Повномасштабне російське вторгнення, що триває від лютого 2022 року, стало найбільшою загрозою для психологічного благополуччя військовослужбовців Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії за всю історію нашої держави.
Проблема скорочення кількості особового складу через самовільне залишення служби та суїцидальні вчинки є надзвичайно складною. Такі явища спричиняють не лише втрати кадрів, але й погіршення морально-психологічного стану підрозділів, що впливає на їх бойову готовність та негативно відбивається на обороноздатності країни.
Умови тривалого психологічного тиску й хронічного стресу часто призводять до втрати людьми здатності витримувати навантаження, втрати відчуття контролю над подіями й сенсу продовження служби. Внаслідок цього сильно постраждали як особовий склад, так і економіка, яка зазнає змін через необхідність постійного посилення мобілізації.
О. М. Кокун та колеги у своєму практичному посібнику підкреслюють, що суїцид є складномотивованим поведінковим актом, у якому тісно переплетені соціальні, психологічні та психофізіологічні чинники. На їх думку це кардинальний і протиприродний крок, рішення про який визріває не раптово. Автори зазначають, що йому передує досить тривалий період внутрішніх переживань, боротьби мотивів і пошуків виходу зі складної життєвої ситуації [8].
Головною особливістю такого стану автори вважають соціально-психологічну дезадаптацію особистості, яка виникає на тлі гострого стресового або посттравматичного стресового розладу внаслідок несприятливого збігу обставин чи їх суб’єктивного сприйняття як нерозв’язних [8].
Суїцидальна поведінка - це не якась одна конкретна дія, а цілий ланцюжок станів: від важких думок про самогубство до планів, спроб і, на жаль, завершених випадків. Серед військовослужбовців це одна з основних причин втрат, які не пов’язані з бойовими діями.
Серед психологічних факторів, що сприяють цьому, можна виділити посттравматичний стресовий розлад і постійна тривога, депресивні стани та глибоке відчуття безнадії, моральна травма - коли людина мучиться совістю через те, що зробила або, навпаки, не змогла зробити, коли довелося діяти всупереч своїм внутрішнім принципам. Соціальна ізоляція та втрата підтримки з боку побратимів і родини, а також низька самооцінка, екзистенційні кризи та відчуття втрати сенсу життя є одними з ключових факторів [8].
У ЗСУ, НГУ та ДССТ ці чинники значно посилюються особливостями самої служби. Постійна загроза життю, хронічна втома, розрив із родиною, важкі моральні дилеми під час бойових дій та втрати близьких побратимів роблять ситуацію набагато складнішою.
Пресуїцидальні прояви у військовослужбовців часто виглядають так: людина починає говорити про безглуздість подальшої служби, вдається до ризикованої поведінки, поступово віддаляється від колективу, відмовляється від допомоги та уникає спілкування.
Самовільне залишення військової частини (СЗЧ) є не тільки кримінальним правопорушенням, а й серйозним психологічним явищем. Його можна розглядати як своєрідну форму ескапізму - намагання втекти від нестерпної психічної напруги. До основних причин СЗЧ можна віднести труднощі адаптації до військової служби та бойових умов, втрата професійної мотивації та відчуття безглуздості подальшого перебування в армії, хронічний стрес і професійне вигорання, конфлікти в підрозділі чи з командуванням, а також низька толерантність до невизначеності й постійної загрози. Окрім того, важливу роль відіграють девіантні тенденції, коли порушення дисципліни перетворюється на спосіб висловити протест проти ситуації [14].
Саме тому обидва явища - і суїцидальна поведінка, і самовільне залишення частини часто відбуваються на тлі неспроможності людини конструктивно справлятися з екстремальним стресом і браку внутрішніх ресурсів, які б допомогли перетворити цей стрес на щось осмислене, а не руйнівне.
Одним з інструментів в таких випадках є життєстійкість (hardiness) - особистісна характеристика, яка дозволяє трансформувати стрес у досвід зростання. Концепція сформована Сюзанною Кобаса та Сальваторе Мадді в наукових працях, опублікованих у кінці 70-х - 90-х роках ХХ століття.
Феномен життєстійкості (hardiness) розглядається дослідниками як важливий фактор загальної стресостійкості людини.
Окрім цього, життєстійкість пов’язують зі здатністю людини ефективно працювати в умовах високого напруження та тривалої монотонної діяльності. Вона є важливою умовою відчуття повноти життя та його високої якості.
