ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ІНТЕРНЕТ-ЗАЛЕЖНОСТІ ІЗ САМОСТАВЛЕННЯМ У ЗДОБУВАЧІВ ОСВІТИ

У сучасному інформаційному суспільстві стрімкий розвиток цифрових технологій, з одного боку, відкриває широкі можливості для самореалізації, навчання та комунікації, а з іншого – породжує нові соціально-психологічні ризики. Одним із таких викликів є інтернет-залежність – явище, яке охоплює дедалі більшу частину молодіжної аудиторії. Особливо вразливою до формування інтернет-залежної поведінки є студентська молодь, яка активно користується інтернетом як у навчальних, так і в особистих цілях [1; 2; 4].

Одночасно з цим важливе значення для психологічного здоров’я особистості має її ставлення до самої себе – самоставлення. Цей феномен охоплює когнітивні, емоційні та мотиваційні компоненти самосприйняття й виконує ключову роль у формуванні життєвої позиції, адаптації, мотиваційної сфери [3; 5]. Існує підґрунтя вважати, що порушення самоставлення може бути як чинником ризику, так і наслідком формування залежної поведінки, зокрема в інтернет-середовищі. Однак у науковій літературі зв’язок між інтернет-залежністю та особистісним самоставленням досліджено недостатньо, що й зумовлює актуальність обраної теми. Вивчення взаємозв’язку між цими феноменами дозволить краще зрозуміти психологічні механізми інтернет-залежності та розробити ефективні заходи її профілактики. Актуальність теми підтверджується також потребою у психологічному супроводі студентської молоді та формуванні внутрішньо узгодженого, позитивного образу «Я».

У межах теоретичного аналізу з’ясовано, що інтернет-залежність – це форма нехімічної адиктивної поведінки, що проявляється у надмірному, неконтрольованому використанні інтернет-ресурсів, яке порушує соціальне, академічне та емоційне функціонування особистості [1; 2; 4]..

Поняття «самоставлення» розглядається як комплекс когнітивних, емоційних і поведінкових установок людини щодо самої себе, які відображають рівень самоприйняття, самоповаги, самоінтересу та впливають на адаптивність особистості [3; 5].

Емпіричне дослідження було спрямоване на вивчення взаємозв’язку між рівнем інтернет-залежності та особливостями самоставлення у здобувачів освіти.

Загальна вибірка становила 56 осіб віком від 18 до 22 років, що навчаються у Волинському національному університеті імені Лесі Українки за спеціальністю «Психологія». Вибірка є цілеспрямованою, оскільки студенти цієї вікової категорії активно користуються інформаційними технологіями та є вразливими до формування інтернет-залежної поведінки.

З метою досягнення поставленої мети дослідження був застосований комплекс психодіагностичних методик, які пройшли апробацію в українських умовах та мають задовільні психометричні характеристики.

У дослідженні ми використовували такі методики: тест інтернет-залежності К. Янг (Internet Addiction Test – IAT);  опитувальник проблемного інтернет-використання PIUQ-183; методика «Особистісний диференціал» (ОД); шкала самооцінки Розенберга (RSES); тест-опитувальник ставлення до себе (В. В. Столін, С. Р. Пантелєєв).

На основі середньогрупових показників представляємо узагальнений психологічний портрет осіб із низьким, помірним та високим рівнем залежності.

Особи з низьким рівнем інтернет-залежності

Ці респонденти демонструють гармонійне ставлення до себе, мають позитивне емоційне самосприйняття, адекватне відчуття власної цінності та стабільну самооцінку. Вони здебільшого впевнені в собі, здатні до саморегуляції, проявляють ініціативність і внутрішню мотивацію. Їхнє ставлення до соціального середовища зазвичай позитивне, з довірою до оточення та реалістичним очікуванням ставлення інших.

Такі особи не мають схильності уникати реальності через віртуальний простір. Вони сприймають Інтернет як інструмент, а не як засіб компенсації психологічного дискомфорту. Їхня емоційна стійкість, самоприйняття та сформована Я-концепція є захисними чинниками від формування залежної поведінки.

Особи з середнім рівнем інтернет-залежності

Ці студенти зазвичай демонструють суперечливе ставлення до себе: з одного боку – потреба в самореалізації та самоприйнятті, з іншого – періодичні сумніви у власній цінності, вразливість до зовнішніх оцінок. Самооцінка в них варіюється залежно від ситуації, що є характерним для вікового етапу становлення особистості.

