ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ ПЕРФЕКЦІОНІЗМУ ТА ПРОКРАСТИНАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

Перфекціонізм та прокрастинація є двома поширеними та, на перший погляд, парадоксальними явищами, які чинять значний вплив на академічну та професійну ефективність особистості. З одного боку, прагнення до бездоганного результату (перфекціонізм) має бути мотивуючим чинником, але на практиці воно часто призводить до ірраціонального відкладання завдань (прокрастинації). Актуальність дослідження цього зв’язку зумовлена необхідністю глибокого розуміння психологічних механізмів, які перетворюють високі стандарти на деструктивну поведінку уникнення.

Н. Мілграм пропонує багатоаспектний погляд на прокрастинацію, розглядаючи її не лише як поведінку послідовного зволікання, але й як наслідок неякісного поведінкового продукту; поведінку, що стосується завдань, які прокрастинатор сприймає як важливі для виконання; результат емоційного розладу [2, c. 67].

Сучасні дослідження переважно підтверджують гіпотезу про наявність тісного зв’язку між перфекціонізмом та прокрастинацією. Інтерес до вивчення цієї кореляції виник ще завдяки роботам Дж. Феррарі. Провівши дослідження, вчений ще у 1992 році дійшов висновку, що рівень прокрастинації є значно вищим у перфекціоністів, ніж у осіб без виражених перфекціоністських рис. Дж. Феррарі також наголосив, що страх невдачі виступає ключовою мотивацією для відкладання справ у випадках самоорієнтованого та соціально-орієнтованого перфекціонізму. Це підкреслює, що прагнення до досконалості, парадоксально, може паралізувати діяльність через високі емоційні ставки [3, c. 21].

Емпіричні дані, підтверджені дослідженнями, зокрема З. Оніпко, свідчать про те, що перфекціонізм і прокрастинація є взаємопов'язаними психологічними феноменами. Коли індивід прагне до недосяжних стандартів у виконанні діяльності, це безпосередньо обумовлює виникнення прокрастинації. Оскільки перфекціонізм значною мірою є соціально-обумовленим, суб'єкт, сприймаючи завищені та нереалістичні вимоги з боку оточуючих, починає переживати інтенсивний страх негативної оцінки. Цей страх, а також побоювання бути знеціненим через недосягнення очікуваного рівня, фактично "блокує" початок діяльності. У результаті, особа свідомо відкладає виконання завдань (прокрастинує) у спробі відтермінувати або уникнути ситуації осуду, що і є механізмом породження прокрастинації [3, c. 25].

У своїй роботі 2012 року Є. Базика розглядає проблему прокрастинації як порушення низки ключових регуляторних функцій: вольових процесів, самоконтролю, цілеспрямованості та самоорганізації. З її точки зору, особи, схильні до прокрастинації, характеризуються нерозвиненими вольовими процесами, що виявляється у їхній нездатності подолати власну інертність або лінь [1, c. 8].

Звичка відкладати виконання необхідних завдань суперечить інтересам та добробуту індивіда, оскільки науково доведено, що зволікання призводить до погіршення кінцевих результатів. Ця поведінка, у свою чергу, створює психологічні страждання та має здатність ще більше підривати і без того низьку самооцінку перфекціоніста. Дослідницькі дані чітко вказують на те, що особи, які вдаються до прокрастинації, мотивованої страхом невдачі (на відміну від тих, хто зволікає через відсутність бажання), демонструють гіршу самооцінку та вищий рівень тривожності. Таким чином, страх невдачі є першопричиною і потужним емоційним каталізатором, що штовхає перфекціоністів на зволікання, створюючи замкнене коло тривоги, низької самооцінки та уникнення [4, c. 310]. 

