СПЕЦИФІКА ПСИХОРЕАБІЛІТАЦІЇ ТРИВОЖНИХ ДІТЕЙ ІЗ СИНДРОМОМ ДЕФІЦИТУ УВАГИ Й ГІПЕРАКТИВНІСТЮ

Психофізичне здоров’я дитини у шкільному середовищі є визначальним чинником її повноцінної участі в навчальній, комунікативній та пізнавальній діяльності. Ідеться про інтегральний стан гармонійності когнітивних, емоційно-вольових, соматичних і соціальних параметрів функціонування особистості, що забезпечує здатність до саморегуляції, активності й реалізації життєво значущих потреб. Сім’я при цьому постає базовим інститутом, який детермінує ранній онтогенез, формує модель безпеки, довіри, соціально прийнятної поведінки й мотивує на збереження здорового стилю життя.

Аналітичний огляд сучасних психолого-педагогічних джерел свідчить, що діти з синдромом дефіциту уваги й гіперактивності (СДУГ) володіють характерним комплексом когнітивних, емоційних і моторно-регуляторних порушень, які відрізняють їх від однолітків (О. Романчук, О. Фесенко, О. Халецька, Л. Чутко та ін.). У таких дітей нерідко простежуються вторинні порушення психоемоційного благополуччя, серед яких провідне місце займає підвищена тривожність –  фактор, що ускладнює навчання, соціальну взаємодію та психічний розвиток (Романчук, 2007).Комплексне вивчення взаємозв’язку СДУГ і тривожних розладів є важливою науковою і практичною задачею, оскільки саме психологічна діагностика дозволяє окреслити ядро труднощів, індивідуальні ресурси і вибудувати персоналізовану програму психокорекційної та психореабілітаційної допомоги (Гошовська, Гошовсьий, 2022; 2025).

Мета дослідження – виявити типологічні характеристики дітей з поєднанням високої тривожності та СДУГ, проаналізувати психофізичні механізми порушень і запропонувати комплекс психореабілітаційних підходів, спрямованих на оптимізацію їхньої соціалізації, емоційної регуляції та навчальної діяльності.

Тривога як емоційний стан пов’язана з передчуттям небезпеки, невизначеності та загрози для особистісного благополуччя. Тривожність натомість визначається як стійка індивідуальна особливість, що характеризується низьким порогом виникнення тривожних реакцій, їх інтенсивністю та хронічністю (К. Ізард). Психічні прояви тривоги супроводжуються дисфункціями поведінкового й фізіологічного рівнів, які становлять ризик для адаптивного функціонування індивіда. Психогенеза тривожності є полі факторною та пояснюється взаємодією біологічних передумов і соціально-особистісних чинників, серед яких особливу роль у дитячому віці відіграють характер сімейного виховання, педагогічні впливи й попередній негативний досвід. СДУГ, зумовлений функціональною незрілістю регуляторних структур мозку (насамперед фронто-таламічних зв’язків), виступає одним із детермінант тривожних порушень.

На двох експериментальних майданчиках лабораторії «Психогенеза особистості» нами було здійснено емпіричне вивчення окресленої проблематики, зокрема  проведено низку методик (Метод спостереження, анкетування (анкета «СДУГ (синдром дефіциту уваги, гіперактивність)», анкета «Симптоми імпульсивної дитини», анкета для вчителів/вихователів «Об’єктивна оцінка дитини» (за Коннерсом (1973 р.), перероблена Скродцкі (1995 р.)) та експертних оцінок, «Опитувальник "SNAP-IV"» (J. Swanson, Е. Nolan, W. Palham, 1992), «Методика вимірювання імпульсивності-керованості».  проективний тест «Неіснуюча тварина») на вибірці n=64 учні молодшого шкільного віку, у яких на підставі експертного опитування й спостереження визначено високий рівень тривожності та ознаки СДУГ.  Кількісно-якісна інтерпретація отриманих даних є складовою емпіричної частини нашого монографічного дослідження, тому презентуємо найузагальненіші дані, зокрема, отримано такі результати : 75 % респондентів мають високу реактивну тривожність,14 % – середній рівень, 11 % – низький. Зазначимо, що для більшості дітей характерні: імпульсивність, інертність, численні помилки у письмі й читанні, слабкість довільної регуляції; нестійкість уваги та працездатності, зниження темпу діяльності; порушення просторових уявлень, дзеркальність при письмі та інверсія графем. Сумарно в усіх досліджуваних діагностовано ті психометричні параметри і критерії, що відповідають узагальненому профілю «тривожна дитина із СДУГ». Додатково зафіксовано високий рівень незадоволеності якістю шкільних і сімейних взаємин, дозвіллям, статусом у групі однолітків, що відображає низький рівень соціальної включеності та неблагополуччя психофізичного здоров’я.

