ОСОБЛИВОСТІ СТРЕС-ДОЛАЮЧОЇ ПОВЕДІНКИ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ В УМОВАХ БОЙОВИХ ДІЙ

Військова професія належить до особливих видів діяльності, адже вона пов’язана із постійним ризиком, екстремальними подіями, загрозою для життя при виконанні службових та бойових завдань, напруженням фізичних та духовних сил. Професія військовослужбовця передбачає присутність у професійній діяльності станів фрустрації та екстремальних ситуацій. Це зумовлює потребу у формуванні таких копінг-стратегій поведінки, які б спрямовувались на подолання проблемних ситуацій.

Вітчизняні та зарубіжні вчені виділяють декілька форм стресу, при цьому кожній із цих форм піддається військовий на службі. Стресорами є хімічні, фізичні та психологічні навантаження, що впливають на організм, викликаючи його реакції. Незалежно від характеру стресора, виникають схожі неспецифічні реакції, які, у свою чергу, зумовлюють виникнення специфічних наслідків, характер яких залежить від особистісних особливостей індивіда, у даному випадку – військового [3].

Психічний стрес зумовлюється зазвичай напруженням, пов’язаним із життєдіяльністю людини та умовами, у яких протікає її професійна діяльність. Так, військові несуть відповідальність за безпеку та захист держави та життя громадян; при цьому вони несуть підвищену відповідальність за стан військової техніки. Задані умови нашаровуються на постійне стрімке надходження різноманітних обсягів інформації. Усі зазначені фактори можуть стати причиною виникнення дезорганізації поведінки чи видозміни психічних функцій особистості військового, який повинен постійно підтримувати хорошу фізичну форму та бути готовими до болю, страху, захворювань тощо. Це зумовлює розвиток фізіологічного стресу [1]. Успішна боротьба зі стресовими ситуаціями здійснюється не лише завдяки активації захисних механізмів, а й завдяки наявним морально-психологічним станам.

Бойові дії є суворим випробовуванням не лише для фізичних сил, а й для сил духовних. У межах бойових дій виявляється здатність військового активно протидіяти екстремальним впливам, факторам, небезпечним для життя, зберігаючи при цьому рішучість та волю, виконуючи поставлену бойову задачу до кінця. У той же час, бойові дії є жорстокою боротьбою мотивів, цілей, настроїв, переконань, думок та волі  з обох сторін. У бойовій обстановці військовослужбовець та його психіка підпадає значній кількості впливів та факторів, частина з яких спричиняє мобілізацію та концентрацію духовних та фізичних можливостей, зростанню бойової активності, самовіддачі, сміливості, тоді як інша частина викликає дезорієнтацію та дезорганізацію службової діяльності, блокуючи доступ до наявних фізичних та психічних захисних ресурсів організму, викликаючи розлади в роботі психіки та нервової системи [2].

Перебуваючи у стресовій ситуації та піддаючись впливу надпорогового стресу, військовослужбовець може переживати певні деструктивні емоції, основну роль серед яких відіграє страх, який направляється на джерело реальної чи нереальної небезпеки. Реалізація страху відбувається у кількох основних формах: переляк, який є миттєвою реалізацією інстинктивної програми дій з метою збереження цілісності організму за умови дії загрозливих факторів; тривога, тобто емоційний стан, виникнення якого пов’язується із критичними ситуаціями, пов’язаними із впливом невизначеної небезпеки, коли організм перебуває в очікуванні загрозливих чинників; боязнь, предметна, конкретизована тривога, яка є реакцією на безпосередню небезпеку; афективний страх, що виникає внаслідок впливу надзвичайно небезпечних, потужних та складних критичних ситуацій, які на деякий час викликають параліч здатності до виконання певних дій. Найчастіше саме стресові ситуації такого характеру викликають активацію захисних реакцій організму [3].

Участь у бойових діях не минає безслідно. Психологічна наука вивчає психологічні наслідки бойових дій досить давно. Серед найбільш інтенсивних стресогенних чинників, під дію яких може потрапити людина, чільне місце належить саме участі у бойових діях. Вважається, що більшість колишніх учасників бойових дій трактують ці події як найтравматичніший досвід власного життя [5].

