ШКІЛЬНА ТРИВОЖНІСТЬ І СТРАХИ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ: ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

Шкільна тривожність та страхи належать до найпоширеніших психологічних труднощів, з якими стикаються молодші школярі. Вони можуть істотно впливати на процес навчання, соціальну адаптацію та загальний розвиток дитини. У сучасних умовах, коли вимоги до дітей постійно зростають, стає особливо важливим розуміти природу цих явищ, їхні причини та наслідки, а також розробляти ефективні методи їх подолання.

За словами О. Галієвої, психологічне дослідження шкільної тривожності та страхів молодших школярів дає змогу визначити основні чинники, що сприяють формуванню цих емоційних станів [6]. До них належать як внутрішні, так і зовнішні фактори: внутрішні – це індивідуальні особливості дитини, такі як темперамент, рівень самооцінки, особистісні риси та попередній досвід; зовнішні – вплив сім’ї, шкільного середовища, взаємини з однолітками та вчителями, а також соціально-економічні умови.

Дослідження свідчать, що шкільна тривожність і страхи можуть проявлятися у різних формах, зокрема як страх перед контрольними роботами, публічними виступами, страх невдачі та соціальна тривожність. Рівень вираженості цих проявів варіює і безпосередньо впливає на поведінку та навчальні досягнення дитини.

Страх є базовою емоцією, притаманною кожній людині. Поряд зі станами тривоги та занепокоєння, він входить до структури нашого емоційного життя, поруч із радістю, здивуванням, захопленням та гнівом. Водночас страх виконує захисну функцію, допомагаючи уникати небезпечних або імпульсивних дій, що особливо важливо для дітей. За умови адекватного розуміння та підтримки дитячі страхи зазвичай зникають без негативних наслідків [7].

Об'єкти та прояви страхів змінюються залежно від віку. До вступу до школи кількість дитячих страхів зазвичай зменшується, що пов’язано зі зміною соціальної ролі дитини, зниженням егоцентризму та редукцією інстинктивно обумовлених страхів. Як зазначає Н. Шевченко, молодший шкільний вік характеризується одночасним існуванням інстинктивних та соціальних страхів [11]. Інстинктивні страхи пов’язані з загрозою життю, тоді як соціальні стосуються взаємин з оточенням і оцінки власної поведінки. Під час адаптації до школи провідним стає страх «не відповідати очікуванням» – страх бути непоміченим або не отримати схвалення. Ці страхи відображають зростання соціальної активності дитини та розвиток почуття відповідальності й обов’язку.

Шкільна тривожність є формою ситуативної тривожності, коли дитину турбують різні аспекти шкільного життя. Джерелами тривоги можуть бути не лише знайомство з новими однолітками та вчителем, а й адаптація до приміщення школи та освоєння нового маршруту. Часто молодші школярі виробляють певні ритуали: торкаються певного будинку або воріт, ламають гілочку з одного дерева або відщипують листок з куща. Це, з одного боку, відображає освоєння нової території, а з іншого – створює у дитини відчуття стабільності та спокою, знижуючи щоденну тривогу.

Дослідження показують, що початок навчання в школі часто супроводжується підвищеною тривожністю [1; 2; 3; 4; 5 та ін.]. Помірний рівень тривоги може стимулювати навчальний процес, мобілізуючи увагу, пам’ять і інтелектуальні здібності. Проте надмірна тривожність призводить до паніки: дитина або уникає діяльності, або настільки виснажується у прагненні досягти успіху, що зазнає невдач у інших сферах.

Школа також виявляє особливості емоційної сфери дитини, сформовані у сім’ї. Першокласники, які більше бояться розлуки з батьками, ніж самої школи, зазвичай звикли до гіперопіки та відчувають невпевненість у власних можливостях.

У різні періоди навчання значущість соціальних взаємин змінюється. Учні молодших класів, особливо першокласники, прагнуть здобути прихильність учителя, проявляючи старанність у навчанні та дотримання правил поведінки, як зазначає Н. Атаманчук [9]. Джерелом тривоги для дитини можуть стати низькі оцінки або постійна критика, які сприймаються як доказ неспроможності заслужити увагу та повагу авторитетного дорослого.

