Постановка проблеми. Сучасні студенти, особливо ті, хто навчається на гуманітарних спеціальностях, стикаються з високим рівнем психологічного та емоційного навантаження. Вимоги навчальної програми, поєднані з необхідністю самостійного опанування великого обсягу інформації, створюють умови для поступового виникнення емоційного вигорання. Це явище проявляється у зниженні мотивації до навчання та у загальному погіршенні психоемоційного стану. Це безпосередньо впливає на академічну успішність та соціальну адаптацію студентів.
Емоційне вигорання у студентів гуманітарного профілю має свої особливості. Воно часто проявляється у формі тривожності, апатії та емоційної нестійкості, що перешкоджає ефективному засвоєнню знань та формуванню професійних компетентностей. Без своєчасної психологічної підтримки цей стан може призвести до хронізації стресу та зниження загальної якості життя молодої людини.
Одним із перспективних напрямів роботи зі студентами є психокорекція емоційного вигорання. Вона передбачає комплекс заходів, спрямованих на розвиток стресостійкості, емоційної регуляції та підвищення внутрішньої мотивації. Практична реалізація таких заходів потребує чіткого визначення методів та технік, які будуть найбільш ефективними саме для студентів гуманітарного напряму, з урахуванням специфіки їхньої навчальної діяльності та психологічних особливостей.
Таким чином, проблема емоційного вигорання студентів є актуальною та потребує комплексного наукового та практичного підходу. Дослідження у цій сфері дозволяє не лише визначити рівень ризику виникнення вигорання, а й розробити ефективні програми психокорекції, які сприятимуть підвищенню психологічного благополуччя та академічної успішності студентів.
Мета дослідження. Метою цієї роботи є виявлення особливостей емоційного вигорання студентів на гуманітарних спеціальностях та розробка психокорекційних заходів, спрямованих на його подолання.
Результати дослідження. Емоційне вигорання у студентів гуманітарних спеціальностей поступово перетворюється на реальність, яка давно вийшла за межі окремих випадків. Студентський досвід, який колись описували як час можливостей, сьогодні часто супроводжується виснаженням, перманентним відчуттям перевантаження, нестабільністю емоційного фону та втратою інтересу до навчальної діяльності.
Гуманітарні напрями мають власні особливості, що сприяють формуванню вигорання, а саме:
- велика кількість текстово-аналітичної роботи;
- необхідність глибокого осмислення матеріалу;
- постійні рефлексивні дії та високий рівень емоційної включеності тощо.
У психологічній літературі емоційне вигорання визначають як синдром, що включає емоційне виснаження, деперсоналізацію та редукцію професійних досягнень [1]. Хоча цей термін традиційно застосовували до фахівців соціальних, медичних чи освітніх професій, сучасні дослідження свідчать про високу чутливість студентів-гуманітаріїв до цього феномена. У гуманітаріїв це виснаження часто проявляється через втрату здатності емоційно реагувати на навчальний матеріал, зниження емпатійності, відчуження від групи та навчального процесу, а також через зменшення впевненості у власній компетентності.
Проблема ускладнюється тим, що студенти рідко трактують свій стан як «вигорання». Більшість пояснює це втомою, нестачею часу або «особистими недоліками». Саме тому психокорекційна робота починається з усвідомлення природи власних переживань. Коли студенти отримують можливість визначити свій стан, вони легше приймають необхідність змін у навчальній поведінці та підходах до саморегуляції. У моменти хронічного тиску чітка ідентифікація власних переживань стає першим кроком до корекції.
Гуманітарні спеціальності мають ще одну важливу особливість, вони передбачають постійний контакт із текстами, які несуть складні смисли, культурні коди й емоційне навантаження. Студент інтерпретує, аналізує, співвідносить прочитане з власними уявленнями про світ. Розумова діяльність у таких умовах вимагає значної кількості внутрішнього емоційного ресурсу. Психіка студентів стає більш вразливою до виснаження, особливо в періоди сесій та інтенсивних навчальних навантажень.
