СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ДЕЛІНКВЕНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

Делінквентна поведінка військовослужбовців становить серйозну загрозу для боєздатності та згуртованості підрозділів. Вона негативно позначається на морально-психологічному кліматі армії та ускладнює виконання завдань. Розуміння соціально-психологічних чинників, що зумовлюють такі прояви, є ключовим для розробки профілактичних стратегій та системи психологічного супроводу особового складу.

Соціально-психологічні чинники девіантної поведінки.

Серед основних передумов делінквентності військовослужбовців виокремлюють:

- психотравмуючі фактори бойових дій, що спричиняють емоційні розлади [1];

- вплив стресових ситуацій, які послаблюють самоконтроль і підвищують агресивність [3];

- недостатність психологічної підтримки, що ускладнює подолання кризових станів [4];

- несприятливу групову динаміку (конфлікти, відсутність згуртованості, низький рівень лідерства) [1].

Індивідуальні особливості військових (емоційна стійкість, самооцінка, рівень самоконтролю) значною мірою визначають їхню схильність до порушень дисципліни та правових норм [4].

Теоретичні підходи до пояснення делінквентності.

З. Фройд пояснював девіацію конфліктом між свідомими й несвідомими потягами та внутрішнім почуттям провини [6]. А. Адлер розглядав її як прояв «комплексу неповноцінності» та браку почуття спільності [5]. Соціологічний підхід Е. Дюркгейма пов’язував відхилення з аномією – руйнуванням системи норм і цінностей [8]. Подібні ідеї розвивав Р. Мертон, акцентуючи на розриві між соціально схваленими цілями й доступними засобами їх досягнення [11].

Теорія культурної трансмісії (Р. Клоурд, Л. Оулін) пояснює передачу злочинних моделей через субкультури [9]. Е. Сатерленд вважав девіацію наслідком соціального навчання [12]. Конфліктна модель (Р. Квінні) підкреслює боротьбу соціальних груп і криміналізацію поведінки, що суперечить інтересам домінуючих класів [10]. Г. Беккер розглядав девіацію як результат соціального конструювання, коли порушників правил суспільство визначає як «аутсайдерів» [7].

Військовий контекст девіантної поведінки.

Умови служби створюють високий рівень стресу, що може провокувати деструктивні реакції («уникнення», «паразитування» тощо) [1]. Особливу небезпеку становить групова делінквенція, яка здатна паралізувати діяльність підрозділу.

Українські дослідження (О. Антоненко [1], М. Дичко, Л. Гачак-Величко, О. Ролюк [3], І. Костюк [4]) підкреслюють: неспроможність адаптуватися до екстремальних умов служби, низький рівень емоційної стійкості й самоконтролю безпосередньо впливають на девіантну поведінку. Натомість ефективне лідерство, згуртованість колективу та позитивний моральний клімат знижують ризики.

Суспільно-правові аспекти.

Серед причин правопорушень у війську виокремлюють:

- низький рівень впливу соціально-правових норм [2];

- суперечливість і нестабільність нормативних документів [4];

- розрив між цілями та дозволеними засобами їх досягнення [11].

Реформи військової юстиції в Україні (В. Заросило, А. Подоляка) орієнтовані на відновлення спеціалізованих судів і зміцнення правопорядку [2].

Превентивні заходи.

Для запобігання делінквентній поведінці військовослужбовців важливо:

- розвивати систему психологічної допомоги [1];

- удосконалювати морально-правову освіту та ціннісні орієнтації [4];

- формувати навички стресостійкості та емоційної регуляції [3];

- підтримувати згуртованість колективів і ефективне лідерство [1];

- зміцнювати правову базу військової служби [2].

Висновки. Делінквентна поведінка військовослужбовців є складним соціально-психологічним явищем, зумовленим взаємодією індивідуальних, групових і суспільних факторів. Вона може бути наслідком психотравм, стресів, браку підтримки чи недосконалості нормативно-правової системи.

Усвідомлення цих чинників дозволяє формувати ефективні профілактичні програми, підвищувати боєздатність армії та забезпечувати надійний захист держави.

Список використаних джерел

1. Антоненко О. С. Соціально-психологічні чинники делінквентної поведінки військовослужбовців у військовому підрозділі. Філософсько-соціологічні та психолого-педагогічні проблеми підготовки особистості до виконання завдань в особливих умовах : зб. матеріалів наук.-практ. конф. (м. Київ, 23 листоп. 2023 р.). Київ, 2023. С. 33–35. https://nuou.org.ua/assets/documents/fsppppvphs-23-3.pdf#page=36
2. Заросило В., Подоляка А. Oкремі питання проблем розвитку військової юстиції в Україні. Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Юридичні науки. 2023. № 2. С. 63–67. DOI: https://doi.org/10.32689/2522-4603.2023.2.9
3. Каськов І. Психопрофілактика девіантної та делінквентної поведінки особистості в умовах політико-соціальної нестабільності. Вісник Національного університету оборони України. 2023. № 75. С. 37–43. DOI: https://doi.org/10.33099/2617-6858-2023-75-5-37-43
4. Костюк І. Детермінанти протиправної поведінки у військовому середовищі. Юридична психологія. 2024. Т. 2, № 35. С. 69–80. https://doi.org/10.33270/03243502.69
5. Матвійчук Т. Теорії особистості в зарубіжній та українській психології. Киїів : Магнолія. 2023. 500 с.
6. Фройд З. Вступ до психоаналізу. Переклад з німецької: Петро Таращук. Київ : Основи, 1998. 709 с.
7. Becker Howard S. Outsiders: Studies in the Sociology of Deviance. New York : The Free Press, 1963. 224 p.
8. Durkheim Émile. Les Règles de la méthode sociologique. Paris : Félix Alcan, 1895. 150 p.
9. Cloward L. Olin D. Delinquency and Opportunity: A Study of Delinquent Gangs. New York : Hill and Wang, 1960. 300 p.
10. Quinney R. The Social Reality of Crime. Boston : Little, Brown and Company, 1970. 273 p.
11. Merton Robert K. The Sociology of Science: Theoretical and Empirical Investigations. Chicago : University of Chicago Press, 1973. 320 p.
12. Sutherland Edwin. Principles of Criminology. Chicago : J.B. Lippincott Company, 1939. 526 p.