ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ САМОСТАВЛЕННЯ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ

В період війни особливо гостро постає проблема виявлення й актуалізації особистісних ресурсів, які допомагають людині не лише вижити, а й адаптуватися і повноцінно фунціонувати в складних стресогенних умовах зміненої реальності. До таких особистісних ресурсів відноситься самоставлення як осмислене, стійке ставлення людини до власного «Я», яке проявляється в особистісній, емоційній, соціальній і поведінковій сферах життєдіяльності і допомагає зорієнтуватися в нових умовах, зберегти власну ідентичність та визначити свої цілі і цінності. Підтримка психологічного самоставлення важлива для підтримки психологічного благополуччя та соціальної адаптації особистості.

Особливо важливою є підтримка та допомога внутрішньо переміщеним особам в Україні, які стикаються зі значними викликами і змінами у своєму житті. Згідно Статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», «внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру» [2].

У новому середовищі, коли соціальні зв’язки порушені, а статус змінений, високий рівень самоприйняття дозволяє зменшити вплив почуття «я не такий/я не там», знижує рівень самозвинувачення та внутрішньої критики. Мотивація відіграє велику роль в успішній адаптації до нових умов, а рівень самоприйняття є одним із ключових внутрішніх чинників, який сприяє успішній адаптації. Таким чином, самоприйняття створює психологічну основу, на якій здійснюється подальше включення особистості у нове соціальне середовище [1, 3]. Аналізуючи виклики, з якими стикаються внутрішньо переміщені особи, дослідники наголошують на важливості соціально-психологічної адаптації внутрішньо переміщених осіб та розробки інклюзивних політик та програм, комплексних стратегій, які враховують специфічні потреби ВПО та сприяють їх соціальній та економічній інтеграції [4, 5].

Мета статті: виявлення особливостей самоставлення внутрішньо переміщених осіб у процесі їх соціально-психологічної адаптації до нових умов проживання.

Вибірку дослідження склали 74 особи віком 18-56 років (з них 22 чоловіків, 52 жінки) з різних регіонів України незалежно від сфери діяльності. Вік та стать респондентів у дослідженні не враховувалися.

Діагностика особливостей самоставлення внутрішньо переміщених осіб здійснювалась за тестом-опитувальником В. Століна, С. Пантелеєва, який дозволяє оцінити емоційно-ціннісний компонент Я-концепції та рівень внутрішньої узгодженості особистості [1; 2]. За методикою було діагностовано дев’ять характеристик самоставлення: відкритість, самовпевненість, самокерівництво, дзеркальне Я, самоцінність, самоприйняття, самоприв’язаність, внутрішня конфліктність, самозвинувачення. Діагностика дала змогу виявити респондентів з високим, середнім та низьким рівнями самоставлення (табл. 1)

Таблиця 1

Структурні компоненти самоставлення респондентів вибірки

Як видно з таблиці, за більшістю показників переважає середній рівень розвитку самоставлення (45–51%). Це свідчить про неповністю сформоване, відносно нестабільне ставлення внутрішньо переміщених осіб до себе, що залежить від ситуації та зовнішніх умов.

Особливу увагу привертає високий рівень внутрішньої конфліктності, притаманний 52,7% респондентів, що вказує на суперечливе поєднання позитивних і негативних самооцінних суджень.

За шкалами самоцінність і самоприйняття значна частка респондентів виявляє низькі показники (27,1% і 37,9% відповідно), що свідчить про недостатнє прийняття власної унікальності, самокритику, можливу залежність самооцінки від результатів діяльності та зовнішньої думки. За шкалою самокерівництво домінує низький рівень (54%), що демонструє знижену суб’єктність, переконання у зовнішньому визначенні життєвих подій. Також у частини респондентів знижена (36,5%) самовпевненість, що проявляється в униканні відповідальності, сумнівах у власних силах. За шкалами дзеркальне Я та самоприхильність отримано переважно середні показники, які відображають помірну залежність образу Я від думок інших людей. При цьому відкритість у більшості низька (45,9%): респонденти схильні уникати саморозкриття, що може бути пов’язано зі страхом критики та відкидання.

Висока внутрішня конфліктність (52,7%) і підвищений рівень самозвинувачення (19% високий рівень) можуть бути ознакою внутрішньої боротьби, домінування негативних переживань, емоційної напруги та нестійкої самооцінки. Шкала самозвинувачення відображає схильність людини до звинувачення себе у можливих невдачах та негараздах, про негативні емоції по відношенню до власного «Я» та про наявність стійких афективних комплексів, що супроводжується тривожністю та підвищеною увагою до внутрішніх переживань, особливо негативних.

Отримані дані дають змогу стверджувати, що у значної частини досліджуваних нестійке емоційне ставлення до себе, яке часто супроводжується самокритичністю і почуттям провини, спостерігається знижена особистісна автономність, залежність від зовнішніх оцінок. Також підвищена внутрішня напруга є фактором ризику емоційної дезадаптації.

