БУЛІНГ ЯК ПРОЯВ АГРЕСИВНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ У ШКІЛЬНОМУ СЕРЕДОВИЩІ

Булінг є однією з найбільш розповсюджених форм агресивної поведінки підлітків у шкільному середовищі та становить значну небезпеку для психічного здоров’я учнів. На відміну від разових конфліктів, ця форма взаємодії має систематичний характер, що передбачає нерівність сил між агресором і жертвою та повторюваність деструктивних дій [2]. Постійний тиск, фіксація ролей «домінуючого» та «підлеглого» і цілеспрямованість завдання шкоди є ключовими рисами цього явища.

У наукових джерелах описуються основні форми булінгу: фізичний (побиття, поштовхи, знищення речей), вербальний (приниження, насмішки), соціальний (ігнорування, ізоляція, поширення чуток) та кібербулінг, що відбувається у цифровому середовищі і включає принизливі повідомлення чи контент [4; 8; 9]. Кожна з цих форм має потенціал завдавати суттєвих психологічних наслідків.

Для жертв булінгу характерними є зниження самооцінки, емоційна нестабільність, розвиток тривожності та депресивних проявів. Тривале перебування в ролі жертви нерідко спричиняє соціальне усамітнення, аутоагресивну поведінку та формування суїцидальних думок. Негативний вплив поширюється і на інших учасників освітнього процесу: свідки конфліктів поступово адаптуються до атмосфери насильства, а агресор формує стійкі деструктивні моделі поведінки.

Освітнє середовище виступає важливим соціально-психологічним простором, який одночасно є ресурсом розвитку та потенційним чинником загострення агресивних тенденцій. Підлітковий вік є особливо чутливим періодом, коли школярі стикаються з різними внутрішніми та міжособистісними суперечностями. За визначенням В. Панка та Н. Лунченко [10], шкільний простір містить численні джерела напруження – конкуренцію між учнями, часті порівняння, обмежену ефективність комунікації з педагогами, авторитарний стиль взаємодії та соціальну нерівність. Сукупність цих чинників може провокувати агресивні реакції в підлітковому колективі.

Автори підкреслюють, що агресія формується в контексті деструктивних міжособистісних процесів, таких як стигматизація, емоційне нехтування або надмірний контроль з боку дорослих. Ці умови часто сприяють переходу конфліктів у більш глибокі форми протистояння. На думку І. Коваленка [5], важливою проблемою сучасної школи є недостатня увага до емоційних станів учнів. Агресивність нерідко розглядається виключно як порушення дисципліни, але за цими проявами можуть приховуватися хронічний стрес, внутрішні конфлікти чи емоційне виснаження.

Формальний підхід до реагування на агресію сприяє накопиченню негативних переживань у школярів. Відсутність можливості висловити власні емоції та отримати підтримку часто призводить до посилення протестної або деструктивної поведінки, що ускладнює подальшу корекцію та профілактику.

Дослідження О. Дроздова та співавторів [3] наголошують, що агресія у школі може мати як відкриті, так і приховані форми. Хоча фізичні конфлікти та публічні образи швидко фіксуються педагогами, значно складніше виявити непряму агресію: соціальне відторгнення, ігнорування, маніпулювання стосунками. Такі форми стають підґрунтям для тривалих емоційних травм і часто залишаються поза увагою дорослих. Несвоєчасне реагування педагогів може створити в учнів враження безкарності, через що агресивні моделі взаємодії закріплюються та поширюються.

У роботах Н. Литвинчук [6] підкреслюється залежність агресивної поведінки від психологічного клімату класу та характеру комунікації з учителями. Надмірний контроль, вибірковість у ставленні, нехтування емоційними потребами учнів формують відчуття несправедливості та можуть провокувати агресивні реакції. Відсутність чітких правил реагування на конфлікти підсилює ризик розвитку хронічних протистоянь та погіршує психологічне самопочуття підлітків.

На необхідність створення психологічно безпечного середовища звертають увагу В. Бондар, Т. Лях та І. Нохріна [2]. Такий підхід включає відкритий діалог, підтримку між учнями та педагогами, а також залучення школярів до розробки правил поведінки. Комплексний характер профілактики підкреслює і В. Андрущенко [1], який наголошує на важливості поєднання санкцій та позитивного підкріплення. Формування емоційної компетентності допомагає зменшити прояви агресії та сприяє розвитку навичок саморегуляції.

Проблематика булінгу детально проаналізована у дослідженнях С. Жигилії [4], О. Мороз і О. Лилик [7], Н. Савінової та колег [11], які описують, як систематичне приниження може трансформуватися у реактивну агресію. У деяких випадках жертви булінгу з часом переймають агресивні моделі і стають ініціаторами насильницьких дій, формуючи замкнене коло деструктивних взаємодій.

Зарубіжні дослідники також підкреслюють роль школи як інституції емоційної підтримки. Д. Пеплер, В. Крейг та Дж. Конноллі [13] вводять поняття «культури підтримки», у межах якої учні відчувають довіру, прийняття та можливість відкрито говорити про проблеми. Наявність такого середовища знижує рівень емоційної напруги та сприяє зменшенню кількості проявів агресії.