Також життєстійкість сприяє формуванню соціального інтересу, поглибленню міжособистісних стосунків і активнішій взаємодії людини з навколишнім світом. Hardiness часто розглядається як один з ключових детермінантів успішної самореалізації особистості. [4].
В Україні життєстійкість активно розвиває Олексій Кокун та його наукова школа. Він ввів поняття професійної життєстійкості як інтегральної характеристики особистості, що поєднує психофізіологічну стійкість, мотиваційні ресурси та адаптивні стратегії подолання стресу [4]. О.М. Кокун адаптував опитувальник Мадді до українських умов [7] і, застосувавши у дослідженні дві взаємодоповнюючі складові життєстійкості - психофізіологічну та професійну і виявив, що отримані дані підкреслюють виняткову значущість психофізіологічної стійкості для збереження психічного здоров’я людей та для забезпечення їх загальної ефективності у життєдіяльності, тоді як професійна життєстійкість є ключовою ефективної трудової діяльності та підтримання професійного здоров’я. Психофізіологічна стійкість виявилася тісно позитивно пов’язаною з самоефективністю, особистісним зміцненням, цінуванням міжособистісних стосунків та загальним ставленням до життя, і одночасно мала негативну кореляцію з числом симптомів ПТСР та психосоматичних скарг респондентів [5].
На думку О. М. Кокуна життєстійкість має винятково важливе і багатогранне значення як для самої людини так і для суспільства в цілому, а також практично для всіх галузей професійної діяльності та освітнього процесу [7]. Аналізуючи поняття життєстійкості О.М. Кокун вказує на три компоненти:
- залученість (commitment) - це переконаність людини в тому, що її діяльність має сенс і може приносити позитивний досвід. Людина з високим рівнем залученості отримує радість від того, чим займається, відчуває себе частиною значущого процесу. Навпаки, низька залученість породжує відчуття відчуженості та сприйняття себе «поза» реальним життям.
- контроль, установка контролю (control) -, це віра в те, що власні зусилля здатні впливати на перебіг подій і результат. Людина з розвиненим компонентом контролю відчуває себе автором свого життя, а не пасивним спостерігачем. Протилежний полюс - відчуття безпорадності та переконання, що від неї майже нічого не залежить.
- виклик, прийняття виклику (challenge) - це сприйняття життя як постійного процесу навчання та розвитку. Труднощі та зміни розглядаються не як загроза, а як можливість набути нового досвіду. Така установка формує готовність діяти, навіть якщо результат не гарантований, і бачити в складних ситуаціях ресурс для особистісного зростання [1, 6].
Паралельно розвивається поняття резильєнтності (resilience) - здатності адаптуватись і відновитись після травматичних подій та хронічного стресу. На практиці найчастіше використовують шкалу Коннора-Девідсона для оцінки резільєнтності (CD-RISC), яка також адаптована в Україні [15].
Життєстійкість і резильєнтність - поняття насправді дуже близькі, але вони все ж не одне й те саме. Основна відмінність полягає в тому, що життєстійкість більше про те, як людина тримається під час самого стресу, а резильєнтність - про те, як вона відновлюється після стресу. Життєстійкість в основному базується на внутрішніх якостях: здатності контролювати себе, брати відповідальність за своє життя, гнучко мислити і відносно спокійно ставитися до труднощів. Це ніби внутрішня опора, яка допомагає не зламатися, коли стрес триває місяцями без перерви. Резильєнтність працює дещо по-іншому. Це більш рухливий процес. Тут уже важливі не тільки внутрішні сили, а й те, що є навколо людини: підтримка від побратимів, сім’ї, командирів, міцність соціальних зв’язків і ті можливості, які з’являються навіть у важкі моменти. [9].
І життєстійкість, і резильєнтність допомагають людині краще адаптуватися до важких умов та добре впливають на психологічний стан. Вони допомагають зменшувати тривогу, депресію і різні психосоматичні прояви. Окрім того, і те, і інше можна розвивати. Життєстійкість, хоч і вважається більш стабільною рисою, все ж піддається змінам через тренінги та психологічну роботу. Резильєнтність також добре розвивається через роботу над саморегуляцією, переоцінкою подій і зміцненням стосунків з оточенням [6].