Кількість осіб з високим рівнем прояву конструктивних та низьким рівнем прояву неконструктивних діагностованих показників – 15,9 %. У цих респондентів емоційне переживання та оцінка значущості власного «Я» відповідає високому рівню самоприйняття, що знаходиться в межах психологічної норми.

Відповідно до методики усі структурні компоненти самоставлення можна об’єднати у три інтегральні показники, що відображають загальні тенденції самоставлення особистості: самоповага (включає відкритість, самовпевненість, самокерівництво, дзеркальне Я), аутосимпатія (самоцінність, самоприйняття та самоприв’язаність), внутрішня дезорганізація (самозвинувачення та внутрішня конфліктність) (табл. 2).

Таблиця 2

Інтегральні показники самоставлення респондентів вибірки

Отримані результати інтегральних показників самоставлення – самоповаги, автосимпатії та внутрішньої дезорганізації  дозволяє оцінити загальну емоційно-особистісну адаптацію респондентів. За результатами можна зробити висновок, що самоповага у більшості ВПО є зниженою та уразливою. Зокрема, майже порівну представлено респондентів із середнім та низьким рівнем самоповаги, при цьому високий рівень  лише у 14,4% досліджуваних. Це свідчить про недостатнє відчуття власної значущості, можливе приниження самоцінності унаслідок травматичного досвіду війни та вимушеного переселення, що може призводити до формування кризової самооцінки. Аутосимпатія має дещо кращий показник порівняно з самоповагою, зокрема частина респондентів  (21,6%) здатні зберігати позитивне емоційне ставлення до себе. Однак понад третина має низький рівень аутосимпатії, що відображає тривожність щодо власного майбутнього, переживання провини, втрати, безпорадності, залежність від зовнішніх обставин та соціальної підтримки. Найкритичнішим результатом є показник внутрішньої дезорганізації, який засвідчує, що переважна більшість респондентів демонструють зростання внутрішньої напруги, психологічної дезадаптації, суперечливого образу Я. Це може бути наслідком порушення звичного життєвого укладу, втрати соціальних ресурсів і стабільності, невизначеності майбутнього.

Висновки. Результати дослідження свідчать, що у значної частини внутрішньо переміщених осіб спостерігається нестійке та емоційно вразливе самоставлення, яке суттєво залежить від зовнішніх обставин. Домінування середнього рівня більшості показників вказує на частково сформовану систему самооцінки та внутрішню нестабільність. Виявлений високий рівень внутрішньої конфліктності (52,7%) та підвищене самозвинувачення є ознакою напруженої внутрішньої боротьби, негативних переживань і ризику емоційної дезадаптації; знижена самоповага й автономність свідчать про залежність від думки оточення, сумніви у власних можливостях. Також для внутрішньо переміщених осіб характерна обмежена відкритість і уникання саморозкриття, що може бути реакцією на травматичний досвід та загрозу відторгнення.

Хоча частина респондентів (21,6%) зберігає позитивне ставлення до себе (аутосимпатію), водночас понад третина відчуває втрату впевненості та труднощі у прийнятті власної унікальності. Лише 15,9% обстежених демонструють поєднання високих конструктивних і низьких дезадаптивних проявів самоставлення, що можна вважати психологічно благополучним рівнем.

Саме тому, у роботі з внутрішньо переміщеними особами важливо не лише забезпечити матеріальні умови, але й створити психологічні умови для розвитку самоприйняття та гармонійного самоставлення. Важливим є усвідомлення власних сильних сторін, прийняття втрат і змін, розвиток навичок рефлексії життєвого досвіду, ставлення до життєвої мети, планування майбутнього й відповідальності за власний вибір. Необхідно також забезпечити групову підтримку, яка сприяє відчуттю приналежності і можливості обміну досвідом, що допомагає формувати соціальні зв’язки, які є важливим компонентом соціально-психологічної адаптації.

Список використаних джерел

1. Горбатих, В. В. Самоставлення особистості як емоційний компонент самосвідомості. Вісник Запорізького національного університету. Серія «Педагогічні науки», № 2 (13), 2010. С.48–52. Retrieved from https://web.znu.edu.ua/herald/issues/2010/ped_2010_2/048-52.pdf.
2. Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2015, № 1, ст.1) https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1706-18#Text
3. Каламаж, Р. В. Самоставлення як складова частина емоційно-оцінного компонента Я-концепції. Психологічні перспективи, (15), 2010. С. 72–81. https://eprints.oa.edu.ua/id/eprint/637/1/samostavlennja.pdf. oa.edu.ua
4. Фуштей, О., & Ландік, К. Проблеми адаптації внутрішньо переміщених осіб в умовах воєнного часу. Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Педагогіка і психологія, 78, С.47-51. https://doi.org/10.31652/2415-7872-2024-78-47-51
5. Шапошникова, І. В., & Пристай, І. Р. Стратегії та виклики інтеграції внутрішньо переміщених осіб у територіальних громадах в умовах воєнного стану.Проблеми сучасних трансформацій. Серія: право, публічне управління та адміністрування, (11). 2024.  https://doi.org/10.54929/2786-5746-2024-11-02-04