МОВЛЕННЄВІ МАРКЕРИ АКАДЕМІЧНОГО СТРЕСУ СТУДЕНТІВ: ПСИХОЛІНГВІСТИЧНИЙ АНАЛІЗ

Анотація. У статті здійснено теоретичний аналіз мовленнєвих маркерів академічного стресу студентів у психолінгвістичній перспективі. Розкрито взаємозв’язок між емоційним станом особистості в умовах навчального стресу та його вираженням у мовленнєвій діяльності, охарактеризовано типові психолінгвістичні індикатори стресового стану, обґрунтовано діагностичний потенціал лінгвістичного аналізу мовлення для виявлення рівня академічного стресу. Визначено перспективи застосування психолінгвістичного підходу в роботі психологічних служб закладів вищої освіти.

Ключові слова: психолінгвістика, академічний стрес, студенти, мовленнєві маркери, лінгвістичний аналіз, емоційний стан, діагностика.

Проблема академічного стресу студентів набуває дедалі більшої актуальності у контексті сучасної вищої освіти. Інтенсифікація навчального процесу, підвищення вимог до академічних результатів, невизначеність майбутнього та, у випадку українських студентів, додатковий тиск воєнного стану формують потужне стресогенне середовище, яке суттєво впливає на психологічне благополуччя здобувачів освіти. Н. Л. Висідалко та А. І. Бабенко (2016) у психологічному аналізі стресу в навчальній діяльності зафіксували, що значна частина студентів перебуває у стані хронічного академічного стресу, який порушує нормальне функціонування пізнавальних процесів і негативно впливає на якість навчання [5].

Водночас одним із найменш досліджених аспектів академічного стресу залишається його мовленнєвий вимір. Мовлення є не лише засобом комунікації, але й тонким індикатором внутрішнього психологічного стану людини – її емоцій, когнітивних процесів, рівня напруження. Психолінгвістика як наука, що вивчає взаємозв’язок між мовленнєвою діяльністю і психологічними процесами, пропонує унікальний інструментарій для аналізу цього взаємозв’язку. Проте питання про те, які саме мовленнєві маркери є характерними для стресового стану студентів і як вони можуть бути використані у діагностичних цілях залишається на периферії вітчизняних наукових досліджень.

Заповненню цієї прогалини і присвячена дана стаття, мета якої на основі теоретичного аналізу встановити закономірності між академічним стресом студентів та його мовленнєвими виявами, визначити типові психолінгвістичні маркери стресового стану і обґрунтувати діагностичний потенціал їх лінгвістичного аналізу.

Теоретична основа дослідження будується на перетині психолінгвістики та психології стресу. Розглядаючи психологічну природу академічного стресу, Д. Р. Кравцов (2020) систематизує основні теоретичні підходи до цього феномену і наголошує, що стрес є комплексним психофізіологічним станом, який охоплює когнітивні, емоційні та поведінкові виміри особистості [21]. О. О. Когут (2021) у дослідженні матриці розвитку стресостійкості підкреслює, що здатність особистості справлятися зі стресом значною мірою визначається її когнітивними ресурсами і рівнем психологічної адаптивності [19]. Ж. П. Вірна та О. Є. Іванашко (2021) у дослідженні адаптаційної активності в умовах стресу показують, що особистість не є пасивним реципієнтом стресових впливів, вона активно мобілізує ресурси для їх подолання, і саме характер цієї мобілізації визначає, чи залишиться стрес у функціональних межах [6].

У психолінгвістичному вимірі фундаментальним є розуміння мовлення як активного психічного процесу, нерозривно пов’язаного з мисленням і емоціями. Г. В. Калмиков (2020) розглядає мовленнєве спілкування як психолінгвістичну проблему, підкреслюючи, що мовленнєва діяльність є продуктом складної взаємодії когнітивних, емоційних і мотиваційних процесів, а будь-яке порушення в цих процесах неминуче відображається у характеристиках мовлення [17]. С. В. Шевченко та С. О. Погорілий (2025) у дослідженні ролі слова у структурі пізнавальних процесів показують, що слово є не просто знаковою одиницею, але й активним агентом мислення, структуруючи когнітивні процеси і в той же час відображаючи їхній стан [28].