Життєстійкість сприяє зниженню ризику суїцидальної поведінки та СЗЧ через кілька психологічних механізмів. Перший з них - відчуття контролю, який дозволяє протидіяти безпорадності, бо дає військовослужбовцям уявлення про власний вплив на обставини, що, в свою чергою, зменшує ймовірність виникнення суїцидальних думок і саморуйнівних дій [12]. Особи з високим рівнем контролю трактують ситуації як такі, на які вони можуть вплинути (наприклад, через дії під час бою, комунікацію з командиром чи підтримку товаришів), а не як неминучу й безвихідну долю. Друга складова - залученість: вона протидіє ізоляції та відчуттю втрати сенсу життя, що є двома основними тригерами суїцидальних думок. Сильна залученість підтримує почуття причетності до колективу, підрозділу або держави, що набуває особливої ваги в умовах війни, коли фізична віддаленість від родини та постійні втрати посилюють соціальну ізоляцію. Нарешті, сприйняття подій як виклику дає змогу переосмислювати негативні інциденти як потенційні можливості для розвитку. Таке ставлення зменшує ризик розвитку депресивних станів та проявів девіантної поведінки [4, 12].
Життєстійкість можна і потрібно розвивати через спеціальну психологічну роботу. І це набуває особливої ваги в нинішніх умовах затяжної війни, коли застосування традиційних підходів до психологічної підтримки нерідко стримується часовими рамками, наявними ресурсами та фактичною доступністю. Розвиток життєстійкості можна розглядати як досить результативний підхід до профілактики як суїцидальної поведінки, так і самовільного залишення військової частини. Життєстійкість є одним з ключових ресурсів, який в умовах тривалої війни потенційно сприяє одночасному зниженню як клінічних, так і дисциплінарних ризиків. Навпаки, відсутність або недостатньо сформована життєстійкість асоціюється з підвищенням ймовірності девіантної поведінки. Серед можливих проявів розглядаються виражені конфлікти, які можуть виникати на тлі нижчої мотивації та зниженої стійкості до стресу, а також втрата сенсу служби [10].
Високий рівень життєстійкості, як правило, пов’язаний зі зниженням вираженості виснаження під час базової підготовки. Він також може підтримувати мотивацію на етапі підготовки до виконання бойових завдань, підвищувати результативність дій під час операцій, сприяти швидшому відновленню після їхнього завершення та полегшувати успішну реінтеграцію ветеранів у мирне життя [12].
Люди з нижчим рівнем життєстійкості частіше вдаються до стратегії уникнення проблем і при цьому демонструють більш виражені депресивні симптоми. Бойовий і службовий досвід розглядається як значущий фактор формування життєстійкості, оскільки він сприяє психологічному загартуванню військовослужбовців і, в ряді випадків, допомагає їм вибудовувати та осмислювати значення власних дій. Військовослужбовці, які успішно проходили через складні випробування, як правило, характеризуються вищим рівнем життєстійкості. Подібний досвід у певному сенсі «загартує»: людина переконується, що здатна тією чи іншою мірою впливати на хід подій, і знаходить сенс у власних діях. Водночас за відсутності належної підтримки та рефлексивного осмислення цей досвід нерідко спричиняє не розвиток, а психічне виснаження [11, 12].
Важливу роль у формуванні життєстійкості відіграє безпосередній командир. Лідери не обмежуються лише встановленням стандартів поведінки — вони створюють у підрозділі атмосферу психологічної безпеки, яка особливо цінна в умовах постійних загроз і втрат [3].
В українському військовому середовищі ця залежність отримала емпіричне підтвердження. Дослідження показало, що військовослужбовці, які служать під керівництвом авторитетних, емоційно зрілих і компетентних командирів, демонструють статистично вищі показники життєстійкості та загального психологічного благополуччя [11].
Найвищі показники життєстійкості спостерігаються саме в офіцерів середньої ланки (командири рот і батальйонів). На відміну від молодшого командного складу, вони вже мають достатній управлінський досвід, а на відміну від старших офіцерів - зберігають тісний щоденний контакт з особовим складом і часто особисто беруть участь у бойових діях. Саме таке поєднання досвіду, близькості до підлеглих і реального розуміння бойової реальності сприяє розвитку життєстійкості бійців [11].
Психологам і заступникам командирів з психологічної підтримки персоналу насамперед варто використовувати діагностичні методи, які дозволяють швидко виявляти суїцидальні ризики у військовослужбовців. Такий експрес-інструментарій допомагає вчасно помічати небезпечні сигнали, забезпечувати постійний моніторинг стану бійців та надавати їм необхідну психологічну підтримку. Це також важливо для командирів підрозділів різного рівня, які безпосередньо стикаються з проблемами військовослужбовців з суїцидальними намірами [12].