Їхня соціальна взаємодія часто позначена амбівалентністю – вони можуть прагнути визнання, але водночас уникати прямого контакту, шукаючи підтримки в онлайн-середовищі. Інтернет у такому випадку частково компенсує емоційну нестабільність, тривожність або відчуття невпевненості в собі. Проте ці прояви не мають деструктивного характеру і вказують на потенційну можливість особистісного зростання.

Особи з високим рівнем інтернет-залежності

Для цієї групи характерні емоційна нестабільність, труднощі у самоприйнятті, низька або нестійка самооцінка, залежність від зовнішніх оцінок. Вони схильні до самозаперечення, емоційної ізоляції, можуть відчувати себе не прийнятими в реальному соціальному оточенні. Віртуальне середовище стає для них компенсаторним простором, де вони шукають підтвердження власної значущості, уникнення негативного зворотного зв’язку та ілюзію контролю.

Такі особи часто демонструють знижену активність у реальному житті, схильність до прокрастинації, труднощі у прийнятті рішень, залежність від технологій як засобу втечі від проблем. Психологічна інтеграція особистості порушена, Я-концепція фрагментована, а соціальна тривожність та емоційне виснаження можуть ставати передумовами глибших психологічних труднощів.

Отже, можемо зауважити, що чим вищий рівень інтернет-залежності, тим виразніше спостерігається порушення емоційного благополуччя, зниження рівня самоповаги, соціальної впевненості та інтеграції особистості. Натомість здорове ставлення до себе, позитивна самооцінка та розвинені навички саморегуляції виступають захисними чинниками від формування інтернет-залежності.

Показники самоставлення варіювалися в межах середнього рівня, однак у респондентів із вищими індексами інтернет-залежності спостерігалося зниження інтегрального самоставлення, зменшення аутосимпатії та самоінтересу, що може вказувати на деструктивні зміни у самосприйнятті.

Кореляційний аналіз підтвердив наявність статистично значущих взаємозв’язків між окремими шкалами інтернет-залежності (особливо за методикою PIUQ) та компонентами самоставлення. Найбільш вираженими виявилися       прямий зв’язок між нав’язливістю, втратою контролю й загальним показником проблемного використання Інтернету» PIUQ;          обернений зв’язок між нав’язливістю та інтегральним самоставленням;          обернений зв’язок між втратою контролю та самоінтересом.

Здобуті результати засвідчують, що низький рівень самоставлення може виступати як психологічний чинник ризику формування інтернет-залежної поведінки, зокрема у формі втрати контролю або нав’язливості. У свою чергу, надмірне інтернет-користування може мати негативний вплив на суб’єктивне ставлення до себе.

Перспективи подальших досліджень визначаються потребою розширення вибірки (доцільно проводити подальші дослідження на більш чисельних та репрезентативних вибірках здобувачів освіти різних спеціальностей і навчальних закладів – це дозволить отримати узагальненіші висновки щодо взаємозв’язку інтернет-залежності та самоставлення), урахуванням статевих та вікових відмінностей, розробкою та апробацією корекційно-профілактичних програм, спрямованих на формування позитивного самоставлення як захисного механізму у контексті профілактики інтернет-залежної поведінки у студентської молоді.

Список використаних джерел

1. Больбот Т.Ю. Психічні та поведінкові розлади в осіб молодого віку з комп'ютерною залежністю (клініка, корекція та профілактика): дисертація на здобуття ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.16. Київ, 2005.
2. Ісакова Т.О. Інтернет-залежність як новий феномен сучасного світу: сутність і проблеми. Київ, 2011. 47 с.
3. Каламаж Р.В. Самоставлення як складова частина емоційно-оцінного компонента Я-концепції // Психологічні перспективи. Вип. № 15. 2010. С. 72-81.
4. Камінська О. Психологічні чинники формування інтернет-залежності. Психологія і суспільство. 2019. № 3. С. 45–50.
5. Кідалова К.С. Психологічні особливості самоставлення особистості: аналіз концепцій та підходів // Український псих. Журнал. Вип. № 2 (8). 2018. С. 48-58.