Л. Засєкіна (2016) у психолінгвістичному дослідженні репрезентації переживань в автобіографічній пам’яті встановлює, що мовленнєва реконструкція подій і переживань відображає не об’єктивний досвід, а суб’єктивно оброблену його версію – версію, на яку суттєво впливає актуальний емоційний стан мовця [16]. Це означає, що мовлення студента в умовах академічного стресу несе в собі відбиток цього стресу у доборі слів, синтаксичній складності, частотності певних мовленнєвих конструкцій. О. Б. Демидюк (2025) розглядає мову як інструмент пізнання у контексті когнітивної лінгвістики і підкреслює, що мовленнєва картина світу особистості є водночас і дзеркалом, і продуктом її когнітивно-емоційних станів [12].

О. Г. Гудзенко та А. І. Александрук (2025) у дослідженні психолінгвістичних механізмів емоційної саморегуляції у конфліктному дискурсі показують, що емоційний стан мовця знаходить вираження у специфічних лексичних і синтаксичних патернах, виявлення яких дозволяє реконструювати характер переживань [9]. О. Г. Гудзенко, Т. В. Пастрик зі співавторами (2024; 2025) розвивають це положення, аналізуючи психолінгвістичні механізми впливу емоційного інтелекту на комунікативну ефективність і розглядаючи емоційно-регулятивні стратегії у мовленнєвій взаємодії [10; 11]. Л. В. Лупійко та М. Р. Ярошенко (2026) показують, що взаємозв’язок між емоційним інтелектом та ефективністю комунікації є особливо виразним у молодих людей, до якої категорії належать студенти [23].

Т. Крисанова та А. Вербицька (2018) аналізують принципи лінгвістичного конструювання емоцій у дискурсі і демонструють, що емоції не просто «відображаються» у мовленні, але й активно конструюються через нього, а отже, лінгвістичний аналіз тексту дає змогу виявити емоційні стани, які мовець може не усвідомлювати або не хотіти розкривати [22]. Л. О. Гапоненко (2022) у психолінгвістичному дослідженні рефлексії студентів-психологів підтверджує, що мовленнєве оформлення рефлексивних переживань несе в собі важливу психодіагностичну інформацію [7]. Невирішеним, однак, залишається питання про специфіку мовленнєвих маркерів саме академічного стресу – тієї форми стресу, яка є найбільш типовою для студентського контингенту.

Психолінгвістичний аналіз мовленнєвих маркерів академічного стресу передбачає розгляд кількох рівнів мовленнєвої організації: лексичного, синтаксичного, просодичного та дискурсивного. Кожен із цих рівнів по-своєму реагує на стресовий стан і несе специфічну діагностичну інформацію.

На лексичному рівні стрес виявляється насамперед через зміну частотності певних семантичних категорій. Зокрема, для студентів в умовах академічного стресу характерне підвищення частоти вживання слів із семантикою невизначеності і тривоги («може бути», «не впевнений», «здається», «напевно»), катастрофізації («ніколи», «завжди», «все пропало», «неможливо»), а також самозвинувачення («не зміг», «не вийшло», «провалив»). І. Денис (2024), аналізуючи мову як засіб кодування інформації, підкреслює, що добір слів відображає не лише предметний зміст висловлювання, але й ставлення мовця до ситуації та себе самого [13]. М. М. Августюк (2025) у дослідженні когнітивної природи румінації – повторюваних негативних думок, типових для стресового стану, показує, що румінативне мислення формує специфічні мовленнєві патерни: надмірне повторення теми, кільцевий характер висловлювань, неможливість завершити думку [2].

