БАТЬКІВСЬКІ СТОСУНКИ ЯК ЧИННИК ПСИХІЧНОГО І МОРАЛЬНОГО РОЗВИТКУ ДОШКІЛЬНИКА

Сім’я є першим і найважливішим середовищем соціалізації дитини. Саме в родині формуються перші уявлення про навколишній світ, власне «Я» та способи взаємодії з іншими людьми. Вона закладає моральні орієнтири, формує базові цінності, соціальні та емоційні навички, що згодом стають фундаментом подальшого розвитку особистості. На думку Г. Костюка, у сім’ї відбувається первинне засвоєння соціальних норм, формування системи мотивів, емоцій та моральних якостей, які стають основою психічного й соціального розвитку дитини [1].

Дошкільний період є особливо важливим у цьому контексті, адже саме в цей час дитина активно формує основи емоційної стабільності, самооцінки, соціальної компетентності та здатності до співпраці. Родина надає перші уроки любові, довіри, взаємопідтримки, відповідальності та комунікації. Атмосфера в родині визначає, чи буде дитина відчувати себе впевнено, відкрито проявляти почуття та формувати позитивний образ «Я». Гармонійна сім’я створює умови для прояву ініціативи, розвитку самостійності та емоційної зрілості. [3]

Важливу роль у формуванні особистості дошкільника відіграють духовно-ціннісні взаємини з батьками. І. Бех підкреслює, що фундаментом морального та психологічного розвитку дитини є любов і прийняття, а не жорсткий контроль чи покарання [2]. Через щоденну взаємодію дитина засвоює поняття добра, справедливості, відповідальності, співчуття та здатності до саморегуляції. Сім’я виконує не лише виховну функцію, а й морально-духовну, формуючи ціннісні орієнтири та життєві принципи.

Емоційна культура батьків також є визначальним чинником розвитку дошкільника. Діти дуже чутливі до настрою, інтонації та міміки дорослих і здатні «зчитувати» їх емоційний стан навіть без слів. Тому здатність батьків адекватно регулювати власні почуття, підтримувати дитину у стресових ситуаціях і створювати емоційно безпечне середовище є основою формування впевненості, спокою та внутрішньої стабільності дитини. Гармонійні емоційні взаємини забезпечують позитивний розвиток самоповаги, формування Я-концепції та здатності до соціальної взаємодії. [4]

Стиль виховання суттєво впливає на психічний розвиток дошкільника. Д. Баумрінд виділяє три основні стилі: авторитетний, авторитарний та поблажливий. Авторитетний стиль поєднує теплоту, підтримку та розумну вимогливість; такі діти виростають впевненими, доброзичливими, відповідальними, здатними до самоконтролю. Авторитарний стиль характеризується жорстким контролем, домінуванням наказів і заборон, відсутністю емоційної близькості; діти, виховані таким чином, часто замкнені, тривожні, орієнтовані лише на зовнішній контроль і уникають прояву ініціативи. Поблажливий стиль передбачає надмірну вседозволеність, відсутність чітких вимог та правил, що може призвести до імпульсивності, низької відповідальності та самоконтролю. [1] Сучасні українські дослідники підтверджують, що авторитетний стиль є найсприятливішим для дошкільного віку, адже поєднує любов і вимогливість, свободу та дисципліну, що формує почуття безпеки та самостійності [5].

Взаємодія між батьками безпосередньо впливає на емоційне та психологічне благополуччя дитини. Конфліктні або відчужені стосунки у подружжі часто стають джерелом тривожності, страху та почуття провини у дітей. Натомість взаємоповага, турбота та підтримка між батьками створюють відчуття безпеки, позитивно впливають на формування уявлення про сімейні ролі та сприяють розвитку емоційної зрілості. Батьківські взаємини еволюціонують разом із дитиною, змінюючись від авторитарних до партнерських моделей, де дорослі виступають не лише вихователями, а й друзями, наставниками та співрозмовниками [4].

Стабільна емоційна підтримка батьків є ключовим фактором розвитку емпатії, соціальної компетентності та здатності до саморегуляції. Духовне та моральне виховання неможливе без особистого прикладу дорослих, адже через власну поведінку вони передають культурні цінності, традиції та соціальні норми. Прийняття дитини без умов формує її відчуття власної цінності та сприяє розвитку позитивної Я-концепції.

Ефективна батьківська взаємодія передбачає визнання унікальності дитини, розвиток емоційної чутливості дорослих, підтримку самостійності дитини та створення атмосфери довіри і любові. Сім’я, яка забезпечує дитині почуття захищеності, прийняття та любові, формує основу для її подальшої самореалізації та розвитку особистості [3]. Конфліктні, байдужі або непослідовні взаємини можуть гальмувати психічний розвиток дитини та формувати відчуття неповноцінності.

Отже, батьківські взаємини є фундаментальним чинником формування особистості дошкільника. Вони визначають рівень емоційної зрілості, моральності, соціальної відкритості, самоповаги та довіри до оточення. Гармонійна сім’я створює умови для розвитку впевненості, самостійності та соціальної компетентності дитини, тоді як конфліктні або холодні стосунки гальмують її психічний розвиток. Ефективне батьківство ґрунтується не лише на виховних діях, а передусім на щирому, підтримувальному ставленні до дитини, що сприяє гармонійному розвитку особистості та її готовності до соціальних взаємодій у подальшому житті.

Список використаних джерел

1. Берегова Н., Федорчук П. Вплив сімейного виховання на формування особистості дитини. Вісник Львівського університету. Серія психологічні науки. 2020. Випуск 6. С. 10–15.
2. Бех І. Д. Особистість у духовному вимірі: виховання ціннісних орієнтацій. Київ: Либідь, 2018. 360 с.
3. Кононко О. Л. Психологічний супровід розвитку дитини в сім’ї. Київ: Видавництво НПУ імені М. П. Драгоманова, 2017. 248 с.
4. Москалець В. В. Психологічне благополуччя дитини в сімейному середовищі. Львів: Світ, 2022. 280 с.
5. Смирнова Е.О., Соколова М.В. Динаміка батьківського ставлення в онтогенезі дитини. Психолог в дитячому садку. 2003. № 4. С.102-108.