СТРЕСОСТІЙКІСТЬ ТА АДАПТАЦІЙНІ МОЖЛИВОСТІ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ В УМОВАХ БОЙОВОГО СТРЕСУ

На сучасному етапі розвитку українського суспільства проблема забезпечення психологічної стійкості до стресових впливів набула особливої гостроти та значущості. Повномасштабна війна суттєво змінила звичні умови життя, спричинила глибокі соціальні трансформації та поставила перед кожною людиною низку екзистенційних викликів. Постійна загроза життю, невизначеність майбутнього, переживання за себе та близьких формують стійке відчуття небезпеки, підсилюють внутрішню напругу, тривогу, виснаження та фрустрацію. За таких умов особливого значення набувають внутрішні психологічні ресурси особистості, одним і центральних серед яких є стресостійкість.

Для військовослужбовців, діяльність яких характеризується екстремальністю, ризиком, високими фізичними та емоційними навантаженнями, стресостійкість виступає ключовою умовою збереження психічного та фізичного здоров’я. Вона мінімізує негативні наслідки бойової травматизації, сприяє виконанню професійних завдань, підтримує морально-психологічний стан та боєздатність тих, хто захищає країну [2; 3; 5; 6; 7].

Аналіз наукових джерел показує, що феномен стресостійкості широко досліджується у межах сучасної психології. Його теоретичні засади ґрунтуються на концепціях стресу, представлених у працях Д. Амірхана, К. Ізарда, Р. Лазаруса, С. Мадді, Г. Сельє та інших. Особливості структурної організації стресостійкості, її детермінанти, прояви та психологічні механізми висвітлені у роботах Г. Дубчак, О. Когут, В. Корольчука, О. Кравцової, В. Крайнюк, Г. Лазос, О. Поліщук, М. Шпак та інших. У контексті військової діяльності стресостійкість розглядається як механізм протидії бойовому стресу та умова ефективного функціонування, що відображено в працях Н. Бурбан, А. Верби, В. Гічун, І. Гузенко, І. Данілюк, В. Зливкова, О. Колесніченко, С. Кузікової, С. Лукомської [1; 2; 3; 4; 5; 6; 7].

Попри наявність значної кількості теоретичних і емпіричних напрацювань, питання комплексного аналізу стресостійкості саме військовослужбовців, які перебувають в умовах активних бойових дій, залишаються недостатньо розкритими. Особливої актуальності набувають практичні аспекти створення та впровадження психологічних програм, спрямованих на розвиток і зміцнення стресостійкості військових.

Емпіричний етап дослідження був спрямований на з’ясування психологічних характеристик стресостійкості та адаптаційних ресурсів військовослужбовців, які перебувають у умовах бойового напруження.

До вибірки увійшли 41 військовослужбовець чоловічої статі віком від 26 до 49 років. Усі учасники представляли діючий особовий склад.

З метою досягнення поставленої мети дослідження був застосований комплекс психодіагностичних методик, які пройшли апробацію в українських умовах та мають задовільні психометричні характеристики.

У дослідженні ми використовували такі методики: опитувальник бойового стресу О. Блінова;  методика        оцінки        адаптаційних здібностей особистості (багаторівневий опитувальник «Адаптація-200», БОО «Адаптивність-200»); опитувальник      «Індикатор копінг-стратегій» (Coping      Strategy Indicator, CSI), автори Д. Амірхан (адаптація Н.Сироти,В. Ялтонського), методика CISS (Coping Inventory for Stressful Situations), методика WCQ (українська адаптація Т. Л. Крюкової, О. В. Куфтяк, М. С. Замишляєвої).

У результаті теоретичного аналізу з’ясовано, що стресостійкість є інтегративною властивістю особистості, яка забезпечує збереження психічної рівноваги, самоконтролю та ефективної поведінки в умовах інтенсивних стресогенних впливів. Вона визначається взаємодією когнітивних, емоційних, поведінкових і фізіологічних чинників та тісно пов’язана з адаптаційними можливостями людини. Бойовий стрес виступає специфічним різновидом стресу, що має високу інтенсивність, непрогнозованість і загрозливий характер, а його дія нерідко призводить до глибоких психотравмуючих наслідків і порушень психологічної адаптації.

Емпіричне дослідження, проведене серед 41 військовослужбовця, дозволило виявити низку важливих закономірностей. Встановлено, що частина військових демонструє високі показники стресостійкості, які проявляються у здатності до саморегуляції, конструктивного подолання труднощів, збереження раціональності поведінки та швидкої мобілізації внутрішніх ресурсів. Разом із тим у групі простежуються й ознаки зниження адаптаційних можливостей, що пов’язані з виснаженням психофізіологічних резервів, підвищеною емоційною реактивністю, втомою та фрустрацією, що відображає високий рівень навантаження бойовими факторами.

Отримані результати засвідчують взаємозв’язок між рівнем стресостійкості, адаптаційним потенціалом та використанням копінг-стратегій. Військовослужбовці з більш розвиненими адаптаційними механізмами частіше застосовують активні, раціональні стратегії подолання, тоді як особи зі зниженим рівнем адаптивності схильні до уникання, емоційно-імпульсивних реакцій або поведінкової дезорганізації.

Таким чином, стресостійкість та адаптаційні можливості військовослужбовців визначають якість реагування на бойові стресори, ефективність виконання службових завдань і загальний рівень психологічного благополуччя. Результати дослідження підтверджують необхідність цілеспрямованої психологічної підготовки, розвитку навичок саморегуляції, формування конструктивних копінг-стратегій та системної психологічної підтримки для мінімізації наслідків бойових психотравмуючих впливів.

Перспективи подальших досліджень визначаються можливістю поглибленого вивчення структури стресостійкості у військових різних спеціальностей з урахуванням специфіки виконуваних завдань.

та дослідженням динаміки стресостійкості впродовж різних етапів бойового досвіду, зокрема у період ротацій, повернення із зони бойових дій та реінтеграції у мирне середовище.

Список використаних джерел

1. Березніцька У. О. Психічні стани військовослужбовців після повернення із зони ведення бойових дій. Особистість в екстремальних умовах : матеріали ІХ Всеукраїнської науково-практичної конференції /за ред. В. Козяра. Львів. 2019. С. 15 – 18.
2. Бурбан Н., Гузенко І. Особливості стресостійкості й адаптивних здібностей до стресу майбутніх військовослужбовців. Педагогіка і психологія професійної освіти. 2019. Вип. 1. С. 105–116.
3. Дудка Т. М. Психологічні особливості стресостійкості особистості. URL:http://kspodn.onu.edu.ua/index.php/kunena/sektsiyanomenisikhologichnog ozdorov-ya-ta-ortobiozu-lyudini-psikhoistorichnijvimir/203
4. Кокун О.М., Агаєв Н.А., Пішко І.О., Лозінська Н.С., Корня Л.В. Психологічне вивчення особового складу Збройних Сил України. Методичний посібник. Київ: ФОП Маслаков, 2019. 288 с.
5. Кравцова О. К. Стресостійкість особистості як психологічний феномен: основні теоретичні підходи. Вісник післядипломної освіти. Серія: Соціальні та поведінкові науки. 2019. №7, С. 98–117.
6. Крайнюк В. М. Психологія стресостійкості особистості : монографія. Київ : Ніка-Центр, 2007. 432 с.
7. Кудінова М. С. Структурно-компонентний аналіз феномена стресостійкості особистості. Теоретичні і прикладні проблеми психології. 2014. № 1(34). С. 156–173.