РОЛЬ ПСИХОЛОГІЧНОЇ РЕСУРСНОСТІ У ПОДОЛАННІ ПРОКРАСТИНАЦІЇ СТУДЕНТІВ: ТЕОРЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ

Анотація. У статті здійснено теоретичне обґрунтування ролі психологічної ресурсності особистості у подоланні прокрастинації студентів. Розкрито зміст і структуру обох конструктів, проаналізовано механізми їхнього взаємозв’язку та визначено ресурсні чинники, що сприяють подоланню тенденції до відкладання навчальних завдань. Показано, що психологічна ресурсність виступає не лише захисним чинником щодо прокрастинації, але й умовою, за якої студент здатний переходити від пасивного уникання до активної саморегуляції навчальної діяльності.

Ключові слова: психологічна ресурсність, прокрастинація, академічна прокрастинація, студенти, психологічні ресурси, саморегуляція, подолання, ресурсний підхід.

Прокрастинація – це схильність відкладати виконання завдань на невизначений термін попри усвідомлення негативних наслідків такого відкладання є одним із найпоширеніших феноменів студентського повсякдення. За різними оцінками, від половини до трьох чвертей студентів систематично відкладають навчальні завдання, а значна їх частина вважає прокрастинацію серйозною особистою проблемою. С. Соболєва (2014) розглядає академічну прокрастинацію як психолого-педагогічну проблему, наголошуючи, що вона не зводиться до простої ліні чи відсутності мотивації, а є складним психологічним феноменом, що корениться у глибших особистісних характеристиках [17]. Т. О. Мотрук та Д. В. Стеценко (2014) ще категоричніші у своїй оцінці: вони розглядають прокрастинацію як інгібітор розвитку успішної особистості, підкреслюючи її руйнівний вплив на академічну та життєву ефективність [12].

Студентський вік є особливо вразливим щодо прокрастинації: значна автономія у плануванні часу, нерівномірність навчального навантаження, соціальний тиск, пов’язаний з очікуваннями успіху, та необхідність самостійно організовувати свою діяльність без прямого зовнішнього контролю – усе це формує умови, в яких схильність до відкладання легко перетворюється на хронічний патерн. К. В. Дубініна (2018) зазначає, що прокрастинація у студентів нерідко поєднується зі зниженою самооцінкою, перфекціонізмом і страхом невдачі, утворюючи стійкі психологічні структури, що самовідтворюються [5].

Попри широку представленість досліджень прокрастинації, питання про те, які саме психологічні ресурси особистості дозволяють їй протистояти цій тенденції або успішно з нею справлятися, залишається недостатньо вивченим у контексті студентської популяції. Психологічна ресурсність, як інтегративна здатність особистості актуалізовувати та ефективно використовувати наявний потенціал у відповідь на виклики, є перспективним теоретичним конструктом для розуміння механізмів подолання прокрастинації. Саме це питання і є предметом аналізу в даній статті.

Психологічна ресурсність як наукова категорія перебуває на перетині кількох теоретичних традицій. О. А. Доценко (2020) розглядає психологічний ресурс особистості як наукову парадигму і показує, що цей конструкт інтегрує ідеї позитивної психології, психології стресу та подолання, а також екзистенційних підходів до розуміння особистісного потенціалу [4]. О. С. Штепа (2020) у ґрунтовному дослідженні ресурсної насиченості особистості обґрунтовує, що ресурси - це не просто наявні можливості, а динамічна система, яка активується відповідно до контексту і яка може збагачуватися або виснажуватися залежно від характеру взаємодії особистості зі середовищем [22].

Т. В. Чаусова (2025) у дослідженні психологічної ресурсності як чинника подолання життєвої кризи майбутніх психологів розкриває структуру цього конструкту і показує, що він охоплює особистісні ресурси (самоефективність, стресостійкість, автономія, наполегливість), когнітивні ресурси (когнітивна гнучкість, здатність до переосмислення ситуації) та соціальні ресурси (підтримка оточення, приналежність до спільноти) [20]. С. О. Лукомська (2020) у дослідженні ресурсного підходу до подолання кризових ситуацій підкреслює, що ресурсність не є статичною рисою, а динамічним процесом, який реалізується у конкретних умовах і визначається не лише тим, які ресурси має особистість, але й тим, наскільки ефективно вона їх використовує [8].