Психокорекція емоційного вигорання передбачає формування в студентів навичок адаптивної саморегуляції, рефлексії власного стану та побудови продуктивних поведінкових стратегій [3]. Один із ключових напрямів – розвиток здатності помічати ранні ознаки виснаження. Це може бути:
- незначне зниження концентрації уваги;
- підвищена дратівливість;
- небажання включатися в інтелектуально складні завдання;
- відчуття, що звичні навчальні дії стали надмірно енергозатратними тощо.
Вміння розпізнавати такі сигнали дозволяє студенту втрутитися в процес на ранньому етапі, тобто до того, як вигорання набуде стійкої форми.
Другим важливим напрямом є робота з особистісними очікуваннями. Студенти гуманітарних напрямів часто мають схильність до перфекціонізму, що створює надмірний рівень внутрішнього тиску. Психокорекційна робота в даному випадку буде спрямована на формування реалістичних критеріїв успіху, прийняття того, що навчальний процес включає коливання, неповноту розуміння та необхідність проб і помилок.
Одним із дієвих інструментів є навчання студентів технікам емоційної декомпресії. Йдеться про короткі практики, які допомагають знижувати рівень напруження протягом дня: дихальні вправи, техніки релаксації, мікропаузи, вправи на тілесну усвідомленість. Навіть кілька хвилинна пауза, підкріплена правильним дихальним ритмом, здатна зменшити рівень стресу й запобігти накопиченню емоційного тиску.
Важливою складовою є також робота із когнітивними установками. Часто студенти перебувають у «режимі надзусиль», який формує переконання, що відпочинок – це слабкість, а зниження темпу веде до втрати продуктивності. Усвідомлення важливості відпочинку не лише на раціональному, а й на поведінковому рівні формує більш стійку модель самоорганізації [4].
Окрему увагу у психокорекційній роботі приділяють формуванню навичок тайм-менеджменту. Гуманітарії працюють із великими обсягами інформації, яка нерідко вимагає тривалого зосередження. Тому неуміння розподіляти навантаження, створювати реалістичні часові рамки та планувати відпочинок стає одним із ключових чинників закріплення вигорання. Психоорекційні техніки включають роботу з пріоритетами, побудову гнучких стратегій планування та розвиток навички завершувати завдання без зайвого самокритицизму [2].
Важливо, що психокорекція не зводиться лише до зняття симптомів. Її ключове завдання – це створення умов, за яких студент набуває здатності підтримувати власний психічний баланс у довгостроковій перспективі. Сталий результат можливий тільки тоді, коли змінюються поведінкові патерни, відбувається внутрішній перегляд пріоритетів, а навчання перестає бути джерелом постійного емоційного виснаження.
Висновки. Таким чином, психокорекційні підходи до подолання емоційного вигорання у студентів гуманітарного профілю поєднують емоційну, когнітивну та поведінкову складові. Вони спрямовані на формування стійких механізмів саморегуляції, що дозволяє студентам ефективно долати інтелектуальні та емоційні навантаження. Враховуючи тенденції до зростання рівня психологічного виснаження, такі програми стають необхідною частиною освітнього процесу, що забезпечує не лише академічну успішність, але й психологічне благополуччя майбутніх фахівців.
Список використаних джерел
- Водянка Л. Д., Суховецька Д.А, Занюк А.А. Поняття емоційного вигорання та його профілактика. Інвестиції: практика та досвід.2022. №3. С.9-53.
- Івасюк А. Генеза емоційного вигорання особистості. Вісник Національного університету оборони України. 2024. С. 71-80.
- Льошенко О., Кондратьєва В. Діагностика, профілактика, корекція синдрому «емоційного вигорання. Вісник Львівського університету. Серія психологічні науки. 2021. №10. С. 105-112.
- Первий В., Перепелюк Т. Психодіагностика та психокорекція професійного вигорання педагогів. Психологічний журнал. 2025. №15. С. 122-128.
inforum.in.ua@ukr.net