На синтаксичному рівні академічний стрес, як правило, призводить до спрощення синтаксичних конструкцій або, навпаки, до їх надмірного ускладнення, залежно від характеру стресу і стратегій його подолання. Фрагментарність висловлювань, неповні речення, відхилення від нормативного порядку слів, збільшення кількості хезитаційних пауз і заповнювачів пауз («ну», «отак», «тобто», «в принципі») є типовими синтаксичними маркерами дезорганізованого стану, характерного для інтенсивного стресу. Л. О. Калмикова зі співавторами (2008) у навчальному посібнику з психолінгвістики підкреслюють, що порушення планування та організації висловлювання є індикаторами когнітивного перевантаження, яке є невід’ємним складником стресового стану [25].

На дискурсивному рівні стрес відображається у зміні наративної стратегії мовця: у скороченні розповідних елементів та збільшенні оцінювально-скаржливих, у підвищенні частоти апеляцій до зовнішніх чинників (фатальних обставин, вини інших), у звуженні часової перспективи висловлювань (переважання теперішнього і найближчого майбутнього над середньостроковою і далекою перспективою). Л. Засєкіна (2016) показує, що саме дискурсивний рівень є найбільш інформативним для розуміння емоційного стану, оскільки відображає не окремі лексичні або синтаксичні вибори, а цілісну стратегію побудови смислу [16].

О. Остапйовський (2022) у дослідженні шляхів подолання стресу за моделлю BASIC PH наголошує, що способи, якими людина описує стресову ситуацію, є водночас і індикаторами домінуючих копінг-ресурсів [24]. Модель BASIC PH виділяє шість каналів подолання стресу: переконання, емоції, соціальну взаємодію, уяву, пізнання та фізіологію, і кожен із цих каналів знаходить специфічне вираження у мовленні. Студент, який описує академічну ситуацію переважно через когнітивний канал (аналізує, розкладає на складові, шукає закономірності), демонструє інший тип стресового реагування, ніж той, хто описує ту саму ситуацію через емоційний канал або через апеляцію до соціальної підтримки.

Особливого значення у контексті психолінгвістичної діагностики набуває монографічне дослідження емоційного інтелекту в дискурсі метакогнітивного моніторингу М. Августюк (2023), де доводиться, що точність самооцінки власного стану і здатність вербалізувати його є важливими компонентами психологічного благополуччя [1]. Студенти з розвиненим емоційним інтелектом, як правило, демонструють більш диференційовану і точну мовленнєву репрезентацію стресу, тоді як у студентів з нижчим рівнем емоційного інтелекту стрес частіше відображається у дифузних і неспецифічних мовленнєвих патернах.

І. В. Головньова та О. В. Милославська (2012) досліджують взаємозв’язок між емоційним інтелектом і комунікативними вміннями студентів та показують, що емоційний інтелект виступає важливим регулятором якості мовленнєвої взаємодії: чим вищий рівень емоційного інтелекту, тим більш адаптивними і гнучкими є комунікативні стратегії в умовах стресу [8]. О. В. Рудковська (2025) розглядає когнітивну гнучкість як одну з ключових адаптивних якостей, що визначає здатність особистості змінювати мовленнєві стратегії залежно від ситуаційного контексту [26].

Діагностичний потенціал виявлення мовленнєвих маркерів стресу є значним і практично нереалізованим у вітчизняній психологічній службі ЗВО. О. О. Вельдбрехт та Н. І. Тавровецька (2022) у дослідженні шкали сприйнятого стресу показують, що традиційні психодіагностичні інструменти (шкали, опитувальники) мають суттєві обмеження, пов’язані з суб’єктивністю самозвіту і схильністю до соціально бажаних відповідей [4]. Аналіз мовленнєвих маркерів, натомість, дає доступ до більш «прозорих» індикаторів стану, які важко свідомо контролювати. В. Бочелюк та А. Застело (2021) підкреслюють, що розвиток стресостійкості особистості потребує її адекватної діагностики, а отже пошук нових діагностичних інструментів є актуальним дослідницьким завданням [3].

