ПРОЯВИ ГІПЕРАКТИВНОСТІ У ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ ТА ПІДЛІТКІВ

Зростання кількості дітей з порушеннями уваги, гіперактивності та імпульсивності у світі обумовлює пошук і дослідження нових методів вивчення та стратегій співпраці батьків та педагогів з цими дітьми. Враховуючи тенденції до збільшення цього явища, суспільство стикається з збільшенням проблем неуспішності у школі, імпульсивної поведінки підлітків, поганої адаптації до змін у новому середовищі, взаємодії з однолітками і батьками та ін. Також важливим є раннє діагностування і попередження негативних наслідків цього синдрому у майбутньому для дітей з цим порушенням. Гіперактивність не завжди свідчить про наявність клінічного розладу, проте її інтенсивні прояви потребують вчасної і правильної корекційної роботи з дитиною. Актуальність теми зумовлена необхідністю розуміння відмінностей у проявах гіперактивності  та неуважності у молодших школярів та підлітків, що дає змогу вибудовувати ефективні педагогічні й психологічні стратегії підтримки.

У дослідженні взяли участь діти молодшого шкільного віку (8–10 років) та підлітки (11–14 років), які навчаються у загальноосвітніх закладах. Загальна вибірка становила 30 осіб, серед них 18 хлопців та 12 дівчат. Формування вибірки здійснювалося за принципом добровільної участі за згодою батьків або законних представників.

Для оцінювання проявів гіперактивності та пов’язаних поведінкових характеристик використовувалися стандартизовані психодіагностичні методики:

1. Батьківська рейтингова шкала Коннерса (CPRS-R:S) – для виявлення симптомів гіперактивності, імпульсивності та порушення уваги.
2. Спостереження за поведінкою у навчальному середовищі – фіксація частоти проявів рухової активності, труднощів з концентрацією, імпульсивних дій та емоційної реактивності педагогами.
3. Анкетування батьків та вчителів Вандербільта– застосовано опитувальник, розроблений для визначення особливостей поведінки дітей у різних ситуаціях (навчання, дозвілля, домашнє середовище).
4. Бесіда з дитиною – структуроване інтерв’ю для уточнення суб’єктивних відчуттів, рівня втомлюваності та самоконтролю.

У корекційній роботі використані нейропсихологічні вправи, кінезіологічні та моторно-координаційні завдання, що стимулюють активацію міжпівкульної взаємодії та правильному розвитку когнітивних і поведінкових процесів.

Для наукового обґрунтування результатів досліджень розробки психокорекційної програми, спрямованої на зниження проявів СДУГ у дітей та підлітків, використаний кореляційний метод, а саме після завершення корекційно-розвивальної програми проведено спостереження за показниками когнітивно-поведінкових характеристик в експериментальній і контрольній групах.

У молодших школярів гіперактивність має переважно зовнішній, моторний характер. Найпоширенішими проявами є: підвищена рухливість, швидке відволікання, проблеми з доведенням завдання до кінця, швидка втрата інтересу, імпульсивність, організаційні труднощі, порушення поведінки. Виникають труднощі з дотриманням правил поведінки в класі, можливі конфлікти з однолітками, що дуже впливають на соціальну адаптацію такої дитини. Прояви гіперактивності у цьому віці часто призводять до формування негативного ставлення до навчання, зниження самооцінки та труднощів у взаємодії з педагогами.

У підлітковому віці гіперактивність трансформується у більш приховані, внутрішні прояви, хоча продовжує суттєво впливати на функціонування особистості. Характеризується внутрішнім неспокоєм, проблемами з самостійною організацією навчальної діяльності, емоційною нестабільністю, відсутністю здатності оцінювати наслідки та ризики, зниженням мотивації до навчання. На даному етапі вже зменшується зовнішня гіперактивність, однак зберігається постійне відчуття напруження, потреба у зміні діяльності, труднощі зі статичними видами роботи.

Гіперактивність у цьому віці менш очевидна, тому дорослі часто недооцінюють її вплив на ефективність навчання та соціальну поведінку підлітка.

Найкраще висвітлено прояви СДУГ у молодших школярів та підлітків, проблеми навчання та поведінки у статтях [1, 6, 8-9 ] О. В. Голуб, Yegencik B., Beth T. Bell, Emre Deniz, Chen L. та Stephen Brian Sulkes.

На психоемоційний стан дитини зі СДУГ впливає низка зовнішніх і внутрішніх чинників, які можуть як погіршувати, так і покращувати стан її проявів у сімейному середовищі, серед однолітків та в навчальній діяльності. Педагогічні та корекційні стратегії відображені у роботах [1, 4-5] О. В. Голуб, В. М. Вдовенко, De Domenico C.

У школі важливими позитивними стимулами є підтримка педагогів, психологічний клімат у класі, регулярні рухові паузи, а інформаційне перевантаження навпаки може поглибити дефіцит уваги та гіперактивність.

У сімейному середовищі допоміжними методами є позитивні підкріплення, формування системи правил і чітких очікувань, що може значно полегшити взаємодію дитини з СДУГ та її батьками. Короткі інструкції, поділ завдань на етапи, використання візуальних підказок можуть допомогти якісніше, легше і простіше виконувати домашні завдання. Також необхідно познайомити дитину з техніками саморегуляції, самоконтролю та тайм-менеджменту. За ефективної співпраці педагогів, психологів і батьків та системного підходу можливе досягнення необхідних результатів і покращення стану дитини.

Висновки

Гіперактивність у дітей молодшого шкільного віку та підлітків є багатокомпонентним явищем, яке впливає на навчальну діяльність, поведінку та соціальну адаптацію. Її вікові прояви суттєво різняться, що потребує індивідуального підходу та адаптованих освітніх стратегій. Комплексна підтримка — співпраця сім'ї, школи та психологів — є ключовою умовою успішної адаптації та розвитку дитини чи підлітка.

Література

1. Голуб О. В. Педагогічні умови виховання гіперактивних дітей молодшого шкільного віку. Наукові записки НДУ ім. М. Гоголя, 2022.
2. Мордованець М. А. Гіперактивність дітей молодшого шкільного віку: медико-психологічні та соціально-педагогічні виміри. Тернопільський нац. пед. університет, 2020.
3. Годлевська В. Синдром дефіциту уваги з гіперактивністю у дітей: особливості проявів та психокорекції. Психологічний вісник ЛНУ ім. І. Франка, 2021.
4. Вдовенко В. М. Соціально-психологічні проблеми гіперактивної поведінки дітей дошкільного віку. Наукові інновації та передові технології, № 9(37), 2024. (Добре як огляд для загальної теорії гіперактивності).
5. De Domenico C., et al. Children and adolescents with co-occurring ADHD and ASD: a systematic review of pharmacological and non-pharmacological interventions. Journal of Clinical Medicine, 14(11), 4000, 2025.
6. MSD Manual (укр. видання). Stephen Brian Sulkes. Синдром дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ) у дітей та підлітків: клінічні прояви, діагностика, лікування. Електронний ресурс, 2021.
7. Cabral M. D. I., et al. Attention-deficit/hyperactivity disorder: diagnostic criteria, epidemiology, risk factors and functional impairments. 2020.
8. Yegencik B., Beth T. Bell, Emre Deniz. School-based randomized controlled trials for ADHD and accompanying impairments: a systematic review and meta-analysis. Frontiers in Psychology, 2025.
9. Chen L., et al. Prevalence of attention-deficit hyperactivity disorder and impact on school and social life in children. Journal of Psychiatric Research, 2025.