Синтез отриманих емпіричних результатів підтвердив високу коморбідність тривожності та СДУГ, а також їхній взаємний негативний вплив на емоційно-поведінкову регуляцію й ефективність діяльності дитини.

Безперечно, у психореабілітаційній діяльності з такими дітьми доцільно використовувати сучасні ревіталізаційні психотехніки.

Пріоритетними напрямами корекційного супроводу визначено:

1. Розвиток довільної саморегуляції та виконавчих функцій.
2. Підвищення якості сенсомоторної та когнітивної інтеграції.
3. Психолого-педагогічний супровід із урахуванням індивідуальних ресурсів.
4. Активація батьківського потенціалу у підтримці здорової поведінки.
5. Формування навичок мовленнєвої регуляції дій.
6. Включення кінезіотерапевтичних і спортивно-оздоровчих практик як інструмента керування гіперактивністю.
7. Нормалізація режиму дня та рекреаційної діяльності.

Ключовим принципом психореабілітаційної роботи є єдність психотерапевтичного, педагогічного та медичного впливів, оскільки оптимізація мозкової перфузії й нейрофізіологічної зрілості безпосередньо впливає на прояви СДУГ.

Узагальнення отриманих результатів дає підстави зробити такі висновки :

1. Діти з високою тривожністю та СДУГ становлять особливу групу ризику щодо психоемоційних порушень і соціально-адаптаційних труднощів.
2. Тривожність у такої категорії дітей тісно пов’язана з дефіцитами саморегуляції, когнітивної організації поведінки та моторного контролю.
3. Психокорекційна допомога повинна бути комплексною, тривалою та мультидисциплінарною, із домінуванням засобів активної саморегуляції, спорту, рекреаційних практик та сімейного супроводу.
4. Систематична діагностика та моніторинг емоційного стану здатні мінімізувати ризики невротизації, дезадаптації та шкільної неуспішності.

Отож теоретико-емпіричний аналіз отриманих результатів засвідчив, що одним із ключових напрямів психокорекційної роботи з дітьми, які демонструють підвищений рівень тривожності на тлі синдрому дефіциту уваги і гіперактивності (СДУГ), є формування в них здатності до раціонального розподілу та адекватного дозування психофізичної енергії. Ідеться про скерування надлишкової психомоторної активності у конструктивне русло – зокрема, через систематичне залучення до фізичної культури та рекреаційної рухової діяльності, що відповідає принципам здорового способу життя та виконує функцію своєрідної поведінкової сублімації. З огляду на те, що нейрофізіологічною передумовою СДУГ значною мірою виступають дисфункції церебрального кровопостачання та нейродинамічні порушення, для батьків акцентується необхідність регулярного медичного супроводу дитини. Усунення або мінімізація факторів, які знижують рівень нервово-психічної активації, у поєднанні з психологічною інтервенцією, створює умови для ефективнішого подолання когнітивно-поведінкових труднощів, характерних для дітей із СДУГ. Важливим вектором психореабілітаційної та психокорекційної роботи є розвиток у дітей навичок саморегуляції психофізичного стану, які забезпечуються опануванням прийомів самомобілізації й психорекреації: дихальних технік, самомасажу, релаксаційних вправ, елементів дихальної гімнастики тощо. Застосування таких технологій сприяє активізації внутрішніх ресурсів організму, гармонізації емоційної сфери та формуванню компетентності дитини у сфері збереження власного психічного й соматичного здоров’я.

Список використаних джерел

1. Гошовська Д., Гошовський Я. (2025). Гіперактивність як патологічний чинник розвитку учнів підліткового віку. Перспективи та інновації науки (Серія «Педагогіка», Серія «Психологія», Серія «Медицина»). 8(54). 1140–    
2. Гошовська Д., Гошовський Я. (2022). Психологічні особливості тривожності й саногенності депривованої особистості. Психологічні перспективи. 39 (трав 2022).56– 68. DOI:https://doi.org/10.29038/2227-1376-2022-39-hos.
3. Гошовський Я.(2015). Психодіагностичний інструментарій для роботи з депривованими підлітками (ГРДУ, тривожність, невротизація). Ревіталізація психогенези депривованої особистості : монографія / За заг. ред. проф. Я. Гошовського. Луцьк:  Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки. 331–356.
4. Романчук О. (2007). Гіперактивний розлад з дефіцитом уваги у дітей. Практичнекерівництводляфахівців. Львів: Крео. 323.