Постановка проблеми. Сучасна Україна живе в умовах повномасштабної війни. Через це дуже багато людей — і військові, і цивільні, і переселенці — отримали серйозні психологічні травми. Обстріли, загибель рідних, руйнування домівок, вимушений виїзд з дому — все це призводить до ПТСР, депресії, тривоги й відчуття самотності. Люди важко повертаються до звичайного життя: їм складно працювати, підтримувати стосунки в сім’ї, спілкуватися з іншими. Особливо важко тим, хто постійно перебуває під сильним емоційним тиском. У них травма часто переходить у хронічний стрес, з’являється відчуття, що вони втратили себе, і сильна безпорадність.
Психологічні травми від війни в Україні особливі: вони не тільки особисті, а й спільні для всього народу. Постійна небезпека, невизначеність і відчуття, що «це стосується всіх», роблять травму ще важчою. Якщо людину вчасно не підтримати, ПТСР, депресія чи тривога можуть стати хронічними. Через це людина довго не може повернутися до нормального життя, працювати, виховувати дітей, бути частиною суспільства. Дослідження показують: дуже багато українців зараз потребують професійної психологічної допомоги, але її катастрофічно не вистачає. Немає єдиних програм, мало підготовлених спеціалістів, черги величезні.
Мета дослідження. Аналіз впливу воєнних психотравм на українців та розробка пропозицій щодо створення поетапної системи соціально-психологічної реабілітації й реінтеграції з урахуванням національного контексту.
Результати дослідження. Воєнна психотравма — це глибоке порушення психіки, яке виникає не просто через одну страшну подію, а через довготривале перебування в умовах, коли смерть, біль і безпорадність стали щоденною реальністю. Це коли людина місяцями чи роками живе в режимі «вижити будь-якою ціною»: постійні обстріли, втрата побратимів на очах, поранення, полон, окупація, зруйнований дім, розлука з рідними або їх загибель.
Воєнні психотравми в Україні мають комплексний і колективний характер і потребують системної психологічної реабілітації, а не лише разової допомоги [1]. Психологічна реабілітація військовослужбовців та осіб, які отримали психотравму в наслідок війни — це цілеспрямований процес відновлення психічного здоров’я, особистісної цілісності та соціальної активності людини, яка пережила бойові дії. Без такого відновлення людина не може повноцінно повернутися ні до цивільного життя, ні до виконання обов’язків [1].
Особливо важливим є те, як саме ми працюємо з постраждалими на рівні підсвідомості, бо саме там «застрягає» травма. Досвід показує, що звичайні розмови «про почуття» часто не дістають до глибини. Тому з людьми, які пережили воєнну травму, треба поводитися дуже обережно й водночас дуже цілеспрямовано. Ніколи не змушувати розповідати деталі травматичної події одразу. Підсвідомість сама «вирішує», коли готова відкритися. Якщо тиснути — людина закривається ще сильніше або переживає повторну травматизацію. Потрібно завжди починати з відновлення базового відчуття безпеки в тілі. Це означає роботу з тілесно-орієнтованою терапією, дихальними практиками, заземленням. Тільки коли тіло перестає бути в режимі «бий або біжи», підсвідомість починає довіряти терапевту.
Важливо використовувати методи, які обходять свідомий контроль і працюють напряму з підсвідомістю: EMDR (рухи очима), білатеральна стимуляція, сенсорно-моторна психотерапія, арт-терапія, робота з метафорами та снами. Травматичні спогади зберігаються не як звичайні історії, а як фрагменти відчуттів, запахів, звуків — тому й «витягувати» їх треба не словами, а через тіло й образи.
Також дуже обережно ставитися до «розумних порад» типу «просто відпусти», «час лікує», «ти маєш бути сильним». Такі фрази підсвідомість сприймає як знецінення й сором, і людина ще більше закривається. А їй необхідно постійно повертати відчуття контролю. Це критично важливо, бо війна забрала контроль над життям — і повернення контролю є одним із головних лікувальних факторів.
Обов’язково включати групову терапію, але тільки коли людина вже пройшла індивідуальну стабілізацію. У групі «побратимів» підсвідомість отримує найсильніше зцілення — коли бачить, що «я не один такий» і «мені не соромно перед тими, хто зрозуміє».
Отже, лише поетапна державна система реабілітації (стабілізація - травмофокусована терапія з урахуванням підсвідомих процесів - соціальна реінтеграція), яка спирається на українську ідентичність і традиції взаємодопомоги, здатна повернути мільйонам людей повноцінне життя та зробити нашу націю психологічно сильнішою після війни [2, 3, 4].
Висновки. Соціально-психологічна реінтеграція після психотравм воєнного часу є багатоскладовою справою, що об'єднує кризову стабілізацію, опрацювання травми та повернення до суспільства. Поетапна модель, пристосована до українських реалій, сприяє не лише зменшенню ознак ПТСР, але й формуванню стійкості, забезпечуючи психологічний добробут та соціальну адаптацію. З огляду на зростання травмування, подібні програми мають стати невід'ємною складовою національної політики, долучаючись до розбудови суспільства, що оговтується.
Список використаних джерел
- Волошина В. В. Сутність поняття психологічної реабілітації військовослужбовців. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Психологія. 2024. № 2. С. 45-52.
- Шостак С. Л. Організація психологічної реабілітації в контексті діяльності медичної служби територіальної оборони збройних сил України. Проблеми сучасних трансформацій. Серія: право, публічне управління та адміністрування. 2023. № 7. С. 78-85.
- Матяш М., Суббота С., Лунов В. Медико-психологічна реабілітація військовослужбовців в умовах російсько-української війни: етнопсихологічний дискурс. Український Медичний Часопис. 2023. № 2(135). С. 112-120.
- Мицкан Т. С., Мицкан Б. М. Сучасний погляд на психологічну реабілітацію військовослужбовців з посттравматичним стресовим розладом. Rehabilitation and Recreation. 2023. № 16. С. 67-74.
inforum.in.ua@ukr.net