Тривожні діти особливо чутливі до власних успіхів і невдач, оцінки результатів та їх сприйняття дорослими. Вони бояться помилок і прагнуть їх уникати, часто не здатні самостійно оцінити власні досягнення. Через це навчання для таких дітей перетворюється на постійний стрес, а школа стає середовищем невпевненості та почуття неповноцінності.

Шкільний період є ключовим етапом розвитку особистості, коли закладаються риси характеру, соціальні установки та норми поведінки. Якщо в цей час домінують страх, тривога та невпевненість у собі, особистість може формуватися з підвищеним рівнем тривожності.

Справжній сенс навчання полягає у формуванні та розвитку особистісних якостей дитини, таких як наполегливість, відповідальність, гнучкість та здатність до здорової конкуренції, що сприяє її всебічному розвитку. Проте надмірна орієнтація на оцінки та завищені вимоги батьків часто підміняє сам процес навчання. У таких умовах дитина починає сприймати оцінки як індикатор ставлення до себе значущих дорослих і засіб здобуття їхньої прихильності.

Особистість учителя для першокласника є найавторитетнішою серед дорослого оточення, що створює потенційний конфлікт між вимогами школи та сім’ї [8]. Необхідність обирати між очікуваннями двох важливих соціальних спільнот може призводити до зростання тривожності. Якщо думка педагога не є цінною для дитини, вона уникатиме конфліктних ситуацій і не відчуватиме внутрішнього напруження. Інакше критика з боку того, чиє ставлення важливе, спричиняє душевні переживання. Тому ключовим чинником виникнення внутрішнього конфлікту та тривожності є складні взаємини з людьми, значущими для дитини.

За словами Т. Пащук, важливим напрямком профілактики тривожності в сім’ї є забезпечення дитини різноманітними значущими стосунками [9]. Якщо єдиною авторитетною особою для дитини є мама, навіть незначні конфлікти у їхній взаємодії можуть викликати сильні емоційні переживання. Натомість, залученість до багатьох значущих взаємин полегшує вирішення протиріч у різних сферах життя та знижує ризик виникнення тривожності, адже дитина має декілька точок опори, що дозволяють переосмислити події та взаємини.

Особливу роль у шкільній тривожності відіграє страх перед невідомим [11]. Він часто проявляється у дітей після тривалої відсутності у школі, коли дитина відчуває небажання повертатися до навчального середовища, особливо характерно це для першокласників у перші місяці навчального року. Цей страх може супроводжуватися схильністю до ритуалів і повторюваних дій: багаторазове перечитування однієї книги, перегляд знайомих фільмів, постійне тримання улюбленого предмета або відмова знімати верхній одяг під час відпочинку. Така поведінка відображає потребу дитини у стабільності та передбачуваності, створюючи відчуття безпеки й захищаючи від несподіваних подій.

Подібні прояви можуть виникати не лише під час хвороби, а й у сім’ях із частими змінами обстановки або активним стилем життя батьків. Непередбачувані ситуації змушують дитину шукати стабільність у знайомих ритуалах і звичних діях.

Деякі діти виявляють надмірну скрупульозність у повсякденних дрібницях [10]. Вони ретельно впорядковують ручки у пеналі за певним алгоритмом, не можуть продовжити роботу, поки не закриють ковпачком фломастер, навіть якщо за хвилину його доведеться знову відкрити. Перед виконанням домашніх завдань дитині необхідно навести ідеальний порядок на столі. Такі ритуали створюють відчуття стабільності, повертаючи її до контрольованого та знайомого середовища.

Проте, якщо подібна поведінка триває понад шість місяців і набуває нав’язливого характеру, це може свідчити про розвиток неврозу нав’язливих станів. У таких випадках слід звернути увагу на емоційний стан дитини та, за потреби, проконсультуватися з фахівцем.