О. П. Лящ (2022) розглядає психологічні ресурси особистості в контексті подолання важких життєвих ситуацій і наголошує на тому, що здатність мобілізувати ресурси залежить від рівня їхньої усвідомленості де людина, яка знає про свої сильні сторони і вміє спиратися на них, значно ефективніше справляється з труднощами, ніж та, чиї ресурси залишаються неактуалізованими [9]. Т. Скрипаченко (2025) розглядає інтенційну надію як специфічний психологічний ресурс, показуючи, що орієнтація особистості на бажане майбутнє і впевненість у можливості його досягнення є потужним чинником подолання пасивності і уникання [16]. Л. Музичко (2023) пов’язує психологічну ресурсність із резильєнтністю, підкреслюючи, що здатність відновлюватися після труднощів є одним із проявів ресурсної насиченості особистості [13].

О. Гудима та Е. Івашкевич (2026) у новітньому дослідженні розглядають психологічну ресурсність у контексті екологічної психології і пропонують розширене трактування цього поняття, що включає не лише внутрішні ресурси особистості, але й її здатність вибудовувати ресурсні стосунки з середовищем [2]. С. Д. Максименко (2024) у методологічному дослідженні генетичної психології наголошує, що ресурси особистості не є незмінними - вони розвиваються в процесі активної взаємодії з освітнім простором, і саме ця динамічна природа ресурсності робить її особливо важливою у студентському контексті [10].

Щодо прокрастинації, то М. С. Дворник (2018) у монографічному дослідженні аналізує цей феномен у контексті конструювання особистісного майбутнього і показує, що прокрастинація є не просто поведінковим патерном, а глибоко укоріненим способом організації темпорального досвіду особистості [3]. Н. Назарук (2022) систематизує підходи до вивчення прокрастинації у психології і виділяє кілька концептуальних ліній: мотиваційну (прокрастинація як наслідок конфлікту мотивів), емоційну (прокрастинація як стратегія уникнення негативних емоцій), когнітивну (прокрастинація як наслідок ірраціональних переконань) та поведінкову [14]. А. В. Шиделко та С. Когут (2024) простежують генезу феномену від першоджерел до сьогодення і встановлюють, що прокрастинація вивчається як мультидетермінований феномен, де особистісні, ситуативні та культурні чинники взаємодіють між собою [21].

С. І. Бабатіна (2013) досліджує зв’язок між академічною прокрастинацією та соціальною відповідальністю і виявляє, що студенти з вищим рівнем відповідальності значно рідше вдаються до систематичного відкладання, а сама прокрастинація нерідко є симптомом ширшої кризи суб’єктності [1]. М. А. Кузнєцов (2016) фіксує взаємозв’язок між прокрастинацією та емоційним ставленням студентів до навчальної діяльності: негативне і амбівалентне ставлення до навчання суттєво посилює схильність до відкладання [7]. А.-М. А. Морозова (2026) пропонує нестандартний погляд на проблему, розглядаючи прокрастинацію як психозахисний механізм в умовах ресурсного виснаження і саме це положення є принципово важливим для розуміння взаємозв’язку між ресурсністю і прокрастинацією [11].

Для теоретичного обґрунтування ролі психологічної ресурсності у подоланні прокрастинації необхідно розглянути механізми, через які ресурсність впливає на схильність до відкладання і здатність її долати. Можна виділити кілька таких механізмів.

Перший механізм – регуляторний. Психологічна ресурсність забезпечує більш ефективну саморегуляцію діяльності, яка є прямим антагоністом прокрастинації. О. С. Штепа (2020) показує, що ресурсно насичена особистість здатна підтримувати цілеспрямовану діяльність навіть у присутності відволікаючих стимулів і негативних емоційних станів, оскільки вона має у своєму розпорядженні достатній арсенал регуляторних стратегій [22]. І. О. Никоненко (2015) у теоретичному огляді ресурсного підходу підкреслює, що ресурси особистості є не тільки засобами подолання труднощів, але й регуляторами вибору стратегій поведінки, і саме від ресурсної насиченості залежить, яку стратегію особистість обере у ситуації виклику: активну чи уникаючу [15].