Проведені дослідження з ветеранами війни у Перській затоці свідчать, що витривалість виступає в якості своєрідного захисного фактору протидії шкідливим наслідкам бойових дій. Рівень витривалості є визначальним для рівня здоров’я в цілому. Військовослужбовці, яким притаманний вищий рівень витривалості, виявляли значно меншу кількість соматичних симптомів, на відміну від військовослужбовців із низьким рівнем витривалості. При цьому не спостерігалась кореляція між витривалістю та інтенсивності пережитих бойових дій та кількості стресових проблем у житті людини взагалі. У військовослужбовців із довгостроковим досвідом взаємодії із воєнними стресорами спостерігається зменшення сприйняття соціальної підтримки та витривалості з часом. Як наслідок, значно частіше спостерігається погіршення стану фізичного здоров’я [4].

Здатність реагувати на стресогенні чинники у військовослужбовця пов’язують із вибором відповідних копінг-стратегій. Дослідження, проведені із ветеранами В’єтнамської війни, показали, що запобігання розвитку симптоматики ПТСР досягається завдяки застосуванню позитивних копінг-стратегій. Проведене через 15 років після бойових дій опитування ветеранів свідчить, що військовослужбовці, які використовували негативні копінг-стратегії, на кшталт екстерналізації та уникання, характеризуються гіршим психологічним станом і у них значно сильніше виражена симптоматика ПТСР порівняно із військовослужбовцями, що обрали позитивні копінг-стратегії.

Окрім застосування позитивних копінг-стратегій, важливим є досвід, отриманий в умовах бойових дій, як перевага. Деякі дослідники зазначають, що ветеранам із середнім досвідом участі у бойових діях притаманні вищі рівні мудрості, аніж ветерани взагалі без такого досвіду, чи ветерани із високим рівнем такого досвіду. Також зазначають, що мудрість корелює із прийняттям військовослужбовцем переваг власного військового досвіду в поєднанні із позитивними копінг-стратегіями. У сукупності позитивні копінг-стратегії та позитивне сприйняття отриманого військового досвіду сприяють зменшенню проявів симптоматики ПТСР [2].

Більшістю досліджень доведено, що людям притаманно по-різному реагувати на ідентичну стресову ситуацію. У переважній більшості випадків люди зберігають чи швидко відновлюють працездатність, незважаючи на те, що кожній людині притаманне індивідуальне переживання негативних умов, психічної напруги та емоційних порушень. Дезадаптивні стани  здебільшого поєднуються із проявами аутоагресивної поведінки; такі особистості надають перевагу агресивним моделям поведінки. У разі виникнення проблемних ситуацій поведінка таких людей вирізняється категоричністю, конфліктністю, егоцентричністю, експресивністю, що пояснюється високими рівнями вираження асоціальних стратегій копінгу. Такі активні форми реакцій при зустрічі із перешкодами можуть набувати деструктивного характеру, перш за все це проявлятиметься аутогетероагресією.

Як асоціальні стратегії (цинічні, жорстокі та негуманні дії), так і агресивні стратегії (відмова здійснювати пошуки альтернативних варіантів, тиск, конфронтація) є свідченням соціальної невпевненості та несміливості. Проте, поведінка військовослужбовця в умовах стресових ситуацій є значно агресивнішою стосовно оточуючих людей. Це явище може пояснюватися компенсаторністю механізмів, спрямованих на боротьбу із невпевненістю в собі та негативізмом стосовно оточуючих людей [5].

Список використаних джерел

1. Васильєв В. В. Соціальна адаптація особистості до професійної діяльності. Вісник Дніпропетровського університету. 2006. Вип. 14. С. 215-221.
2. Коширець В., Шкарлатюк К. Особливості організації особистісного простору військовослужбовців з ознаками ПТСР. Психологічні перспективи. Луцьк: ВНУ ім. Лесі Українки, 2020, вип. 36. С. 124-143.
3. Потапчук Є. М. Теорія та практика збереження психічного здоров’я військовослужбовців: монографія. Хмельницький, 2004. 322 с.
4. Татьянченко Н. П. Психология забезпечення безпеки особистості військовослужбовця. Київ, 2010. 228 с.
5. Dolan C.A., Adler A.B. Military hardiness as a buffer of psychological health on return from deployment. Mil Med. 2006 Feb; 171 (2): 93-98.