. 2021. С. 126-129.
4. Колісник Л. Розвиток емоційного інтелекту як чинника запобігання самотності в юнацькому віці : автореферат. Київ, 2016. 202 с.
5. Мойзріст О. Прояви самотності та їх вплив на особистісний розвиток в підлітковому віці. Усамiтнення та самотнiсть в життi особистостi : матеріали наук. круглого столу on-line, м. Київ, 24 квіт. 2020 р. 2020. С. 51– 55.
6. Рибачок Н. В. Психологічні особливості прояву самотності у підлітків. Волинський національний університет імені Лесі Українки. Луцьк, 2024. 63 с.
7. The Possibilities of Aloneness and Solitude: Developing an Understanding Framed through the Lens of Human Motivation and Needs. The Handbook of Solitude. Psychological Perspectives on Social Isolation, Social Withdrawal, and Being Alone. Second edition. 2021. P. 224–240.