М. Сентсе та колеги [14] наголошують на важливості міжособистісної підтримки вчителів та однолітків як чинника, що зменшує ризик виникнення ворожих дій. Дослідження А. Кломека, А. Соура́ндера, М. Гулда [12] показують, що агресія у школі має довготривалі наслідки, які можуть проявлятися у депресивних симптомах, самопошкодженнях та появі суїцидальних намірів.

Таким чином, булінг є складним соціально-психологічним феноменом, у якому поєднуються особистісні особливості підлітка та умови освітнього середовища. Ефективна профілактика агресії передбачає системний підхід, що включає створення безпечної атмосфери, емоційну підтримку, розвиток навичок ненасильницької комунікації та своєчасне реагування на приховані та відкриті форми деструктивної поведінки. Освітній простір має бути не лише місцем передачі знань, а й середовищем, яке сприяє здоровій соціалізації, емоційному комфорту та зниженню ризику формування агресивних тенденцій у підлітковому віці.

Список використаних джерел

1. Андрущенко В. Агресивність особистості та її мінімізація засобами освіти. Вища освіта України. 2020. № 2. С. 7–12. https://journals.udu.kyiv.ua/index.php/vou/article/view/142/112
2. Бондар В., Лях Т., Нохріна І. Системний підхід до профілактики булінгу в закладі загальної середньої освіти. Ввічливість. Humanitas. 2023. Вип. 2. С. 3–11. https://doi.org/10.32782/humanitas/2023.2.1
3. Дроздов О. Ю., Живолуп Л. В., Ніжинська О. В., Сухенко Я. В. Превенція агресивності та насилля в освітньому середовищі: методичні рекомендації ; за ред. Я. В. Сухенко. Полтава : ПОІППО, 2011. 80 с.
4. Жигилій С. Булінг та агресія в освітньому середовищі як педагогічна проблема. Студентські ініціативи: теорія і практика початкової освіти : матеріали VІ наук.-практ. інтернет-конф. здобувачів першого (бакалавр.) рівня вищ. освіти першого року навчання, (м. Харків, 3 трав. 2025 р. ). Харків, 2025. С. 17. https://dspace.hnpu.edu.ua/items/7aa7d56b-e29c-426b-9e45-31a32c62ba5a
5. Коваленко О. Агресивні прояви у поведінці підлітків та їх психопрофілактика. Психологічний супровід і соціально-педагогічна робота в закладі освіти: теорія та практика : колект. монографія. Умань, 2020. С. 389–414. URL: surli.cc/kysand
6. Литвинчук Н. Б. Конфліктна поведінка в підлітковому віці. Психолого-педагогічний супровід професійної підготовки та підвищення кваліфікації фахівців в умовах воєнного стану: матеріали XI Міжнародної науково-практичної конференції (20 травня 2022 р.). Київ, 2022. С. 93–97. https://er.nau.edu.ua/handle/NAU/59816er.nau.edu.ua
7. Мороз О., Лилик О. Психологічні чинники прояву булінгу серед підлітків. Актуальні питання та перспективи інноваційного розвитку науки та освіти в умовах євроінтеграції : зб. тез доповідей учасн. Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Рівне, 14 листоп. 2024 р.). Рівне, 2024. Ч ІI. С. 75–77. https://dspace.megu.edu.ua:8443/jspui/handle/123456789/5353
8. Найдьонова Л. А. Кібербулінг або агресія в інтернеті: способи розпізнання і захист дитини. Методичні рекомендації. Київ., 2014. 96 с.
9. Павленко М. С., Криволап О. В. Рівні профілактики мобінгу в освітньому середовищі. Слобожанський науковий вісник. Серія Психологія. 2024. Вип. 1. С. 140–143. https://doi.org/10.32782/psyspu/2024.1.24
10. Панок В. Г., Лунченко Н. В., Сосновенко Н. В., Панок І. В. Агресія та конфліктність у взаєминах учасників освітнього процесу. Грааль науки. 2021. № 4. С. 493–501. https://doi.org/10.36074/grail-of-science.07.05.2021.092
11. Савінова Н. А., Стельмах Н. В., Берегова М. В., Іванова Т. І. Агресія підлітків як психологічно-педагогічна проблема. Збірник наукових праць Уманського державного педагогічного університету. 2020. Вип. 3. С. 133–141. DOI: 10.31499/2307-4906.3.2020.219112znp.udpu.edu.ua
12. Klomek A.B., Sourander A., Gould M. The association of bullying and suicide in adolescents: A review of the literature. Journal of Child Psychology and Psychiatry. 2018. Vol. 59, No. 4. P. 362–373. DOI: 10.1111/jcpp.12805.
13. Pepler D., Craig W., Connolly J. Understanding bullying through a developmental lens. Journal of School Violence. 2015. Vol. 14, No. 3. P. 227–244. DOI: 10.1080/15388220.2015.1023354.
14. Sentse M., Scholte R.H., Overbeek G. Peer and teacher support in adolescence: Associations with aggressive behavior and psychological adjustment. Journal of Youth and Adolescence. 2017. Vol. 46, No. 6. P. 1274–1286. DOI: 10.1007/s10964-016-0585-z.