КОМПЛЕКС НЕПОВНОЦІННОСТІ У ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ: СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ДЕТЕРМІНАНТИ ТА ПРОЯВИ

Комплекс неповноцінності у підлітковому віці формується під впливом багатьох чинників, серед яких ключове значення мають внутрішні психологічні характеристики особистості та соціальне середовище. Одним із основних компонентів цього комплексу є егоцентризм, що проявляється як тенденція оцінювати події та дії інших людей виключно через призму власних потреб, переживань і інтересів. Ж. Піаже підкреслював, що егоцентризм є природною стадією когнітивного розвитку дитини, яка з часом за нормальних умов зменшується, приблизно до 12–14 років [4]. Однак, якщо на цьому етапі розвитку не формується здатність до емпатії, підліток може зберегти егоцентричні риси, що створює передумови для розвитку комплексу неповноцінності. Така нездатність до розуміння інших і співпереживання веде до того, що підліток надмірно зосереджується на власних переживаннях, потребах та оцінці себе.

Похідним від егоцентризму явищем є егоїзм, який виступає як стійка ціннісна орієнтація, коли інтереси власного «Я» ставляться вище за інтереси інших. У помірному прояві егоїзм необхідний для самозбереження, розвитку впевненості в собі та здатності відстоювати власну позицію. Водночас надмірний егоїзм, особливо сформований через дефіцит емоційної підтримки або гіперопіку, призводить до труднощів у соціальній адаптації, створюючи передумови для появи відчуття неповноцінності. Підлітки з високим рівнем егоцентризму і егоїзму часто демонструють емоційну незрілість, нетерпимість до критики та прагнення до домінування, що свідчить про внутрішні комплекси та незадоволені психологічні потреби у визнанні. [3]

Комплекс неповноцінності безпосередньо впливає на мотиваційну сферу та розвиток творчих і інтелектуальних здібностей. Почуття невпевненості може виступати як стимул для самовдосконалення та подолання внутрішніх бар’єрів, оскільки підліток намагається компенсувати внутрішню слабкість через творчу діяльність. У таких випадках творчість має компенсаторний характер і дозволяє підлітку підтвердити власну значущість, розкрити здібності та довести собі і оточенню власну спроможність. Водночас у деяких підлітків комплекс неповноцінності призводить до пасивності, примирення зі своїми недоліками або перенаправлення енергії в неефективні форми поведінки, що стримує розвиток творчого потенціалу.

Подібний вплив спостерігається у сфері інтелектуальної діяльності. Підлітки з високим інтелектуальним потенціалом часто не можуть реалізувати його повною мірою через страх перед невдачею, тривогу та негативну самооцінку. Тривога та очікування поразки стають бар’єром для розкриття інтелектуальних здібностей. Водночас для інших осіб інтелект може виступати механізмом компенсації: успіхи у навчанні, науковій чи творчій діяльності допомагають відновити внутрішню рівновагу, подолати відчуття неповноцінності та утвердитися в соціальному середовищі. [3]

Комплекс неповноцінності тісно пов’язаний із проявами агресивної та аутоагресивної поведінки. Агресія у підлітків часто виникає як захисний механізм, спосіб самоствердження, вираження індивідуальності або реакція на несприятливі життєві умови. Формуванню агресивної поведінки сприяють соціальні чинники, такі як конфлікти в сім’ї, дефіцит любові та підтримки, надмірна суворість або байдужість дорослих, а також особистісні характеристики підлітка: емоційна нестійкість, збудливість, імпульсивність, тривожність і невпевненість у собі. Теорія «фрустрація–агресія» пояснює, що перешкоди на шляху до мети створюють внутрішню напругу, яка може проявитися агресивними діями [5]. Комплекс неповноцінності, підсилюючи відчуття меншовартості, збільшує схильність до агресії, а у крайніх випадках – до аутоагресії або самогубства.

Соціальне середовище є одним із головних детермінантів формування комплексу неповноцінності. Модель генетико-середовищних взаємодій Р. Пломіна виділяє пасивний, реактивний та активний вплив оточення на розвиток особистості. Реактивний вплив соціуму є особливо значущим, адже ставлення дорослих до індивіда здатне як стимулювати розвиток, так і провокувати відчуття неповноцінності. [2] Позитивне емоційне ставлення та підтримка сприяють гармонійному розвитку підлітка та формують впевненість у власних силах. Навпаки, критика, ігнорування чи надмірне підкріплення ілюзорної впевненості можуть стати основою формування комплексу зверхності як захисної реакції на внутрішню невпевненість.

Комплекс неповноцінності часто стає основою різних форм девіантної поведінки підлітків. Він може проявлятися через наркотичну чи алкогольну залежність, токсикоманію, порушення правил і законів, а у крайніх випадках – через суїцидальні дії. [1] Підлітки з низькою самооцінкою та емоційною нестійкістю схильні шукати втечу від реальності та спосіб самоствердження у небезпечних формах поведінки. Вчасне виявлення таких тенденцій, систематична психологічна підтримка та спрямоване виховання є критично важливими для запобігання деструктивним наслідкам і забезпечення гармонійного розвитку особистості.

Отже, комплекс неповноцінності у підлітковому віці виникає як результат взаємодії внутрішніх психологічних особливостей і соціально-психологічного середовища. Його прояви охоплюють мотиваційну, творчо-інтелектуальну та емоційно-поведінкову сфери, сприяючи розвитку девіантної поведінки або, навпаки, стимулюючи самовдосконалення та творчий розвиток. Позитивний вплив соціуму, підтримка з боку батьків і педагогів, розвиток емпатії та адекватної самооцінки виступають ключовими чинниками подолання комплексу неповноцінності та формування гармонійної особистості.

Список використаних джерел

1. Бігун Н.І. Психологічні умови особистісного розвитку підлітків з депресивними розладами: Монографія. Кам'янець-Подільський: ПП Медобори-2006, 2011. 160 с.
2. Боярин Л. В. Теоретичний аналіз вивчення проблеми соціальної адаптації підлітків у психологічній літературі. Теоретичні і прикладні проблеми психології: зб. наук. пр. СНУ ім. В. Даля. Луганськ: Видво СНУ ім. В. Даля, 2013. № 3(32). С. 54–60.
3. Кирпенко Т. М. Взаємозв’язок особистісних якостей та стратегій психологічного самозахисту у підлітків. Проблеми загальної та педагогічної психології: зб. наук. праць Ін-ту психології імені Г. С. Костюка Національної АПН України / за ред. акад. С. Д. Максименка. Київ, 2012. Т. XIV, Част. 6. С. 176–183.
4. Чекстере О.Ю. Погляди Ж. Піаже на особливості егоцентризму дитячого мислення. Актуальні проблеми психології: Психологія навчання. Генетична психологія. Медична психологія / за ред. академіка С.Д.Максименка. Київ: Главник, 2008.  Том Х.  Частина 8.  С.632-642.
5. Шамне А. В., Прахова С. А. Психологія фрустраційних станів та реакцій підлітків: теорії, проблеми, діагностика: монографія. Київ: НУБіП України, 2018. 278 с.