АКСІОЛОГІЧНИЙ ПРОФІЛЬ ОСОБИСТОСТІ, СХИЛЬНОЇ ДО ПРОКРАСТИНАЦІЇ

У статті проаналізовано прокрастинацію як психологічний феномен у контексті аксіологічного підходу. Розкрито особливості системи цінностей особистості, схильної до відкладання діяльності, визначено внутрішні суперечності її мотиваційної сфери. Обґрунтовано, що прокрастинація пов’язана з деформацією ієрархії цінностей, домінуванням короткострокових орієнтацій та недостатньою інтеграцією цінностей самореалізації.

У сучасному динамічному суспільстві проблема прокрастинації набуває особливої актуальності, оскільки вона безпосередньо впливає на ефективність діяльності, професійне становлення та психологічне благополуччя особистості. Водночас прокрастинація є не лише поведінковим проявом, а й відображенням глибинних ціннісних орієнтацій, що визначають вибір і пріоритети людини.

У сучасній психології прокрастинація розглядається як порушення саморегуляції, що проявляється у відкладанні важливих завдань, незважаючи на усвідомлення негативних наслідків. Зокрема, П. Стіл визначає її як «класичний приклад збою саморегуляції» [1]. Дослідження Дж. Ферарі підкреслюють, що прокрастинація може виступати як відносно стабільна риса особистості, пов’язана з униканням відповідальності та страхом невдачі [2]. Л. Соломон та E. Ротблум довели, що прокрастинація особливо поширена в академічному середовищі та пов’язана з тривожністю й низькою впевненістю у власних можливостях [3].

Сучасні підходи Ф. Сіруа та T. Пітчіл розглядають прокрастинацію як механізм емоційної регуляції, спрямований на уникнення негативних переживань [4].

Мета статті визначити особливості аксіологічного профілю особистості, схильної до прокрастинації.

Аксіологічний профіль особистості відображає систему її цінностей, що визначає спрямованість діяльності, мотивацію та поведінкові стратегії. У випадку прокрастинації ця система характеризується рядом специфічних особливостей.

По-перше, спостерігається домінування гедоністичних цінностей, орієнтованих на отримання негайного задоволення. Відповідно до теорії часової мотивації П. Стіла, суб’єктивна цінність діяльності зменшується зі зростанням відтермінування результату [1]. Це зумовлює вибір короткостроково приємних дій замість значущих, але відкладених у часі завдань.

По-друге, для прокрастинаторів характерна недостатня сформованість цінностей досягнення та самореалізації. Незважаючи на усвідомлення їхньої важливості, такі цінності не займають провідного місця у внутрішній ієрархії, що призводить до розриву між намірами та реальною поведінкою.

По-третє, важливою характеристикою є наявність внутрішнього ціннісного конфлікту. Особистість одночасно прагне успіху та уникає діяльності, пов’язаної з ризиком невдачі. За Дж. Ферарі, така амбівалентність є однією з ключових причин хронічної прокрастинації [2].

Крім того, прокрастинація часто пов’язана з емоційною регуляцією. Згідно з дослідженнями Ф. Сіруа та T. Пітчіл, відкладання справ виступає способом тимчасового зниження негативних емоцій, таких як тривога, страх чи невпевненість [4]. Таким чином, короткострокове емоційне полегшення набуває більшої цінності, ніж довгострокові результати діяльності.

Ще однією особливістю є занижена цінність часу як ресурсу. Особи, схильні до прокрастинації, недооцінюють значення часу, що ускладнює планування діяльності та прийняття рішень.

В аксіологічному аспекті важливим є також недостатній рівень ієрархізації цінностей. Відсутність чітких пріоритетів призводить до труднощів у виборі між альтернативами та сприяє відкладанню дій.

Висновки. Отже, аксіологічний профіль особистості, схильної до прокрастинації, характеризується домінуванням гедоністичних цінностей, зниженням значущості цінностей досягнення та самореалізації, наявністю внутрішніх конфліктів і недостатньо сформованою ієрархією цінностей. Прокрастинація виступає не лише поведінковою стратегією, а й відображенням специфічної ціннісної структури особистості. Подальші дослідження можуть бути спрямовані на розробку методів корекції ціннісної сфери як засобу подолання прокрастинації.

Джерела та література

1. Steel P. The nature of procrastination: a meta-analytic and theoretical review. Psychological Bulletin. 2007. Vol. 133, No. 1. P. 65–94.
2. Ferrari J. R. Procrastination and task avoidance: theory, research, and treatment. New York: Plenum Press, 1995. 268 p.
3. Solomon L. J., Rothblum E. D. Academic procrastination: frequency and cognitive-behavioral correlates. Journal of Counseling Psychology. 1984. Vol. 31, No. 4. P. 503–509.
4. Sirois F. M., Pychyl T. A. Procrastination and the priority of short-term mood regulation: consequences for future self. Social and Personality Psychology Compass. 2013. Vol. 7, No. 2. P. 115–127.