ДО ПИТАННЯ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ АДАПТАЦІЇ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

Професія військовослужбовця є надзвичайно важливою для нашої країни, особливо в умовах сучасної військової агресії з боку росії, порушення територіальної цілісності та значних людських втрат у зоні бойових дій. Військовослужбовці перебувають у постійному стресі, стикаються з емоційними потрясіннями, що робить проблему їхньої соціально-психологічної адаптації після бойових дій вкрай актуальною.

На жаль, нині проблема адаптації військовослужбовців недостатньо досліджена та не отримує належної уваги на державному рівні.

Дослідженням соціально-психологічної адаптації військових займалися такі науковці: Ж. Піаже, Г. Айзенк, Л. Філіпіс, Г. Гартман, Б. Скінер, У. Томас (загальні теорії адаптації);  Г. Балл, Ф. Березін, О. Кокун, Т. Титаренко (адаптація військових після бойових дій); Л. Берездецько, О. Буряк, М. Гіневський, В. Кондрюкова, О. Числіцька (соціальна адаптація військових); П. Волошина, Н. Марута, Б. Михайлов, О. Сердюк (психологічні аспекти адаптації військових до мирного життя).

Проблема соціально-психологічної адаптації військових є особливо актуальною, оскільки цей процес передбачає активне пристосування людини до нового соціального середовища. Для військовослужбовця призов на службу є серйозним стресовим фактором, оскільки відбувається різка зміна умов життя, соціального оточення, а також з’являється віддаленість від сім’ї та друзів.

Визначення соціально-психологічних чинників адаптації є важливим для психологічного супроводу військових. Під час служби вони проходять першу фазу адаптації – пристосування до бойових умов, а після повернення до цивільного життя відбувається соціально-психологічна реадаптація, що означає повторне звикання до звичайних соціальних умов. [1; 2; 3; 8].

За І. Приступою, перший етап адаптації військовослужбовців триває від чотирьох до шести місяців. У цей період відбувається:

• формування нового світосприйняття.
• набуття військових знань і технічних навичок.
• встановлення міжособистісних відносин з колегами.

Цей етап є одним із найважливіших у розвитку особистості військовослужбовця, але він супроводжується значним психологічним навантаженням. На початку служби військові часто відчувають емоційний дискомфорт, тривожність, пригніченість, що є природною реакцією на різку зміну середовища.

Таким чином, адаптація військовослужбовців є складним процесом, що потребує належної підтримки з боку командування, психологів і соціальних служб як під час служби, так і після повернення до мирного життя.

Соціально-психологічна адаптація військовослужбовців під час служби характеризується здатністю особистості мобілізувати свої внутрішні ресурси та використовувати особистісні якості завдяки внутрішній підтримці.

Дослідники Л. Доценко та Н. Максименко виділили кілька ключових компонентів адаптації:

1. Психофізіологічний компонент – пов'язаний із пристосуванням до фізичних та психологічних навантажень, що виникають під час служби.
2. Когнітивний компонент – відображає рівень знань і допомагає ефективно адаптуватися до навколишнього середовища.
3. Практичний компонент – включає розвиток необхідних навичок для досягнення цілей та задоволення потреб.
4. Соціально-психологічний компонент – відповідає за встановлення міжособистісних відносин, отримання соціального статусу та інтеграцію у військовий колектив.
5. Соціально-побутовий компонент – стосується вирішення побутових питань, таких як забезпечення житлом та організація вільного часу [4].

Згідно Л. Доценко та Н. Максименко оптимальними особистісними якостями для адаптації військовослужбовців є:

- Низький рівень тривожності – дозволяє адекватно сприймати реальність, підвищує стресостійкість і впевненість у своїх силах.

- Низький рівень агресивності – сприяє повазі до колег, комунікабельності, відсутності провокування конфліктів та емоційній стриманості.

- Низький рівень фрустрації – допомагає раціонально аналізувати ситуації, зберігати працездатність і правильно визначати цілі.

Таким чином, успішна адаптація військовослужбовців залежить не лише від зовнішніх умов, а й від їхніх внутрішніх ресурсів, психологічної стійкості та сформованих навичок соціальної взаємодії.

