ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СУБ’ЄКТИВНОГО ПЕРЕЖИВАННЯ ВІКУ В УМОВАХ ВІЙНИ

Суб’єктивний вік людини виступає інтегративним показником «Я-в-часі», який відображає внутрішнє переживання власної віковості та може суттєво різнитися з паспортним віком. У сучасній психології він розглядається як гнучка категорія, що залежить від життєвого досвіду, емоційного стану, смисложиттєвих орієнтацій та рівня адаптації [1]. В умовах війни цей феномен набуває особливої актуальності, оскільки щоденний стрес, небезпека, невизначеність і руйнування звичних життєвих структур змінюють темпоральну організацію життя, його смислову спрямованість та вікову ідентичність.

Воєнний контекст впливає на сприйняття психологічного часу: майбутнє звужується, теперішнє концентрується навколо завдань виживання, а минуле набуває нових акцентів. Порушення часової перспективи може викликати явище передчасного «психологічного старіння», коли людина відчуває себе більш виснаженою та «старшою», ніж відповідає її реальному віку. Водночас в окремих випадках виникає протилежний ефект — «психологічне омолодження», яке пов’язане з мобілізацією ресурсів, відчуттям місії, зростанням відповідальності та актуалізацією цінностей. Такі зміни виконують компенсаторну та адаптивну функцію.

Хронічний стрес, втрати, зміна соціальних ролей та економічна невизначеність провокують емоційну втому, зниження відчуття контролю, звуження можливих життєвих сценаріїв. Це підсилює переживання, характерні для «психологічного старіння»: зниження життєвої активності, песимізацію майбутнього, відчуття обмеженості часу. Водночас активна життєва позиція, здатність до рефлексії, побудова нових цілей, участь у волонтерській або суспільно значущій діяльності можуть підтримувати відчуття суб’єктивної молодості та внутрішнього ресурсу.

Згідно з логотерапевтичним підходом В. Франкла, смисложиттєві орієнтації відіграють ключову роль у переживанні віку та в адаптації до екзистенційно загрозливих обставин [2]. У разі смислової кризи люди частіше відчувають себе «старшими», емоційно виснаженими або такими, що втратили внутрішню опору. Натомість наявність значущих цінностей, чітких цілей, відчуття причетності та відповідальності сприяє зниженню суб’єктивного віку та підтриманню психологічної стійкості.

Життєстійкість (hardiness), за С. Мадді, також є важливим чинником суб’єктивного переживання віку. Компоненти життєстійкості — контроль, залученість та прийняття виклику — зменшують ризик суб’єктивного «старіння» та сприяють активній адаптації до кризових умов [3]. Особи з високим рівнем життєстійкості краще зберігають відчуття майбутнього та внутрішню гнучкість, що корелює із суб’єктивним відчуттям «молодшого віку».

Емпіричне дослідження підтвердило, що різниця між суб’єктивним і паспортним віком (Δ) є показовим індикатором психологічного стану. Більша Δ, коли людина почувається істотно старшою за свій паспортний вік, пов’язана з підвищеним рівнем стресу, емоційною напругою та нижчими смисложиттєвими орієнтаціями. Якісний аналіз матеріалів проективної методики «Мій вік під час війни» виявив метафори «натягнутої струни», «обірваного часу», «зупиненого життя», що відображають деформацію темпорального досвіду. Водночас частина респондентів використовувала образи «активізації» та «переродження», що свідчить про адаптивні стратегії психологічного «омолодження».

Отже, суб’єктивний вік є чутливим психодіагностичним маркером адаптації особистості у воєнних умовах. Підтримка смисложиттєвих орієнтацій, розвиток життєстійкості та психотерапевтична робота з відновленням часової перспективи можуть бути ефективними напрямами психологічної допомоги для стабілізації вікової ідентичності та підвищення психологічного благополуччя.

Список використаних джерел

1. Еріксон Е. Ідентичність: юність і криза. Київ: Основи, 1996.
2. Франкл В. «Людина в пошуках справжнього сенсу». Київ: КМ-Букс, 2020.
3. Maddi S. Hardiness: Turning stressful circumstances into resilient growth. Springer, 2005.