ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ КОРЕКЦІЇ ТРИВОЖНОСТІ СТУДЕНТІВ У ПЕРЕДЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ ПЕРІОД

Сучасна освітня система стає дедалі вимогливішою до підготовки фахівців, що створює значний тиск на здобувачів освіти. За таких обставин важливо усвідомити: жодні знання не спрацюють, якщо в людини немає внутрішнього ресурсу. На сьогодні підготовка спеціаліста – це не просто дати йому знання теоретичного аспекту, а й навчити практичних навичок, як не зупинитися на старті та зберегти власну стійкість. Тривожність – це чи не найперше, з чим стикається кожен студент. Критичним цей стан стає саме в передекзаменаційний період. Це той момент, коли тривожність із фонового відчуття перетворюється на реальну перешкоду, яка заважає сконцентруватися та показати свої знання. Проблема тривожності є актуальною серед студентів, оскільки це постійний баланс між академічними навантаженнями та соціальним тиском. Бажання відповідати високим стандартам – і власним, і батьківським – може перетворюватися на фонову тривогу. Під час іспитів цей тиск зростає, що може викликати паніку та безпорадність.  У період іспитів тривога перестає бути звичайним хвилюванням; вона перетворюється на бар’єр, що блокує мислення та пам’ять. Як наслідок, страждає не лише результати іспиту, а й загальне самопочуття, виснажуючи нервову систему ще  до початку сесії.

Прояв високої тривожності – це шлях до вигорання та академічних невдач. З одного боку, вона виступає деструктивним фактором, що веде до неврозів та апатії. З іншого – помірний стрес необхідний для активації внутрішніх ресурсів. Наша мета – не позбутися тривоги а навчитися тримати її в оптимальному стані, де вона стає стимулом, а не перешкодою. У зв’язку з цим актуальності набуває проблема психологічної корекції тривожності студентів у період екзаменів. Вивчення особливостей психокорекційної роботи дозволяє розробити ефективні методи підтримки студентської молоді, спрямовані на зниження емоційного напруження, розвиток навичок самоконтролю, стресостійкості та адаптивної поведінки в умовах навчального навантаження. Це сприятиме покращенню академічних результатів, збереженню психічного здоров’я студентів та формуванню їхньої психологічної готовності до професійної діяльності.

Вагомий внесок у дослідження природи тривожності зробили такі зарубіжні вчені, як Ч. Спілбергер, К. Хорні, Е. Фромм, А. Адлер,  К. Роджерс та інші. Серед українських дослідників можна виокремити, С. Тимченко, І. Тисячник, О. Волошок, М. Кузнєцов. У своїх працях вони акцентують увагу на когнітивних, психологічних, фізіологічних аспектах тривожності, підкреслюючи її вплив на концентрацію уваги швидкість мислення, пам’ять, емоційну стабільність, здатність особистості до саморегуляції. Погляди науковців є різноманітними, оскільки тривожність має складний характер. Тривогу часто розглядають у взаємозв’язку зі страхом, адже обидва стани пов’язані з переживанням небезпеки чи загрози. Однак, якщо страх виникає у відповідь на реальну небезпеку, то тривога має невизначений характер і може виникати за відсутності очевидної загрози. Деякі дослідники описують тривожність як підсвідому реакцію організму на потенційно небезпечні або стресові ситуації, яка проявляється через фізіологічні зміни: підвищене серцебиття, тремор, пітливість, порушення дихання та інші психосоматичні реакції.

Поняття «тривожність» стало предметом аналізу у працях З. Фройда, який першим дав йому наукове обґрунтування [10]. Він визначив тривожність як негативний емоційний стан , що попереджає «Его» про можливу небезпеку, забезпечуючи виконання захисної функції. У своїй науковій праці «Гальмування, симптоми і тривога» З. Фройд здійснив розмежування між страхом та тривожністю [10]. Він стверджував, що страх є реакцією на конкретну загрозу, тоді як тривожність виникає у відповідь на невизначеність. За класифікацією З. Фройда тривогу поділено на три форми: об’єктивну, невротичну та моральну. Об’єктивна тривога виникає як реакція на реальну небезпеку. Нервотична тривога пов’язана з внутрішніми конфліктами особистості, протистоянням між «Его» та «Ід». Моральна тривога виникає через суперечності між «Его» та внутрішньо засвоєними моральними нормами, які представлені в структурі психіки як «Суперего». Це дослідження заклало підґрунтя для подальшого вивчення феномена тривожності та його ролі у психічному стані людини.

