ПСИХОЛОГІЧНІ ТА СОЦІАЛЬНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ ПОЗИТИВНОЇ Я-КОНЦЕПЦІЇ У МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Формування позитивної Я-концепції у дітей молодшого шкільного віку є складним, багатокомпонентним і динамічним процесом, що розгортається у взаємодії внутрішніх психологічних характеристик дитини та різноманітних зовнішніх соціальних впливів. Для глибшого розуміння цього процесу необхідно проаналізувати комплекс чинників, які визначають становлення цілісного й гармонійного образу себе в учнів початкових класів.

Одним із першочергових чинників є темперамент, який розглядається як вроджена система індивідуальних особливостей поведінки, що детермінує реакції дитини на різні життєві ситуації. Наприклад, школяр із флегматичним темпераментом зазвичай відзначається врівноваженістю і спокоєм, що сприяє його легшій адаптації до нових соціальних умов. Водночас дитина-холерик частіше демонструє емоційну нестабільність і високу чутливість до критики [2]. Такі відмінності безпосередньо позначаються на формуванні Я-концепції: спокійні діти частіше зберігають позитивне самосприйняття, тоді як емоційна реактивність може ускладнювати розвиток впевненості в собі.

Важливе значення має когнітивний розвиток, особливо становлення метакогнітивних умінь – здатності усвідомлювати власні думки, емоції й мотиви поведінки. На думку Д. Шанк [9], саме в період початкового навчання відбувається інтенсивний розвиток навичок мислення «про мислення». У цьому віці діти поступово починають усвідомлювати причинно-наслідкові зв’язки між діями, емоційними переживаннями та отриманими результатами, що має вирішальне значення для розвитку адекватного та відносно стабільного образу «Я».

Так, школяр, який здатен не лише емоційно реагувати на невдачу, а й пояснити її конкретними причинами (наприклад, недостатньою підготовкою чи неуважністю), зберігає віру у власні здібності. Якщо після невдалої відповіді на уроці дитина каже собі: «Я забув приклад, бо не повторив учора. Наступного разу буду уважнішим», – це свідчить про високий рівень когнітивної зрілості, яка дозволяє уникати руйнівного впливу невдачі на самооцінку. Навпаки, дитина, яка переживає сором чи розчарування, але не усвідомлює причин помилки, схильна формувати занижене самосприйняття і в майбутньому уникати подібних ситуацій.

Когнітивна зрілість слугує також базою для розвитку саморегуляції. Вона допомагає дитині не лише інтерпретувати власні дії, а й коригувати поведінку у відповідності до цілей. Успішне подолання труднощів на основі аналізу власних помилок підвищує почуття компетентності та формує позитивний образ «Я». Таким чином, когнітивний розвиток у початковій школі стає фундаментом для становлення внутрішньої впевненості, конструктивної самооцінки та здатності до самопідтримки.

Не менш значущим є чинник мотивації. Внутрішня мотивація, що ґрунтується на природній цікавості й прагненні пізнавати світ, позитивно впливає на Я-концепцію. Наприклад, дитина, яка із задоволенням читає і відчуває прогрес у цьому, переживає почуття компетентності та успіху [2]. Водночас зовнішня мотивація – похвала, винагороди чи визнання з боку інших – також може підтримувати позитивне самосприйняття. Проте її надлишок нерідко призводить до залежності самооцінки від зовнішніх оцінок, що робить Я-концепцію менш стійкою.

Ключовим внутрішнім чинником формування Я-концепції є самооцінка. У молодшому шкільному віці вона ще нестабільна й легко піддається впливу зворотного зв’язку з боку батьків, учителів і ровесників. Дослідження Д. Шанк [9] демонструють, що діти з високою самооцінкою та регулярним позитивним підкріпленням з боку педагогів виявляють більшу ініціативність, наполегливість і досягають вищих результатів. Навіть незначне заохочення з боку вчителя – наприклад, похвала за покращення каліграфії – посилює відчуття значущості власних зусиль, мотивує до навчання та укріплює образ «Я».

Натомість діти з низькою самооцінкою часто уникають складних завдань, легко здаються й характеризують себе як «нездатних». Така установка формує замкнене коло: низька самооцінка → уникання викликів → низькі результати → підтвердження негативного образу. Без цілеспрямованої педагогічної чи психологічної підтримки подолати цей цикл вкрай складно.

Зовнішнє соціальне середовище відіграє не менш важливу роль. Стиль батьківського виховання істотно впливає на становлення Я-концепції. Демократичний стиль, що передбачає підтримку, довіру та надання можливості приймати рішення, сприяє розвитку самостійності та впевненості в собі. Натомість авторитарний стиль, зосереджений на суворому контролі й критиці, часто призводить до підвищеної тривожності й сумнівів у власних силах [5; 6].