Другий механізм – захисний. А.-М. А. Морозова (2026) переконливо показує, що прокрастинація нерідко є не свідомим вибором, а захисною реакцією на ресурсне виснаження: коли внутрішні ресурси особистості виснажені, вона вдається до уникання як способу зберегти залишки енергії [11]. Це означає, що підвищення рівня ресурсності діє як профілактика прокрастинації не через прямий вплив на поведінку відкладання, а через запобігання тому стану виснаження, при якому прокрастинація стає єдиним доступним способом «захисту». Т. В. Чаусова (2025) підтверджує цей висновок, показуючи, що студенти з вищим рівнем ресурсності рідше потрапляють у стани психологічного виснаження, які провокують уникаючу поведінку [20].

Третій механізм – мотиваційний. Т. Скрипаченко (2025) показує, що інтенційна надія як специфічний ресурс, що включає ясне уявлення про бажане майбутнє і впевненість у доступності шляхів до нього, є потужним антипрокрастинаційним чинником [16]. Студент, який бачить сенс у навчальній діяльності і вірить у власну здатність досягати результату, має значно менше підстав для відкладання, ніж той, хто переживає мотиваційний вакуум або амбівалентність. М. А. Кузнєцов (2016) у своєму дослідженні підтверджує, що саме мотиваційний компонент є одним із ключових регуляторів прокрастинації: позитивне ставлення до навчання і суб’єктивна значущість завдання знижують схильність до відкладання [7].

Четвертий механізм – когнітивний. Ресурсна особистість, як правило, демонструє вищу когнітивну гнучкість як здатність переосмислювати ситуацію, бачити нові можливості там, де інші бачать лише загрозу або безвихідь. К. В. Дубініна (2018; 2020) показує, що прокрастинація у студентів нерідко підживлюється когнітивними спотвореннями: перфекціонізмом, катастрофізацією, страхом оцінки, а отже когнітивна гнучкість, що є важливим компонентом ресурсності, дозволяє переглядати ці деструктивні установки [5; 6]. Л. Фльорко та Р. Полюга (2020) у дослідженні критичного мислення наголошують на його значенні для адаптивного функціонування особистості, що є суміжним із здатністю переосмислювати ситуації, які провокують прокрастинацію [18].

П’ятий механізм – соціально-ресурсний. О. П. Лящ (2022) підкреслює, що соціальна підтримка є важливим ресурсом, який допомагає особистості долати труднощі [9]. У контексті прокрастинації соціальний ресурс діє кількома шляхами: зовнішня підтримуваність з боку однокурсників і викладачів підвищує відповідальність і знижує ймовірність відкладання; спільна діяльність забезпечує зовнішню структуру, яка компенсує недостатній рівень внутрішньої саморегуляції. О. Гудима та Е. Івашкевич (2026) у концепції екологічної ресурсності показують, що ресурсні стосунки з середовищем, у тому числі освітнє середовище є важливим чинником, що визначає здатність особистості підтримувати продуктивну діяльність [2].

Важливим є також питання про те, що саме в психологічній ресурсності виступає найбільш безпосереднім чинником подолання прокрастинації. С. Д. Максименко (2024) у методологічному контексті підкреслює, що ресурси особистості реалізуються через її активність і саме активна позиція щодо власного розвитку і навчання є тим спільним знаменником, що пов’язує ресурсність із долаючою поведінкою [10]. С. О. Лукомська (2020) наголошує на ролі усвідомлення власних ресурсів: студент, який знає свої сильні сторони і вміє спиратися на них у ситуаціях виклику, має суттєво більше можливостей для подолання прокрастинаційних тенденцій [8].

Л. Музичко (2023), пов’язуючи ресурсність із резильєнтністю, вказує на ще один важливий аспект: ресурсна особистість здатна відновлюватися після невдач і не дозволяє минулим епізодам прокрастинації і їхнім негативним наслідкам остаточно підривати мотивацію і самоефективність [13]. Це є принципово важливим, оскільки одним із найнебезпечніших аспектів прокрастинації є її схильність до самовідтворення: невдала спроба вчасно виконати завдання породжує вину, яка знижує самооцінку і ще більше посилює уникання. Ресурсно насичена особистість, яка має навички відновлення, здатна розірвати це порочне коло.

