ПРОФЕСІЙНА САМОРЕАЛІЗАЦІЯ ЖІНКИ: ПСИХОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ, ЕТАПИ ТА ЧИННИКИ РОЗВИТКУ

У сучасному суспільстві досі існують стереотипи, що ставлять під сумнів можливість поєднання жіночності та професійних амбіцій. Ідея про те, що кар’єрні прагнення нібито суперечать «природній» ролі жінки, залишається поширеною в масовій свідомості. Уже у підлітковому віці дівчата стикаються з вибором: дотримуватися традиційної моделі поведінки, спрямованої на підтримку інших, або ж формувати власну незалежну позицію та обирати шлях самореалізації.

Професійний розвиток є важливою складовою особистісного становлення, адже саме через роботу людина реалізує свої здібності, виявляє потенціал і отримує підтвердження власної значущості [2]. Через це професійна діяльність тісно пов’язана з особистим життям і впливає на формування ідентичності.

Сучасне уявлення про роль жінки змінюється: вона вже не сприймається лише як хранителька домашнього вогнища. Жінки дедалі активніше беруть участь у суспільному, творчому та професійному житті, прагнучи поєднувати кар’єрні та сімейні обов’язки. Дослідники зазначають, що справжня самореалізація можлива лише тоді, коли жінка має змогу проявляти свої таланти як у родині, так і в професійній сфері, без внутрішніх конфліктів [3].

З точки зору психології особистості, самореалізація включає професійний, соціальний, емоційно-смисловий і внутрішньоособистісний компоненти. Їхня збалансованість визначає задоволеність життям та емоційну стабільність. Професійна самореалізація відіграє ключову роль, адже саме праця дозволяє відчути власну значущість і отримати визнання.

За словами М. Савчин, професійне становлення є не лише способом самовираження, а й засобом здобуття соціального статусу, що позитивно впливає на психологічний добробут [2]. Внутрішній потенціал людини, зокрема інтелектуальні чи творчі здібності, створює природну потребу у реалізації, яка рано чи пізно проявляється у професійній діяльності.

Самореалізація не відбувається випадково. Вона базується на поєднанні внутрішніх і зовнішніх передумов: прагненні до зростання, конфліктах між бажаннями та можливостями, життєвих труднощах і соціальних вимогах. Важливе значення мають особисті інтереси, цінності, наявність життєвих цілей і взаємодія внутрішньої мотивації з зовнішніми стимулами. [1]

Сімейний статус також впливає на професійну траєкторію: для жінок із стабільним сімейним оточенням робота може відігравати другорядну роль, тоді як для тих, хто забезпечує себе чи сім’ю, професійна діяльність стає пріоритетною. Це дозволяє виділити два типи кар’єрних стратегій – як необхідність або як особисте прагнення.

Професійна самореалізація проявляється на різних рівнях. Найнижчий рівень характеризується пасивністю та відсутністю прагнення до розвитку. Середній рівень передбачає вибіркову активність, залежну від зовнішньої оцінки. Високий рівень поєднує внутрішню мотивацію, творчу ініціативу та усвідомлене управління власним розвитком; іноді це призводить до того, що кар’єра стає пріоритетом у житті. [2]

Процес професійного становлення має вікову динаміку: від наслідування моделей поведінки в дитинстві, через усвідомлений вибір професії в юності, до досягнення майстерності та переосмислення життєвого шляху у зрілому віці. Кожен етап допомагає накопичити досвід і сформувати стійку професійну ідентичність.

Механізми самореалізації включають самопізнання, самооцінку, самоактуалізацію, самовизначення та саморегуляцію. Самопізнання допомагає усвідомити власні ресурси та обмеження, самооцінка формує поведінкові установки і готовність братися за складні завдання. Самоактуалізація спрямована на реалізацію внутрішніх смислів, самовизначення забезпечує чіткість життєвого шляху, а саморегуляція – стабільність розвитку та адаптацію до змін. [1]

Успішна професійна самореалізація залежить від сукупності внутрішніх (цінності, особистісні якості, мотивація, самосвідомість) та зовнішніх (соціально-економічні умови, культурні норми, підтримка родини) чинників. Родина відіграє особливо важливу роль: підтримка сприяє досягненню успіху, тоді як конфлікти або її відсутність знижують упевненість та емоційну стійкість.

Незважаючи на позитивні зрушення у сфері гендерної рівності, жінки й надалі стикаються з низкою перешкод: нерівний доступ до керівних посад, різниця в оплаті праці, стереотипні уявлення про «чоловічі» та «жіночі» професії, емоційне навантаження через поєднання сімейних та трудових ролей. Додатково вони можуть стикатися з низькою самооцінкою, страхом невдачі, ризиком професійного вигорання та тиском культурних очікувань. [4]

Отже, професійна самореалізація жінки формується на перетині особистісних рис, соціального середовища та культурних норм. Вона стає успішною лише за умови поєднання внутрішньої мотивації, психологічної стійкості та зовнішньої підтримки, що забезпечує рівні можливості та сприятливий простір для розвитку.

Список використаних джерел

1. Гупаловська В. А. Самореалізація як проблема розвитку особистості у сучасних психологічних дослідженнях. Проблеми гуманітарних наук: Наукові записки ДДПУ ім. Івана Франка. Дрогобич : Вимір, 2001. Випуск 8. С. 84-94.
2. Куліш В.І. Професійна самореалізація особистості як психологічна проблема. Проблеми сучасної психології: Збірник наукових праць КПНУ імені Івана Огієнка, Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України.  Випуск 5. С. 235-245.
3. Лавриненко Н.В. Жінка: самореалізація в сім’ї і соціумі. Київ: ВІПОЛ, 2000. 378 с.
4. Стасенкова Т. В. Психологічні проблеми професійної самореалізації жінки. Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Психологія. 2020. Вип. 1(20). С. 147-152.