Як зазначає Ч. Спілбергер, тривожність – це емоційний стан, що виникає у відповідь на загрозу чи невизначеність, супроводжується неспокоєм, очікуванням можливих негативних подій [9]. Учений виокремив два види тривожності: ситуативну та особистісну. Ситуативна тривожність характеризується як тимчасова реакція на стресові обставини, наприклад під час складання сесії. Тоді як, особистісна тривожність є стабільною рисою характеру, яка вказує на схильність людини до відчуття тривоги навіть у безпечних умовах.

На думку А. Адлера, розвиток тривожності пов’язаний із соціальним досвідом людини, її прагненням до самоствердження [1]. Кожна людина проходить через періоди труднощів, невдач. А. Адлер наголошував на важливості дитячого досвіду, підкреслюючи, що надмірна критика, приниження, гіперопіка або нестача підтримки в родині можуть спричинити формування безпорадності та посиленої тривожності в дорослому житті.

К. Хорні стверджувала, що виникнення тривожності пов’язане не з біологічними потягами людини, а з несприятливими міжособистісними стосунками [12]. У її теорії є поняття базальної тривоги – відчуття небезпеки, самотності , беззахисності. Ця тривога за словами К. Хорні, виникає ще в дитинстві через брак любові, тепла, підтримки в сім’ї. Якщо дитина зазнає байдужості, агресії чи нестабільних відносин із батьками, у неї формується уявлення про світ як щось небезпечне. Це може призвести до хронічної тривоги, невпевненості у собі, свої зусиллях. К. Хорні зазначала, що люди з підвищеною тривожністю прагнуть отримувати схвалення інших, адже бояться самотності, втрати соціальних зв’язків.

Г. Айзенк підкреслював, зв’язок між рівнем тривожності та такими факторами, як темперамент, тип нервової системи [2]. Дослідник вважав, що критика батьків, емоційна холодність, нестабільність у відносинах призводять до високого рівня тривожності у дітей. На думку Г. Айзенка, люди з високим рівнем нейротизму більш схильні до переживання тривоги, складнощів у подоланні стресових ситуацій.

Тривожність студентів у період підготовки до іспитів розглядається як комплексний психологічний феномен, що охоплює емоційні, когнітивні, фізіологічні та поведінкові аспекти. Емоційна складова передекзаменаційної тривожності характеризується внутрішнім напруженням, страхом невдачі, сумнівами у власних силах, дратівливістю. У цей період студенти відчувають страх не виправдати очікувань викладачів, сім’ї, власних амбіцій, що загострює емоційний дисбаланс. Когнітивні характеристики тривожності включають нав’язливі думки, труднощі з осмисленням інформації, концентрації уваги. У стані інтенсивного хвилювання у студентів зростає ризик дезорганізації ментальної діяльності. Фізіологічні прояви тривожності охоплюють спектр реакцій організму: головний біль, прискорене серцебиття, порушення сну. Поведінковий компонент тривожності за результатами досліджень О. Волошок, М. Кузнєцова, В. Шаповалової, О. Савицької, виражається через стратегії уникання або компенсаторну активність [3, с. 479-484; 5, с. 189; 6; 8 с. 250]. Перша стратегія передбачає відкладання підготовки, натомість гіперкомпенсація характеризується заучуванням, безперервними нічними заняттями, метушливістю.

Особливу групу ризику становлять студенти зі слабкою саморегуляцією, низькою самооцінкою, невпевненість, високим рівнем перфекціонізму. Такі особи гостро переживають невдачі, схильні загострювати негативні аспекти помилок. За дослідженнями О. Волошок і Л. Левковської, студенти з екстернальним локусом контролю демонструють більш високі рівні тривожності перед іспитами, вони пояснюють результати своїх дій  зовнішніми обставинами [3; 7]. Тоді як, студенти з інтернальним локусом контролю покладаються на власні зусилля, ефективно розподіляють час при підготовці до іспитів.