К. В. Дубініна (2020) окреслює шляхи профілактики та подолання прокрастинації, і серед них – розвиток навичок самоорганізації, вміння ставити реалістичні цілі і планувати час [6]. Усі ці шляхи мають безпосередній зв’язок із ресурсністю: вони розвивають саме ті компоненти, що утворюють ресурсний потенціал особистості. Л. Фльорко та П. Ванджурак (2021) у контексті етики відповідальності підкреслюють значення ціннісної основи поведінки особистості, яка є важливим ресурсом подолання ситуативних спокус відкладання [19].

Таким чином, прокрастинація є складним мультидетермінованим феноменом студентського життя, який не зводиться до простої ліні чи недисциплінованості, а корениться у глибших психологічних механізмах уникання, мотиваційних конфліктів і ресурсного виснаження, а психологічна ресурсність є інтегративним конструктом, що охоплює особистісні, когнітивні та соціальні ресурси, і виступає системним чинником щодо прокрастинації, діючи через кілька механізмів: регуляторний, захисний, мотиваційний, когнітивний та соціально-ресурсний. Особливого значення серед ресурсних чинників подолання прокрастинації набувають усвідомлення власних ресурсів і активна позиція щодо їх актуалізації, інтенційна надія як ресурс мотиваційної спрямованості, когнітивна гнучкість як здатність переосмислювати ситуації, що провокують уникання, та резильєнтність як здатність відновлюватися після невдач. Прокрастинація і ресурсне виснаження перебувають у двосторонньому зв’язку: виснаження провокує прокрастинацію як захисний механізм, тоді як хронічна прокрастинація, своєю чергою, виснажує ресурси через накопичення наслідків відкладання. Перспективним напрямом, на нашу думку, є емпіричне вивчення взаємозв’язку між рівнем психологічної ресурсності та виразністю прокрастинаційних тенденцій у студентів, а також розробка профілактичних програм, орієнтованих на розвиток ресурсного потенціалу як умови подолання академічної прокрастинації.

Джерела та література:

1. Бабатіна С. І. Синдром академічної прокрастинації і соціальна відповідальність у студентському віці. Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Філософія. Психологія. Педагогіка. 2013. № 2. С. 24-25. http://nbuv.gov.ua/UJRN/VKPI_ fpp_2013_2_6
2. Гудима О., Івашкевич Е. Психологічна ресурсність особистості як категорія екологічної психології. Збірник наукових праць «Проблеми сучасної психології» / [за наук. ред. Л.А. Онуфрієвої]. Кам’янець-Поділь ський, 2026. Вип. 67. С. 101-121. https://problemps.kpnu.edu.ua/issue/view/20839/14559
3. Дворник М. С. Прокрастинація в конструюванні особистісного майбутнього : монографія. Інститут соціальної та політичної психології НАПН України. Кропивницький : Імекс-ЛТД, 2018. 120 с. https://lib.iitta.gov.ua/id/eprint/711403/1/Dvornyk_Monpdf
4. Доценко О.А. Психологічний ресурс особистості як наукова парадигма. Вчені записки ТНУ ім. В.І. Вернадського. Серія Психологія. 2020. Т. 31(70). № 4. С. 22-27 DOI: https://doi.org/10.32838/2709-3093/2020.4/03
5. Дубініна К. В. Прокрастинація як проблема психології особистості студента. Науковий часопис національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія 12: Психологічні науки. № 7. С. 172-180. 2018. http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nchnpu_012_2018_7_25
6. Дубініна К. В. Шляхи профілактики та подолання прокрастинації у студентів. Психологічний і педагогічний дискурс: наукові записки вчених : збірник матеріалів конференції / за заг. ред. проф. Т. О. Олефіренка. Київ : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2020. С. 58- 61. https://enpuirb.udu.edu.ua/server/api/core/bitstreams/ce41fd00-88f8-4cbb-b590-e4cd1208030a/content
7. Кузнєцов М. А. Прокрастинація як чинник емоційного ставлення студентів до навчальної діяльності. Вісник Дніпропетровського університету. Серія: Психологія. Вип. 22. С. 61-70. http://nbuv.gov.ua/UJRN/vdups_2016_22_10
8. Лукомська С.О. Ресурсний підхід до подолання особистістю кризових ситуацій. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія психологічні науки. 2020. Вип. 1. С. 190-195. DOI: https://doi.org/10.32999/ksu2312-3206/2020-1-26
9. Лящ О.П. Психологічні ресурси особистості в подоланні важких життєвих ситуацій. Проблеми сучасної психології. 2022. № 2(25). С. 44-50. DOI: https://doi.org/10.26661/2310-4368/2022-2-5
10. Максименко С.Д. Методологія генетичної психології в міждисциплінарних дослідженнях особистості та її внутрішнього світу. Психологічні ресурси розвитку особистісної в умовах невизначеності освітнього простору: збірник матеріалів наукових доповідей І Всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Київ, 23 жовтня 2024 року). Київ: Інститут психології імені Г.С. Костюка НАПН України, 2024. С. 11-15. https://lib.iitta.gov.ua/id/eprint/743257/1/Психологічні%20ресурси%20розвитку%20особистісної%20в%20умовах%20невизначеності%20освітнього%20простору_Збірник_2024.pdf
11. Морозова А‐М. А. Прокрастинація як механізм захисту психіки в умовах ресурсного виснаження. PsyUpgrade Journal. 2026. Вип. 2. С. 119-134. https://doi.org/10.66228/3083‐7510‐2026‐2‐119‐134
12. Мотрук Т. О., Стеценко Д. В. Прокрастинація як інгібітор розвитку успішної особистості. Актуальні питання сучасної психології: матеріали І Всеукраїнської науково-практичної конференції студентів, аспірантів і молодих вчених (Суми, 15 травня 2014 р.). Суми: Вид-во СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2014. 388 с.
13. Музичко Л. Психологічна ресурсність особистості та її резильєнтність. Журнал соціальної та практичної психології. 2023. № 1. С. 28-33. DOI https://doi.org/10.32782/psy-2023-1-5
14. Назарук Н. Проблема вивчення прокрастинації у психології. Вісник Львівського університету. Серія психологічні науки. Вип. 14. С. 48-54. 2022. https://doi.org/10.30970/PS.2022.14.6
15. Никоненко, І.О. Теоретичний огляд ресурсного підходу в контексті вивчення копінг-поведінки особистості. Український психолого-педагогічний науковий збірник. Вип. 5(5). С. 88-91.
16. Скрипаченко, Т. Психологічні ресурси особистості. Інтенційна надія як психологічний ресурс. Журнал сучасної психології. Вип. 1. 2025. С. 98-105. https://doi.org/10.26661/2310-4368/2025-1-12
17. Cоболєва С. Академічна прокрастинація як психолого-педагогічна проблема. Гуманістраний вісник Державного вищого навчального закладу «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди». Педагогіка. Психологія. Філософія. Вип.34. С. 190-197. http://nbuv.gov.ua/UJRN/gvpdpu_2014_34_26
18. Фльорко Л. Я., Полюга Р. Л. The relevance of critical thinking in the modern socio-cultural space. The 2 th International scientific and practical conference «Рroblems and perspectives of modern science and practice» (January 30-31, 2020) Graz, Austria. С. 289-291. https://isg-konf.com/wp-content/uploads/2020/02/II-PROBLEMS-AND-PERSPECTIVES-OF-MODERN-SCIENCE-AND-PRACTICE.pdf
19. Фльорко Л.Я., Ванджурак П.І. Етика Відповідальності Як Основа Збалансованого Розвитку Суспільства. Science of XXI century: development, main theories and achievements: collection of scientific papers «SCIENTIA» with Proceedings of the I International Scientific and Theoretical Conference (Vol. 2), December 24, 2021. Helsinki, Republic of Finland: European Scientific Platform. С. 40-41. https://doi.org/10.36074/scientia-24.12.2021
20. Чаусова Т.В. Психологічна ресурсність як чинник подолання життєвої кризи майбутніх психологів. Теоретичні і прикладні проблеми психології. Т.2, (№3(68). 2025. С. 192-212. DOI: https://doi.org/10.33216/2219-2654-2025-68-3-2-192-212
21. Шиделко А. В., Когут С., Прокрастинація та її причини: від першоджерел до сьогодення. Вісник Національного університету оборони України. № 2(78). С. 151-157. 2024. https://doi.org/10.33099/2617‐6858‐2024‐78‐2‐151‐157
22. Штепа О.С. Ресурсна насиченість особистості. Проблеми сучасної психології. Збірник наукових праць К-ПНУ ім. І. Огієнка, Інституту психології ім. Г.С. Костюка НАПН України. 2020. № 47. С. 231-252. DOI: https://doi.org/10.32626/2227-6246.2020-47