Практична реалізація психолінгвістичної діагностики академічного стресу може здійснюватися через кілька методичних форматів. Перший – аналіз письмових текстів студентів (есе, рефлексивних записів, коментарів на навчальних платформах) за допомогою автоматизованих лінгвістичних інструментів або вручну за розробленими критеріями. Другий – аналіз усного мовлення під час відповідей на заняттях, індивідуальних консультацій або структурованих інтерв’ю. Н. В. Слободяник (2024) у дослідженні стресостійкості як психологічного ресурсу підкреслює, що своєчасне виявлення ознак стресу є необхідною умовою ефективного психологічного супроводу [27]. Н. Ю. Діомідова (2021), аналізуючи нетрадиційні методи розвитку стресостійкості, звертає увагу на значення рефлексивних технік, які передбачають вербалізацію переживань [14].

Н. Заболотна (2017), розглядаючи когнітивні стилі як системи адаптації і ресурси інтеграції особистості, показує, що мовленнєва поведінка у стресових ситуаціях відрізняється залежно від когнітивного стилю індивіда [15]. Ця обставина є важливою для психолінгвістичної діагностики: системи мовленнєвих маркерів не є уніфікованими, вони мають враховувати індивідуальні відмінності у когнітивному стилі, рівні вербальної активності та мовленнєвих звичках студента. О. О. Когут (2021) у дослідженні детермінант стресостійкості також звертає увагу на те, що реакції на стрес суттєво відрізняються залежно від типологічних особливостей особистості [18].

Проведений теоретичний аналіз дозволяє сформулювати висновки про те, що мовлення є надійним індикатором психологічного стану особистості, і академічний стрес студентів знаходить своє відображення на всіх рівнях мовленнєвої організації: лексичному, синтаксичному, дискурсивному та просодичному. До типових мовленнєвих маркерів академічного стресу відносяться: на лексичному рівні – підвищення частоти слів із семантикою тривоги, невизначеності та катастрофізації; на синтаксичному – фрагментарність висловлювань, хезитаційні паузи, спрощення конструкцій; на дискурсивному – звуження часової перспективи, домінування скаржливо-оцінювальних наративних стратегій, апеляція до зовнішніх чинників. Психолінгвістичний аналіз мовлення має суттєві діагностичні переваги порівняно з традиційними опитувальниками, насамперед через менший ступінь суб’єктивного контролю і вищу екологічну валідність. Впровадження психолінгвістичного підходу до діагностики стресу у практику психологічних служб ЗВО є перспективним напрямом, що потребує як подальших теоретичних розробок, так і емпіричної верифікації.

Джерела та література:

1. Августюк М. Емоційний інтелект у дискурсі точності метакогнітивного моніторингу: монографія. Острог: Вид-во НаУОА, 2023. 374 с. URL: https://lib.oa.edu.ua/files/funds/vudavnutstvo/монографія_Августюк.pdf
2. Августюк М. М. Когнітивна природа румінації як чинника зниження психологічної адаптивності особистості. Психологія свідомості: теорія і практика наукових досліджень: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (с. 70-73), м. Київ, 19 листопада 2025 р. Львів-Торунь: Liha-Pres. URL: https://doi.org/ 10.36059/978-966-397-562-7-17
3. Бочелюк В., Застело А. Соціально-психологічні особливості розвитку стресостійкості особистості. Теоретичні і прикладні проблеми психології. № 1(54). С. 37-50. URL: https://doi.org/10.33216/2219-2654- 2021-54-1-37-50
4. Вельдбрехт О. О., Тавровецька Н. І. Шкала сприйнятого стресу (pss-10): адаптація та апробація в умовах війни. Журнал сучасної психології. (2). 2022. С. 16-27. https://doi.org/10.26661/2310-4368/2022-2-2
5. Висідалко Н. Л., Бабенко А. І. Психологічний аналіз стресу в навчальній діяльності студентів. Young Scientist. № 12.1 (40). 2016. С. 199-201. URL: http://molodyvcheny.in.ua/files/journal/2016/12.1/48.pdf
6. Вірна Ж. П., Іванашко О. Є. Адаптаційна активність особистості в умовах стресу. Традиційні та інноваційні підходи до наукових досліджень: матеріали II Міжнародної наукової конференції, м. Одеса, 10 вересня, 2021 р. Міжнародний центр наукових досліджень. Вінниця: Європейська наукова платформа, 2021. С. 195-197. URL:  https://ojs.ukrlogos.in.ua/index.php/mcnd/issue/view/10.09.2021
7. Гапоненко Л. О. Психолінгвістичний дискурс рефлексії професійно-рольовій ідентичності студентів-психологів. Перспективи та інновації науки. № 5 (10). 2022. С. 21-38.
8. Головньова І. В., Милославська О. В. Взаємозв’язок емоційного інтелекту та комунікативних умінь у студентів. Вісник Національного університету оборони України. № 4(29). С.143-148.
9. Гудзенко О. Г., Александрук А. І. Психолінгвістичні механізми емоційної саморегуляції у конфліктному дискурсі. Академічні студії. Серія «Гуманітарні науки». № 3. 2025. С. 108-114. URL: https://doi.org/10.52726/as.humanities/2025.3.13
10. Гудзенко О. Г., Пастрик Т. В., Лазько А. М., Гальчун Н. П. Психолінгвістичні механізми впливу емоційного інтелекту на комунікативну ефективність. Академічні студії. Серія «Гуманітарні науки». № 3. 2024. С. 56-64. URL: https://doi.org/10.52726/as.humanities/2024.3.8
11. Гудзенко О. Г., Пастрик Т. В., Лазько А. М., Гальчун Н. П. Емоційно-регулятивні стратегії у мовленнєвій взаємодії: психолінгвістичні аспекти комунікативного дискурсу. Академічні студії. Серія «Гуманітарні науки». № 2. 2025. С. 89-97. URL: https://doi.org/10.52726/as.humanities/2025.2.13
12. Демидюк О. Б. Мова як інструмент пізнання: погляд крізь призму когнітивної лінгвістики. Лінгвістика і виклики сучасного світу: перетинаючи дослідницькі кордони = Linguistics and the challenges of the present-day world: crossing disciplinary boundaries: матеріали ІV Міжнар. конф. ФЛ спільно з УАКЛіП, 22-23 трав. 2025 р.; відп. ред. О. П. Воробйова. Київ: КПІ ім. Ігоря Сікорського, Вид-во «Політехніка». 2025. С. 81-82. URL: https://eportfolio.kubg.edu.ua/data/conference/11926/document.pdf
13. Денис І. Мова як важливий засіб кодування інформації в інформаційній діяльності. Трансформація ідентичності в умовах сучасного українського суспільства: матеріали І Всеукр. наук.-практ. конф. (Львів, 10-11 жовт. 2024 р.) / М-во освіти і науки України, НЛТУ України, Навч.-наук. ін-т екол. економіки та менеджм., каф. психології та соц.-гуманіт. дисцип.; ред. кол.: О. Гриджук, І. Денис, Н. Дуда, О. Сенюра. Львів, 2024. С. 43-48. URL: https://sci.ldubgd.edu.ua/bitstream/123456789/16327/1/збірник%2025_11_24%20%281%29.pdf
