ПРОБЛЕМА САМОЕФЕКТИВНОСТІ ОСОБИСТОСТІ В РАМКАХ ПСИХОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Актуальність проблеми. Повномасштабне вторгнення зумовило потребу вивчення вітчизняними науковцями низки проблем особистості: життєдіяльності в умовах війни, переживання моральної травми, розвитку психологічних ресурсів, підвищення рівня  резильєнтності та самоефективності особистості. Причому останнє питання виявляється актуальним з точки зору особистісної продуктивності, ефективного функціонування в соціумі, швидкої адаптації в умовах глобалізаційних змін та невизначеності. Адже саме усвідомлення особистістю своїх сильних та слабких сторін, здібностей та можливостей сприятиме ефективній реалізації в суспільстві, розкриттю не лише свого потенціалу, а й визначатиме процес її подальшого саморозвитку, впливатиме на продуктивність у різних сферах діяльності. 

Мета дослідження полягає у теоретичному аналізі проблеми самоефективності в психологічних дослідженнях.

Виклад основного матеріалу. Проблема самоефективності в психології пов’язана з працями А. Бандури. Науковець першопочатково пропонує дефініцію «самоефективність» для визначення особистістю власних здібностей, можливостей долати певний набір складних ситуацій, які постають в її житті [5]. Вона (самоефективність) визначає поведінку особистості, її самопочуття, думки та мотивацію. Загалом відчуття низького рівня самоефективності в особистості пов’язано зі стресом, депресією, тривогою та безпорадністю [2].

У подальшому А. Бандура зазначає, що самоефективність  являє собою «важливий набір проксимальних детермінант людської мотивації» [6]. Аналізуючи когнітивний аспект самоефективності, варто наголосити, що вона сприяє когнітивним процесам (у прийнятті рішень, міркуваннях тощо) та продуктивності (результативності) особистості в різних умовах. З точки зору поведінки, вона визначає вибір діяльності людей та зумовлює превалювання складних завдань над легкими (або навпаки). Так, чим вищий рівень самоефективності особистості, тим вищий рівень цілей людина ставить перед собою й, відповідно, рівень її досягнень теж буде високим.

У подальшому дослідження проблематики самоефективності проводиться в контексті: мотивації досягнення особистості; складової самоактуалізації та розвитку потенціалу особистості в різних вікових періодах; питання психічного здоров’я та суб’єктивного благополуччя людини [5].

За результатами тривалої практичної та дослідницької діяльності в галузі організаційної поведінки, Т. Чернявська зазначає, що поруч із такими важливими якостями керівників/бізнесменів/ працівників як: мотиваційна спрямованість на досягнення та успішність професійної діяльності, нестандартні вольові рішення та дії, прийняття відповідальності за рішення та дії, здатність вибудовувати ефективні взаємини, вкрай необхідними є також: бажання та інтерес до активної творчої діяльності та віра у власну ефективність [5].

Д. Гошовська, Я. Гошовський розглядають самоефективність у контексті вивчення проблеми самоакцептації та особистісної стійкості індивіда.  Науковці визначають самоакцептацію як складову частину самосвідомості, що являє собою активність особистості, спрямовану насамперед на різнобічне усвідомлення свого «Я», його прийняття на рівні усвідомленої самості, неповторної екзистенційної суб’єктності. Аналізуючи результати проведеного емпіричного дослідження, автори доходять висновку, щодо наявності відмінностей семантичного наповнення самоакцептації дівчаток молодшого та старшого підліткового віку залежно від: індивідуального психофізіологічного розвитку, інститутів соціалізації (загальноосвітня школа, гімназія та загальноосвітня школа-інтернат), соціально-психологічних чинників (матеріально-побутові умови, рівень акцептуючих батьків, референтних дорослих, взаємини з мікродовкіллям тощо), що беззаперечно визначає й рівень усвідомлення ними власної ефективності [1].

 Л. Малімон, Т. Федотова зауважують на важливості емоційно-вольового компоненту самоефективності підлітків, констатуючи: в підлітків із низьким рівнем самоефективності наявна потреба відповідати ідеальному образу «Я», бажання змін та переживання низки негативних емоцій (тривога, сором’язливість, сумніви тощо); в опитуваних із середнім рівнем – високий рівень самоприйняття, внутрішня конфліктність, наявність рефлексії з приводу власних недоліків та невдач, прагнення доводити справу до кінця та розвинений самоконтроль емоційних станів  та реакцій; у респондентів із високим рівнем самоефективності – усвідомлення своєї цінності, самовпевненість, сформовані уявлення про себе, як вольову особистість та високий рівень саморегуляції й наполегливості [3].

Ю. Борейко, Т. Федотова звертаються до вивчення проблеми самоефективності в кризових умовах життєдіяльності особистості, таких як COVID-19 та війна. Автори зауважують, що відповідні життєві обставини та зумовлені ними глибокі емоційні переживання (моральний дистрес, моральна травма) не лише істотно впливають на рівень самоефективності особистості, а й детермінують різнорівневу представленість її видів (самоефективність в сфері діяльності та самоефективність в сфері спілкування) [4, 7].

Отже, самоефективність є складним феноменом. Вона визначається вірою особистості в себе, власні сили, здатністю успішно виконувати певні дії, мотивацією долати виклики; вона базується на власному успішному досвіді, спостереженні за успіхами інших, наявних соціальних переконаннях та емоційному стані особистості.

Джерела та література

1. Гошовська Д. Т., Гошовський Я. О. Специфіка самоакцептації дівчаток підліткового віку: емпіричний ракурс. Психологічні перспективи. № 29, 36-48. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Ppst_2017_29_5
2. Сіденко Ю.О. Самоефективність: когнітивні та афективні аспекти феномену. Психологічний журнал. 2025, 15, 38-46.
3. Федотова Т., Малімон Л. Особливості емоційно-вольового компонента самоефективності в старшому шкільному віці. Психологічні перспективи. 2020 Вип.35, 135-147. DOI: https://doi.org/10.29038/2227-1376-2020-35-135-147
4. Федотова Т. В. Самоефективність в контексті вивчення симптомів моральної травми особистості під час війни. Габітус. 2023. Вип. 55. С. 191-196. DOI : https://doi.org/10.32782/2663-5208.2023.55.34
5. Чернявська Т. П. Самоефективність як предиктор успішності професійної діяльності. Fundamental and applied researches in practice of leading scientific schools, 2021, 44 (2), 44-47. doi: 10.33531/farplss.2021.2.6
6. Bandura A. Self-efficacy: toward a unifying theory of behavioral change. Psychological Review. 1977. Vol. 84 (2). P. 191–215.
7. Boreiko Y., & Fedotova T. Covid-19 Pandemic as an Extreme Event: Effects, Reactions, Consequences. European Journal of Transformation Studies, 2021. 9(2), 125-142. Retrieved from https://czasopisma.bg.ug.edu.pl/index.php/journal-transformation/article/view/7092