Л. Доценко та Н. Максименко виділяють чинники соціально-психологічної адаптації військовослужбовців, що сприяють успішній адаптації та чинники, що її ускладнюють [4].

Позитивні чинники, що сприяють успішній адаптації:

1. Виробничі чинники – правильна організація робочого процесу, що сприяє комфортній адаптації.
2. Особистісні чинники – психологічні характеристики, тип темпераменту, особливості характеру та його акцентуації.
3. Престижність професії – важливий аспект, що впливає на адаптацію поза межами службової діяльності.

Чинники, що ускладнюють адаптацію:

1. Нові умови проживання.
2. Відсутність знайомих та рідних поруч.
3. Зміна професійної діяльності.
4. Конфлікти з керівництвом або колегами.
5. Низький рівень самореалізації [4].

В. Кондрюкова та І. Слюсар досліджували адаптацію військовослужбовців силових структур після завершення служби. Вони зазначають, що успішність цього процесу залежить від балансу між потребами людини та вимогами соціального середовища. Якщо колишній військовий не знаходить свого місця в суспільстві або стикається з труднощами самореалізації, адаптація може бути значно ускладненою.

Отже, ефективна соціально-психологічна адаптація військовослужбовців вимагає як зовнішньої підтримки (організаційних умов, підтримки близьких), так і внутрішньої стійкості, що включає психологічну гнучкість, самоконтроль і здатність до самореалізації.

Успішність соціально-психологічної адаптації військовослужбовців залежить від як об'єктивних, так і суб'єктивних чинників життєвого досвіду. Вона визначається за такими критеріями:

- Емоційний стан – рівень фрустрації, здатність контролювати емоції, психічна стійкість.

- Вольові якості – рівень самоконтролю.

- Поведінкові особливості – гнучкість, самоприйняття та здатність приймати інших.

Один із ключових аспектів адаптації – це взаємостосунки військового з рідними. Дослідження Н. Дембицької та Т. Яблонської свідчать, що в процесі реадаптації військові переглядають свої соціальні ролі, поступово відмовляючись від норм і моделей поведінки, які були прийнятними під час служби, але не відповідають цивільному життю.

За даними Л. Бегези, Г. Пріба та Я. Раєвської, характер адаптації залежить від індивідуально-психологічних особливостей особистості, таких як сила волі, здатність долати стресові ситуації, швидкість і стійкість психічних процесів, а також ціннісні орієнтації. Ці чинники значною мірою визначають, наскільки легко військовий інтегрується у цивільне середовище [8].

В. Мозговий вважав, що дослідження соціально-психологічних чинників, які впливають на адаптацію військовослужбовців, є важливим елементом психологічного супроводу. Вивчення цих чинників дозволяє:

1. Визначити основні фактори, які найбільше впливають на адаптацію військових.
2. Створити програму, спрямовану на розвиток ідентифікаційних механізмів особистості для успішного проходження служби.

У своїх дослідженнях він виділив ключові соціально-психологічні чинники, що впливають на військовослужбовців:

• підтримка з боку рідних, товаришів та офіцерів,
• особистісні якості,
• дотримання режиму дня, участь у спортивних і культурних заходах,
• навчання та професійна підготовка,
• робота психолога,
• зустрічі зі священнослужителями [6; 7].

На думку психологів О. Мартинюк, А. Салія та В. Тюріна, соціально-психологічна адаптація полягає у здатності військового ефективно взаємодіяти як у формально-ділових, так і в неформальних відносинах. Вони вважають, що успішність цього процесу залежить від: дотримання розпорядку дня, знання своїх прав та обов’язків, віку військового, наявності сім’ї.

О. Мельник, досліджуючи вікові особливості адаптації військових, які брали участь у бойових діях, виділив низку індивідуальних та соціально-психологічних чинників, що впливають на їхню адаптацію. Серед них:

- Психологічне благополуччя – переживання за власне життя, що впливає на адаптаційні процеси, а також здатність сприймати світ з позитивної точки зору.