У ході даного дослідження було проведено аналіз рівня тривожності студентів із використанням психодіагностичних методик: шкали Спілбергера-Ханіна, шкали Бека та шкали Тейлора. Отримані результати подано у Таблиці 1.

Таблиця 1.

Узагальнені статистичні показники тривожності у досліджуваній вибірці студентів

Примітка: N = 30; M – середнє арифметичне; SD – стандартне відхилення; Min – мінімальне значення; Max – максимальне значення.

Згідно з даними Таблиці 1 було проаналізовано узагальнені статистичні показники тривожності у досліджуваній вибірці. За шкалою реактивної тривожності середній показник становив 44,7 балів. Найнижчий результат склав 28 балів, а найвищий – 62 бали. Дані показники свідчать про те, що  у студентів спостерігається виражений рівень ситуативної тривожності, який може посилюватися  під впливом навчальних, емоційних та соціальних факторів. Значення стандартного відхилення – 9,1, що вказує на індивідуальні відмінності у рівні переживання тривоги.

За шкалою особистісної тривожності середнє значення становить 44,6 бала. Мінімальний показник дорівнював 25 балам, тоді як максимальний – 65 балам. Отримані результати свідчать про те, що частина студентів має схильність до стабільного переживання тривожності як особистісної риси. Показник стандартного відхилення становив 10,8 що демонструє нерівномірність проявів особистісної тривожності серед респондентів.

Аналіз результатів за шкалою  Бека показав, що середній рівень тривожності становив 16,6 балів. Мінімальне значення дорівнювало 3 балам, а максимальне – 34 балам. Це свідчить про наявність у частини студентів помірно виражених тривожних переживань та емоційного напруження. Стандартизоване відхилення становило 7,2, що підтверджує наявність індивідуальних відмінностей між результатами студентів.

За шкалою Тейлора середній показник тривожності демонструє 26,4 бала. Найнижчий результат становив 8 балів, а найвищий – 52 бали. Отримані результати свідчать про те, що для значної частини студентів характерний середній або підвищений рівень тривожності. Значення стандартного відхилення – 10,1, що вказує  на різний ступінь вираженості тривожності у досліджуваній вибірці.

Результати дослідження свідчать, що рівень тривожності у студентів певною мірою залежить від їхніх індивідуально-психологічних характеристик. У зв’язку з цим особливого значення набувають заходи психокорекції. Також психологічної підтримки, створення комфортного освітнього середовища є важливим аспектом для покращення емоційної стійкості студентів у передекзаменаційний період.

Джерела та література

1. Адлер А. Виховання дітей. Взаємодія особистості з оточенням. Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017. 256 с.
2. Айзенк Г. Психологія особистості. Київ: Основи, 2016. 320 с.
3. Волошок О. В. Особистісні чинники тривожності студентської молоді. Вісник Одеського національного університету. Психологія. 2012. Вип. 8. С. 479–484.
4. Кузнєцов І. П. Залежність показників концентрації та розподілу уваги від рівня особистісної тривожності. Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Луцьк, 2022. № 5. С. 41–45.
5. Кузнєцов М. А., Діомідова Н. Ю. Емоційний інтелект як чинник психоемоційних станів студентів в умовах іспиту: монографія. Харків: Діса плюс, 2017. 189 с.
6. Кузнєцов М. А., Шаповалова В. С. Студентські страхи: види, структура, динаміка та шляхи корекції. Харків: Діса плюс, 2016. 342 с.
7. Левковська Л. Б. Психологічні чинники виникнення тривожності у осіб юнацького віку. Молодий вчений. 2022. № 1 (101). C. 57–60.
8. Савицька О. В. Особливості подолання екзаменаційного стресу студентами-першокурсниками з різним рівнем тривожності. Габітус. 2021. Вип. 28. С. 47.
9. Спілбергер Ч. Концепція і дослідження тривожності / [пер. з англ. В. Г. Савченко]. Львів: Піраміда, 2015. 250 с.
10. Фройд З. Гальмування, симптом і тривога / [пер. з нім. А. А. Гусєва]. Київ: Кліо, 2017. 176 с.
11. Фромм Е. Втеча від свободи. Харків: Фоліо, 2018. 320 с.
12. Хорні К. Невротична особистість нашого часу. Київ: Сфера, 2004. 300 с.