Не менш значущим інститутом соціалізації є школа. Педагогічне середовище формує простір, у якому дитина вибудовує нові соціальні ролі та Я-образи. Учитель, який створює теплу атмосферу, індивідуалізує підхід та підтримує учня навіть у малих досягненнях, істотно зміцнює його самооцінку [1]. Натомість жорсткий, наказовий стиль викладання провокує страх помилок, невпевненість та негативний образ себе.

Важливим чинником є і міжособистісні стосунки з ровесниками. Діти, інтегровані у групу підтримки, відчувають власну значущість, тоді як жертви булінгу або соціальної ізоляції стикаються з високим ризиком формування заниженої самооцінки та відчуття неприйнятності.

Практичні рекомендації у сфері формування позитивної Я-концепції передбачають використання комплексу психолого-педагогічних прийомів. Зокрема, важливим є застосування конкретизованої похвали: замість загального «молодець» дитина повинна чути деталізований відгук на зразок: «Ти дуже добре пояснив задачу, бо зосередився на деталях» [4]. Такі коментарі допомагають усвідомити власні досягнення й пов’язати їх із власними зусиллями.

Ефективним є й залучення дітей до рефлексивних практик – бесід, ігрових вправ чи ведення щоденників самоаналізу. Наприклад, після виконання завдання школяр може дати відповіді на запитання: «Що вийшло добре? Що можна зробити краще?» [6]. Це стимулює розвиток самосвідомості, самоконтролю й формує конструктивний образ себе.

Особливу увагу слід приділяти індивідуальному підходу та відзначенню навіть дрібних досягнень. Так, дитина з труднощами у читанні, яка поступово підвищує рівень навичок завдяки індивідуальній підтримці, отримує досвід успіху, що значно покращує її самооцінку [3].

Значущість саморегуляції у формуванні Я-концепції підтверджують праці Б. Ціммермана [10] і К. Пауелла [8]. Саморегуляція охоплює постановку цілей, планування, контроль і оцінку результатів власної діяльності. Дитина, яка вміє організувати свій день, долати труднощі й оцінювати досягнення, відчуває себе більш компетентною і впевненою. Самостійність у подоланні труднощів підвищує мотивацію та підтримує позитивний образ себе.

Таким чином, процес формування Я-концепції у молодших школярів є результатом тісної взаємодії внутрішніх і зовнішніх чинників. Темперамент, когнітивна зрілість, мотивація та самооцінка переплітаються зі стилем виховання, шкільним середовищем і міжособистісними взаєминами, створюючи унікальний простір розвитку. Практичні підходи, засновані на позитивному підкріпленні, розвитку рефлексії та підтримці саморегуляції, дозволяють сформувати стійку й гармонійну Я-концепцію.

Подальші дослідження доцільно спрямувати на вивчення взаємозв’язків між окремими факторами та на адаптацію психолого-педагогічних практик у контексті цифрової освіти, що відкриває нові можливості, але й створює нові виклики для розвитку особистості школяра.

Список використаних джерел

1. Гладченко В. Психолого-педагогічні прийоми формування позитивної «Я-концепції» у молодших школярів. Харків : ХНПУ, 2023. 14 с.
2. Кузьменко І. В. Мотиваційна сфера учнів початкової школи. Київ : Академія, 2018. 147 с
3. Литвиненко С. Психологічні умови формування позитивного Я-образу. Психологія: реальність і перспективи. 2023. № 9. С. 67–78.
4. Масол Л. М. Теорія і практика формування позитивного Я-образу учнів. Київ: Шкільний світ, 2018. 120 с.
5. Сливка Я. В. Вплив дитячо-батьківської емоційної взаємодії на формування самооцінки та поведінкових стратегій : кваліфікац. магіст. робота ; наук. керівник О. В. Ткаченко ; Одеський нац. ун-т ім. І. І. Мечникова. Одеса, 2023. 97 с.
6. Співак Л. М. Діагностика і корекція «Я-концепції» молодших школярів з низьким рівнем навчальних досягнень. Київ: Каравела, 2011. 330 с.
7. Bandura A. Social Cognitive Theory: An Agentic Perspective. Annual Review of Psychology. 2001. Vol. 52. P. 1–26.
8. Powell K.C. The Role of Concept of Self and Societal Expectations in Academic and Career Achievement. Journal of Adult Education. 2009. Vol. 38, № 2. https://files.eric.ed.gov/fulltext/EJ891079.pdf
9. Schunk D. H. Self-Efficacy and Academic Motivation. Educational Psychologist. 1989. Vol. 26, Issue 3–4. P. 117–137.
10. Zimmerman B. J. Self-Regulated Learning and Academic Achievement: An Overview. Educational Psychologist. 1990. Vol. 25, Issue 1. P. 3–17.