14. Діомідова Н. Ю. Ефективність МАК «Подолання» у розвитку стресостійкості особистості. Вісник ХНПУ імені Г.С. Сковороди. Психологія. Вип. 65. 2021. С. 251 – 261. URL: https://doi.org/10.34142/23129387.2021.65.16
15. Заболотна Н. Когнітивні стилі як одна з психологічних систем адаптації людини та інтеграції її ресурсів. Humanitarium. Вип. 39 (1). 2017. С. 74-82.
16. Засєкіна Л. Переживання подій та їх психолінгвістична репрезентація в автобіографічній пам’яті: репродукція чи реконструкція. Психолінгвістика. Вип. 20 (1). 2016. С. 65-77.
17. Калмиков Г. В. Мовленнєве спілкування як психолінгвістична проблема. Психологічний і педагогічний дискурс: наукові записки вчених: збірник матеріалів конференції / за заг. ред. проф. Т. О. Олефіренка. Київ: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2020. С. 73-75. URL: https://enpuirb.udu.edu.ua/server/api/core/bitstreams/ce41fd00-88f8-4cbb-b590-e4cd1208030a/content
18. Когут О. Детермінанти стресостійкості особистості. Psychological Journal, С. 120-128.
19. Когут О. О. Матриця розвитку стресостійкості особистості. Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія «Психологія»: науковий журнал. Острог: Вид-во НаУОА. № 12. 2021. С. 108–113. DOI: 25264/2415-7384-2021-12-108-113
20. Когут О. О. Матриця розвитку стресостійкості особистості. Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія «Психологія»: науковий журнал. Острог: Вид-во НаУОА, січень 2021. № 12. С. 108–113.
21. Кравцов Д. Р. Поняття стресу та психологічної стійкості в межах різних теоретичних підходів. Габітус. Випуск 18. Т. 1. 2020. С. 112-117. URL: https://doi.org/10.32843/2663- 5208.2020.18.1.20
22. Крисанова Т., Вербицька А. Принципи лінгвістичного конструювання емоцій у дискурсі. Лінгвістичні студії. 36, 55-60. URL:  https://doi.org/10.31558/1815-3070.2018.36.8
23. Лупійко Л. В., Ярошенко М. Р. Взаємоз’язок емоційного інтелекту та ефективної комунікації особистостей ранньої дорослості. Наукові інновації та передові технології. Вип. 3(55). 2026. С. 2473-2485. URL: https://doi.org/10.52058/2786-5274-2026-3(55)-2473-2485
24. Остапйовський О. Шляхи подолання стресу, згідно з моделлю BASIC PH. Соціальна адаптація особистості в сучасному суспільстві, ортобіоз та паліативна допомога із циклу: Психологічні складові сталого розвитку суспільства: пошук психологічного обґрунтування на виклики сучасності: матеріали ІХ Наук.-практ. інтернет-конф. (з міжнар.участ.) (28 листопада - 02 грудня. 2022 р.) = Materials of ІХ-th Scientific and Practical Internet Conference (with international participation) (Nov 28 – Dec 02, 2022) / за заг. ред. Т. І. Дучимінської, Я. О. Гошовського, Ж. П. Вірної, Д. Т. Гошовської, О. Є. Іванашко. Луцьк: ПП Іванюк В. П, 2022. С. 65-68. URL: https://www.inforum.in.ua/docs/202212150212307.pdf
25. Психологія мовлення і психолінгвістика: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Калмикова Л. О., Калмиков Г. В., Лапшина І. М., Харченко Н. В.; за заг. ред. Л. О. Калмикової. Київ: Переяслав-Хмельницький педагогічний інститут, в-во “Фенікс”, 2008. 245 с. URL: https://pedagogy.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2017/05/Kalmykova_Psykholohiia-movlennia-i-psykholinhvistyka.pdf
26. Рудковська О. В. Наукові концепції дослідження когнітивної гнучкості: теоретичний аналіз. Габітус. Вип. 76. 2025. С. 129-134. DOI https://doi.org/10.32782/hbts.76.20
27. Слободяник Н. В. Стресостійкість як психологічний ресурс особистості в ситуації змін. Вчені записки ТНУ імені В. І. Вернадського. Серія: Психологія. Том 35 (74), 4. 2024. С. 91–95.
28. Шевченко С. В., Погорілий С. О. Роль слова у структурі пізнавальних процесів як активного агента мислення. Габітус. Вип. 76. 2025. С. 100-107. DOI https://doi.org/10.32782/hbts.76.15