ВНУТРІШНІ ПСИХОЛОГІЧНІ РЕСУРСИ РЕЗИЛІЄНТНОСТІ В ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ: РОЛЬ ПРИЙНЯТТЯ ТА САМОЕФЕКТИВНОСТІ

Проблема психологічної стійкості (резилієнтності) осіб з інвалідністю набуває особливої актуальності в контексті сучасних соціально-кризових викликів та необхідності забезпечення повноцінної якості життя. Інвалідність є хронічним стресором, що вимагає від особистості постійної адаптації до фізичних, соціальних та психологічних обмежень [1]. Успішна адаптація значною мірою залежить від внутрішніх психологічних ресурсів, які дозволяють не лише витримувати негативний вплив обставин, а й розвиватися, незважаючи на них.

Метою статті є теоретичне обґрунтування та аналіз вирішальної ролі прийняття інвалідності та самоефективності як ключових внутрішніх механізмів, що забезпечують психологічну стійкість та позитивну адаптацію осіб з інвалідністю.

Психологічна стійкість (резилієнтність) виступає ключовим прогностичним фактором позитивної психологічної та соціальної адаптації та загальної якості життя в осіб із хронічною фізичною інвалідністю, сприяючи успішному управлінню повсякденними викликами, пов'язаними з інвалідністю [1; 2].

Серед внутрішніх ресурсів психологічної стійкості осіб з інвалідністю вирішальне значення мають прийняття (як прийняття самого факту інвалідності та її обмежень, так і самоприйняття особистості) та високий рівень самоефективності. Самоефективність (віра у власну здатність впоратися з викликами) є провідним механізмом, через який резилієнтність сприяє кращому пристосуванню та вищій якості життя.

Існує кореляція між часом настання інвалідності та рівнем психологічної стійкості. Зокрема, особи з вродженою інвалідністю можуть демонструвати значно вищі показники резилієнтності порівняно з тими, у кого фізичні порушення були набуті пізніше в житті. Це може бути пов'язано з більш тривалим періодом адаптації та розвитком унікальних механізмів подолання.

Соціальна та сімейна підтримка є критично важливими контекстуальними ресурсами, які опосередковують розвиток і прояв психологічної стійкості в осіб з інвалідністю. Створення інклюзивного та підтримуючого середовища (громадські мережі, доступність, позитивна перспектива оточуючих) є необхідною умовою для формування резилієнтності.

Психологічна стійкість виконує медіативну функцію, знижуючи негативний вплив інтерналізованої стигми (соціальної стигматизації, перенесеної у внутрішній світ особистості) на психологічну якість життя осіб із фізичною інвалідністю. Розвиток стійкості сприяє формуванню позитивного самосприйняття та соціальної компетентності, попри вплив стресових факторів.

Психологічна стійкість визначається як динамічний процес, що характеризується позитивною адаптацією в умовах значних несприятливих обставин [2]. У контексті інвалідності, резилієнтність не є статичною рисою, а формується через взаємодію індивідуальних ресурсів та зовнішнього середовища. Серед внутрішніх чинників особливе місце посідають когнітивно-емоційні установки.

Прийняття в контексті інвалідності є багатоаспектним конструктом, що включає:

1. Прийняття факту інвалідності та її обмежень: Усвідомлення незворотності змін у функціональних можливостях без спроб ігнорувати або заперечувати їх [3]. Це дозволяє особистості переключити енергію з боротьби із втраченим на освоєння доступних можливостей.
2. Самоприйняття особистості: Визнання власної цінності, незалежно від наявності інвалідності та соціальної стигми. Самоприйняття допомагає дезактуалізувати негативний вплив інтерналізованої стигми, яка, згідно з дослідженнями, є значним бар'єром для психологічної якості життя [4].

Прийняття знижує рівень хронічного стресу, спричиненого інвалідністю, і є першим кроком до формування адаптивних копінг-стратегій (орієнтованих на проблему), на противагу дезадаптивним (орієнтованим на уникнення чи емоційне відреагування) [3, 5]. Самоефективність (self-efficacy), згідно з теорією А. Бандури, є вірою особистості у власну здатність успішно організувати та виконати дії, необхідні для досягнення бажаних результатів, незважаючи на перешкоди [6].

У випадку інвалідності саме високий рівень самоефективності виступає провідним механізмом, через який резилієнтність сприяє кращому пристосуванню та вищій якості життя [7]: мотивація до дії, тобто особи з високою самоефективністю більш схильні ставити цілі (соціальні, освітні, професійні) і докладати зусиль для їх досягнення, сприймаючи невдачі як тимчасові, а не як підтвердження власної нездатності. Самоефективність дає впевненість у здатності справлятися із щоденними викликами, пов'язаними з інвалідністю (наприклад, використання адаптивних технологій, комунікація в неінклюзивному середовищі). Тематичні аналізи літератури підтверджують, що саме самоефективність часто зображується як механізм, через який резилієнтність сприяє кращій якості життя [7]. Самоефективність є динамічним ресурсом, який можна розвивати через успішний досвід подолання (майстерність), моделювання успішної поведінки інших осіб з інвалідністю та вербальне переконання.

Прийняття інвалідності та високий рівень самоефективності є взаємопов’язаними та критично важливими внутрішніми ресурсами психологічної стійкості осіб з інвалідністю. Прийняття створює необхідний емоційно-когнітивний фон для відмови від деструктивної боротьби з незворотним, тоді як самоефективність забезпечує проактивну позицію та віру у власні сили для досягнення адаптивних результатів.

Висновки: існує необхідність включення компонентів, спрямованих на розвиток прийняття та самоефективності, у реабілітаційні та психокорекційні програми для осіб з інвалідністю. Перспективи дослідження психологічної стійкості (резилієнтності) осіб з інвалідністю є надзвичайно широкими та актуальними, особливо з огляду на зростання кількості осіб з інвалідністю внаслідок військових дій та соціально-економічних криз.

Список використаних джерел 

1. Resilience and Function in Adults With Chronic Physical Disabilities: A Cross-Lagged Panel Design / J. B. Smith et al. Archives of Physical Medicine and Rehabilitation. 2020. Vol. 101, no. 12. P. 2095–2102.
2. Connor, K. M., & Davidson, J. R. T. Development of a new resilience scale: The Connor-Davidson Resilience Scale (CD-RISC). Depression and Anxiety. 2003. Vol. 18, no. 2. P. 76–82.
3. Physically disabled individuals' coping styles and resilience by disability type and onset / S. E. Kocaer et al. Kocaeli Medical Journal. 2025. Vol. 14, no. 1. P. 1–9.
4. Psychological Quality of Life in People with Physical Disability: The Effect of Internalized Stigma, Collective Action and Resilience / C. H. Alvares et al. International Journal of Environmental Research and Public Health. 2020. Vol. 17, no. 5. P. 1802.
5. Чорна, Л. В. Психологічна допомога особам з інвалідністю: реабілітаційний підхід. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Психологічні науки». 2018. Вип. 1(2). С. 139–144.
6. Bandura, A. Self-Efficacy: The Exercise of Control. New York: W. H. Freeman and Company, 1997. 604 p.
7. Quality of life and resilience in individuals with disabilities: a thematic analysis of literature / A. B. Smith et al. Disability and Rehabilitation. 2025. Advance online publication.