Проблема прокрастинації особливо загострюється у студентському віці, що обумовлено специфікою сучасного навчального процесу. Навчання супроводжується постійною психологічною напругою, інтенсивними розумовими навантаженнями та необхідністю виконання великої кількості завдань з чітко обмеженими термінами. Крім того, підготовка до заліків та іспитів вимагає значної самостійної роботи. Це особливо актуалізується в умовах зростання використання дистанційної форми навчання, яка висуває підвищені вимоги до саморегуляції, самоорганізованості та внутрішньої вмотивованості кожного студента [1, c. 12].

Прокрастинація у осіб ранньої юності має багатоаспектний та комплексний характер, спричинений взаємодією низки психологічних та поведінкових чинників. Серед них виділяють емоційні фактори (страх неуспіху/невдачі, стрес і тривога, низька самооцінка), регуляторні дефіцити (брак мотивації, недостатній самоконтроль, відсутність організаційних навичок) та соціально-технологічні аспекти (залежність від соціальних мереж). Розуміння цієї причинно-наслідкової мережі є ключовим для розробки ефективних стратегій подолання зволікання. Крім того, прокрастинація часто виступає як захисний механізм, особливо для осіб із тривожним типом характеру, які уникають виконання завдань, що сприймаються як загрозливі, для негайного зниження поточної тривоги. Однак, така стратегія уникнення є непродуктивною, оскільки вона посилює тривогу в майбутньому та перешкоджає досягненню цілей. Цей деструктивний цикл поглиблюється перфекціонізмом, який може бути згубним, адже надмірне витрачання часу на підготовку та перевірку через прагнення до досконалості позбавляє людину задоволення від виконання завдання та веде до вигорання [1, c. 15-24].

Для дезадаптивного перфекціоніста також характерні високі стандарти, проте, на відміну від адаптивного типу, він постійно переживає глибоке розчарування в собі. Сутність цього типу перфекціонізму полягає у значній розбіжності (дискрепантності) між його завищеними стандартами та тим, як людина сприймає якість власної виконаної роботи. Це призводить до вираженої схильності до самокритики, підвищеної вразливості до депресивних станів та низької самооцінки. Дезадаптивні перфекціоністи також демонструють надмірну стурбованість помилками. Як слушно зауважив психолог Девід Бернс, особи, які досягають справді високих успіхів, як правило, не є цим типом незговірливих (деструктивних) перфекціоністів [5, c. 33].

Існуючі наукові дані свідчать про те, що цей взаємозв’язок не є прямим, а опосередковується низкою внутрішніх особистісних змінних. Серед них тривожність та самооцінка виступають ключовими медіаторами. Тривожність, що викликана страхом невідповідності завищеним перфекціоністським стандартам, може паралізувати діяльність, штовхаючи індивіда до прокрастинації. Водночас, низька самооцінка та постійна потреба у зовнішньому підтвердженні власної цінності через ідеальне виконання роботи посилюють цей цикл.

Список використаних джерел:

1. Кричун В. В. Особливості прокрастинації в студентів у передсесійний період. Чeрнiвeцький нaцioнaльний унiвeрcитeт iмeнi Юрiя Фeдькoвичa. Чернівці, 2023. 65 с.
2. Назарук, Н. В. Прокрастинація як психологічний феномен. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Психологія. Ужгород : Видавничий дім «Гельветика», 2022. Вип. 3. С. 66–70.
3. Починок С. С. Взаємозв’язок між перфекціонізмом та прокрастинацією : кваліфікаційна робота бакалавра спеціальності 053 «Психологія». Запоріжжя : ЗНУ, 2024. 61 с.
4. Рудоманенко Ю. В. Потреби та цінності в структурі індивідуальної мотивації проявів прокрастинації. Соціально-психологічні технології розвитку особистості : Зб. наук. праць за матеріалами V Міжнародної науково-практичної конференції молодих вчених, аспірантів та студентів. Херсон я: ФОП Вишемирський В.С., 2020. С. 310-312.
5. Шевченко Є. Взаємозв’язок прокрастинації та перфекціонізму особистості. Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана. Київ, 2024. 77 с.