- Копінг-стратегії – можливість взаємодії військового із ситуацією, його реакція на події та використання власних ресурсів.

- Життєстійкість – здатність ефективно діяти в стресових умовах.

- Ризильєнтність – вміння справлятися з негативними емоціями, що виникають у травматичних ситуаціях, для запобігання дезадаптації. Також передбачає використання навичок посттравматичного зростання у мирному житті.

Посттравматичне зростання – позитивні зміни, що відбуваються після кризових ситуацій, переоцінка власних цінностей і життєвих пріоритетів, формування нових смислів та можливість бачити переваги життя.

Результатом успішної соціально-психологічної адаптації є сформована адаптованість особистості, що забезпечує:

- безконфліктне та продуктивне виконання професійних обов’язків,

- задоволення соціальних потреб,

- конструктивне ставлення до соціальних очікувань,

- можливості для самореалізації та творчості [5].

Є. Гуманна підкреслює, що важливим чинником успішної адаптації військових як у службі, так і в цивільному житті є стресостійкість та емоційно-вольова саморегуляція. За її словами, низький рівень вольової регуляції в умовах професійної діяльності, що вимагає високої відповідальності та подолання стресу, може призвести до: порушення координації рухів, розгубленості, уповільнення реакцій, зниження критичного мислення, розладів сприйняття та уваги, дезорієнтації у часі та просторі.

Таким чином, розвиток стресостійкості та навичок саморегуляції є критично важливими для ефективної адаптації військових до бойових умов і мирного життя.

Дія стресу для військовослужбовця вимагає енергетичних затрат для організму. Тому й під дією стресових ситуацій вимагається від військовослужбовця витримка, емоційна стійкість та опірність до стресових ситуацій. Є Гуменна у своїй праці описала, як стрес діє на організм, а також як негативно впливає на виконання завдань військовослужбовцем: «через стрес відбуваються зміни у вищій нервовій діяльності в сторону збудження або гальмування, все залежить від індивідуальних особливостей індивіда. Стресори негативно діють на організм та викликають, посилення пульсу, підвищення рівня адреналіну в крові та призводить до виснаження організму, а також до зниження активності і нездатності приймати важливих рішень», тому й військовослужбовцям потрібно розвивати стресостійкість, щоб незважаючи на різні стресові ситуації, особистість вміє швидко реагувати на різні кризові умови діяльності.

Список використаних джерел

1. Буряк О. О., Гіневський М. І. Соціальна адаптація армії України до нових умов існування. Збірник наукових праць Харківського університету Повітряних Сил. 2014. Випуск 4. С. 160-166.
2. Варламов Д. О. Медико-соціальні проблеми професійного стресу у військовослужбовців миротворчих контингентів Збройних Сил України. Військова медицина України. 2003. Т. 3, № 3–4. С. 105–109.
3. Волик О. М. Соціальний та духовний комфорт військовослужбовців строкової служби Збройних Сил України. Військова медицина України. 2002. Т. 2, № 1. С. 92–94.
4. Доценко Л., Максименко Н. Психологічні чинники адаптації військовослужбовців строкової служби в умовах військової частини. Вісник Національного університету оборони України. 2019. № 2 (52). С. 49 – 55.
5. Мельник О. Вікові особливості адаптації учасників бойових дій. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія . Психологічні науки. Вип. 2. 2019 С.71.
6. Мозговий В. І. Дослідження поняття психологічного супроводу військовослужбовців на різних етапах службової діяльності. Вісник Харківського національного університету  імені  В.Н.Каразіна.  Серія «Психологія». 2018. № 63. С. 58–63.
7. Мозговий В. І. Соціально-психологічні чинники , що впливають на адаптацію військовослужбовців строкової служби. Вісник Харківського національного університету ім. Каразіна В.Н. Серія: Психологія. Випуск № 62. 2017 С.
8. 43. Пріб Г. А. Бегеза Л. Є. Раєвська Я. М. Соціально-психологічна адаптація військовослужбовців/ветеранів : проблематика вивчення. Габітус. Вип.35. 2022 С. 159-162.