Окрему групу становить шкільна тривожність у батьків [6; 7]. Для багатьох дорослих учитель залишається символом контролю, що може викликати підсвідоме занепокоєння. Деякі батьки настільки ототожнюють себе з навчальними досягненнями дитини, що сприймають її оцінки як відображення власної батьківської компетентності. Це часто пов’язано з їхнім особистим досвідом навчання, особливо якщо він був насичений стресом або негативними переживаннями. Як наслідок, страх отримати низьку оцінку передається дитині, що може стати однією з фундаментальних причин її шкільної тривожності.

До основних проявів тривожності у молодшому шкільному віці належать постійне занепокоєння, напруженість м’язів обличчя та шиї, дратівливість, порушення сну та труднощі з концентрацією. Такі діти часто демонструють сором’язливість, надмірну чутливість до подразників, страх перед невдачею, схильність до нав’язливої поведінки та уникання складних завдань.

Отже, шкільна тривожність у молодших школярів впливає на навчання, соціальну адаптацію та емоційний розвиток і формується під дією як внутрішніх (темперамент, самооцінка, особистісні риси), так і зовнішніх чинників (сім’я, школа, взаємини з ровесниками та вчителями). Помірна тривожність може мобілізувати дитину, проте надмірна призводить до паніки, уникання діяльності та нав’язливих дій. Профілактика передбачає створення безпечного й підтримувального середовища та розвиток значущих соціальних стосунків дитини.

Список використаних джерел

1. Агафонова І. Н. Психологічна готовність до школи в контексті проблеми адаптації. Початкова школа. 1999. №1. С. 61-63.
2. Алендарь Н. Адаптація першокласників до навчання в школі. Науковий вісник Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки. Серія : Педагогічні науки / Східноєвроп. нац. ун-т ім. Лесі Українки ; [редкол.: І. О. Смолюк та ін.]. Луцьк, 2013. № 7 : Педагогічні науки. С. 20–23.
3. Атаманчук Н. М. Психологічна готовність дітей з особливими потребами до школи в умовах інклюзивної освіти. Наука і освіта : наук.-практ. журн. / Півден. наук. Центр НАПН України. Одеса, 2014. № 6. С. 11-15. http://nbuv.gov.ua/UJRN/NiO_2014_6_4
4. Богарсукова М. О. Особливості переживання та профілактика тривожних станів у молодших школярів. Освіта і наука – 2023 : зб. наук. пр. / редкол.: Л. М. Вольнова. Київ, 2023 С. 39–41. https://enpuir.npu.edu.ua/bitstream/handle/123456789/40085/Osvita%20i%20nauka_2023.pdf?sequence=1#page=39
5. Ваврик А. І. Індивідуально-психологічні особливості дітей шестирічного віку та їх діагностика : навчально-методичний посібник. Дрогобич : Редакційно-видавничий відділ ДДПУ ім. І. Франка, 2007. 130 с.
6. Галієва О. М. Теоретичний аналіз поняття «тривожність». Теорія і практика сучасної психології. 2018. № 6. С. 107–109.
7. Дмитерко-Карабин Х. М., Королик Н. В. Психологічна допомога тривожній дитині: теорія, діагностика, корекція : навчально-методичний посібник. Івано-Франківськ : Гостинець, 2007. 192 с.
8. Кисла О. Ф., Кулажко М. А. Особливості адаптації дітей молодшого шкільного віку до умов освітньо-виховного простору. Інноваційна педагогіка. 2019. Вип. 15. т. 1. С. 101–104. http://erpub.chnpu.edu.ua:8080/jspui/handle/123456789/2418
9. Пащук Т. В. Психокорекція тривожності молодших школярів засобами арт-терапії. Освіта і наука. збірник наукових праць. Київ. 2023. C. 215–217. https://enpuir.npu.edu.ua/bitstream/handle/123456789/40085/Osvita%20i%20nauka_2023.pdf#page=215
10. Самооцінка учня / упорядники: С. Максименко, Н. Шевченко, О. Главник. Київ : Главник, 2004. 112 с.
11. Шевченко Н.О. Особистість молодшого школяра. Київ : Главник, 2008. 128 с.