ПСИХОЛОГІЧНА ТРАВМА ЯК СИСТЕМНИЙ ЧИННИК ВПЛИВУ НА МЕНТАЛЬНЕ ЗДОРОВ'Я ОСОБИСТОСТІ

Проблема психологічної травми та її впливу на ментальне здоров'я особистості набуває особливої актуальності в умовах тривалого збройного конфлікту в Україні. За даними Уніфікованого клінічного протоколу МОЗ України (2024), поширеність ПТСР серед населення країни коливається від 11,1% до 50,8%, а комплексного ПТСР – від 9,2% до 14,6% [3].

Нейробіологічні дослідження Б. ван дер Колка та Р. Ланіус засвідчили, що психологічна травма призводить до структурних змін у роботі мозку: гіперактивації мигдалеподібного тіла, пригнічення медіальної префронтальної кори та атрофії гіпокампу [2]. Особливо значущим є феномен «алекситимії травми»: під час переживання флешбеків пригнічується зона Брока, що унеможливлює вербалізацію пережитого. Полівагальна теорія С. Порджеса додає вегетативний вимір: травматична реакція фіксує нервову систему в режимах «бий або біжи» чи «завмирання», виводячи особистість за межі «вікна толерантності» – зони ефективної саморегуляції [12]. П. Левін показав, що шокова травма є насамперед біологічним феноменом: енергія, мобілізована для захисту, але не знайшла виходу, «капсулюється» в нервовій системі у формі симптомів [9]. Тілесно-орієнтований підхід розкриває наступний вимір травматичного впливу. Л.Мартчер у межах бодинамічного аналізу показала, що шокова травма призводить до блокування психомоторних патернів і руйнації Его-функцій, фіксуючи організм на найбазовішому типі захисту [11]. В. Райх обґрунтував, що незавершені травматичні реакції зберігаються у формі «м'язового панцира», що обмежує емоційне вираження та тілесну свободу [13]. Символічний вимір травми описує Д. Калшед: психіка активує архетиповий захисний механізм - фігуру «внутрішнього переслідувача», який, рятуючи «безсмертне ядро» особистості від повної руйнації, водночас блокує її подальший розвиток [8]. Дж. Герман доповнює картину, описуючи руйнацію трьох ключових опор ідентичності: відчуття автономії, базової довіри до світу та почуття приналежності до спільноти [1].

Вплив психологічної травми на розвиток особистості не зводиться до суто патологічних наслідків. Дж. Бонанно на основі лонгітюдних досліджень довів, що резильєнтність є не рідкісним винятком, а найпоширенішою природною відповіддю людини на травму: відсутність виражених реакцій після потенційно травматичних подій є проявом природного адаптивного потенціалу, а не запереченням [7]. Це узгоджується з МКХ-11, де гостра реакція на стрес трактується як «нормальна реакція на ненормальні обставини» [1]. С. Мадді обґрунтував концепцію «життєстійкості» як сукупність залученості, контролю та прийняття виклику [6; 10]. За наявності достатніх ресурсів і зовнішньої підтримки травма може стати каталізатором посттравматичного зростання - глибинної трансформації ідентичності та системи цінностей, вважають Р. Тедеші та Л. Калхун [5; 14]. В. Франкл, спираючись на власний досвід виживання у концтаборі, показав, що навіть у найжорстокіших умовах людина зберігає здатність обирати своє ставлення до того, що з нею відбувається [4].

Таким чином, психологічна травма є системним чинником порушення ментального здоров'я особистості, що охоплює нейробіологічний, вегетативний, тілесний, символічний та ідентичнісний рівні функціонування. Відповідно до УКПМД МОЗ України (наказ № 1265, 2024 р.) методами першого вибору при ПТСР є травмофокусована когнітивно-поведінкова терапія (ТФ-КПТ) та десенсибілізація і переробка рухом очей (ДПРО) [3]. Водночас при глибоких структурних порушеннях ідентичності ці методи потребують доповнення інтегративними підходами, орієнтованими на тілесність і символічну інтеграцію. Розуміння травми в інтегративній перспективі - від нейрофізіології С. Порджеса до архетипових захистів Д. Калшеда - є теоретичним підґрунтям для розробки диференційованих стратегій психологічної допомоги в умовах сучасних викликів.

Джерела та література

1. Герман Дж. Психологічна травма та шлях до видужання. Львів: Видавництво Старого Лева, 2015. 416 с.
2. Колк ван дер Б. Тіло веде лік. Як лишити психотравми в минулому. Харків: Vivat, 2022. 512 с.
3. Міністерство охорони здоров'я України. Уніфікований клінічний протокол первинної та спеціалізованої медичної допомоги «Гостра реакція на стрес. Посттравматичний стресовий розлад. Порушення адаптації»: наказ МОЗ України від 19 лип. 2024 р. № 1265. URL: https://www.dec.gov.ua/wp-content/uploads/2024/07/1265_19072024_ykpmd_ptsr_dod.pdf
4. Франкл В. Людина в пошуках справжнього сенсу. Харків: КСД, 2016. 160 с.
5. Чачко С.Л. Вплив посттравматичного зростання на психічне здоров´я особистості. Вісник Чернігівського державного педагогічного університету (Серія: Психологічні науки). 2010. Вип. 82. Т.ІІ. С. 264-267.
6. Чачко С., Єгорова В. Особливості життєстійкості студентів закладів вищої освіти в умовах дистанційного навчання. Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки. 2021. Вип. 15(60). С. 58-66. https://doi.org/10.31392/NPU-nc.series12.2021.15(60).06
7. Bonanno G.A. Loss, trauma, and human resilience. American Psychologist. 2004. Vol. 59, № 1. P. 20–28. https://doi.org/10.1037/0003-066X.59.1.20
8. Kalsched D. The Inner World of Trauma. London : Routledge, 1996. 256 p.
9. Levine P.A. Waking the Tiger: Healing Trauma. Berkeley: North Atlantic Books, 1997. 283 p.
10. Maddi S.R. Hardiness: The courage to grow from stresses. Journal of Positive Psychology. 2006. Vol. 1, № 3. P. 160–168.
11. Marcher L., Fich S. Body Encyclopedia. Berkeley: North Atlantic Books, 2010. 528 p.
12. Porges S.W. The Polyvagal Theory. New Yor : W. W. Norton, 2011. 368 p.
13. Reich W. Character Analysis. New York: Orgone Institute Press, 1945. 516 p.
14. Tedeschi R.G., Calhoun L.G. Posttraumatic growth. Psychological Inquiry. 2004. Vol. 15, № 1. P. 1–18. http://dx.doi.org/10.1207/s15327965pli1501_01