Командирська підтримка впливає на розвиток життєстійкості сильніше, ніж може здатися на перший погляд. Якщо командир нормально пояснює, навіщо виконувати те чи інше завдання, захищає їх від несправедливості і сам не починає панікувати в складних ситуаціях - це реально працює. У людей з’являється відчуття, що вони не просто гвинтики в системі, а що від них щось залежить і що їхня робота має сенс.
І що саме важливіше, ця робота не повинна бути разовою. Короткі заняття, які регулярно проводяться під час підготовки, ротацій і реабілітації, зазвичай приносять набагато більше користі, ніж один-два великі тренінги. Значну увагу слід приділити розвитку навичок психологічної самодопомоги [13].
У ЗСУ, НГУ та ДССТ проводяться спеціалізовані тренінги, спрямовані на розвиток професійної життєстійкості, з використанням методичних матеріалів [2, 3, 7, 8 та ін.] а також методик як зарубіжних, так і вітчизняних дослідників. Також передбачається реалізація заходів індивідуальної та групової психокорекційної роботи, спрямованих на розвиток навичок вирішення проблем, а також на зміцнення соціальної підтримки [2, 3].
Підводячи підсумки, розвиток життєстійкості суттєво впливає на різні сфери людського життя: від професійної діяльності та освітнього процесу до загального психологічного благополуччя особистості. Вона пов’язана зі здатністю відносно успішно протистояти стресовим впливам, рівнем мотивації, адаптивністю до мінливих обставин, креативністю мислення та глибиною залученості до діяльності. З її формуванням співвідносяться сумлінність, позитивна установка, фізична та психологічна витривалість, а також задоволеність власною роботою, виражена професійна спрямованість, розвинені лідерські характеристики та загальна емоційна стійкість[16].
Для військовослужбовців важливо паралельно розвивати обидва зазначені психологічні механізми. Подібний комплексний підхід може допомогти їм як витримувати тривалий бойовий стрес, так і повніше відновлюватися після найважчих подій, поступово повертаючи внутрішню рівновагу.
Список використаних джерел:
- Балабанова, К. В. (2016). Феномен життєстійкості в професійній діяльності осіб ризиконебезпечних професій. Вісник харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. психологія, 53, 5–12. http://nbuv.gov.ua/UJRN/VKhnpu_psykhol_2016_53_3
- Клочков, В. (Ред.). (2023a). Збірник стандартів психологічної підготовки у збройних силах України: Метод. посіб.НДЦ ГП ЗС України. https://sprotyvg7.com.ua/Збірник стандартів
- Клочков, В. (Ред.). (2023). Організація психологічної підготовки у збройних силах україни: Навч.-метод. посіб.НДЦ ГП ЗС України. https://sprotyvg7.com.ua/Методичний посібник
- Кокун, О. М. (2020). Професійна життєстійкість особистості: Аналіз феномена. Актуальні проблеми психології, 56, 130–145. https://lib.iitta.gov.ua/721356
- Кокун, О. М. (2022). Всеукраїнське опитування «Твоя життєстійкість в умовах війни»: Препринт. Інститут психології ім. Г.С. Костюка НАПН України. https://lib.iitta.gov.ua/731505
- Кокун, О. М. (2025). Життєстійкість і резильєнтність людини в сучасному світі: Теорія, дослідження, практика: Монографія. Інститут психології ім. Г.С. Костюка НАПН України. https://lib.iitta.gov.ua/744751/
- Кокун, О. (2021). Опитувальник професійної життєстійкості (українська версія). Проблеми екстремальної та кризової психології, 1(1), 90–104. http://repositsc.nuczu.edu.ua/handle/123456789/20322
- Кокун, О. М., Агаєв, Н. А., Пішко, І. О., Лозінська, Н. С., & Корня, Л. В. (2019). Психологічна оцінка суїцидального ризику у військовослужбовців: Методичний посібник. НДЦ ГП. https://lib.iitta.gov.ua/id/714971
- Кокун, О., & Мельничук, Т. (2023). Резилієнс-довідник : Практичний посібник. Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України. https://lib.iitta.gov.ua/734632
- Кокун, О. М., Пішко, І. О., Лозінська, Н. С., Олійник, В. О., Хоружий, С. М., Ларіонов, С. О., & Сириця, М. В. (2023). Особливості надання психологічної допомоги військовослужбовцям, ветеранам та членам їхніх сімей цивільними психологами: Методичний посібник. НДЦ ГП ЗСУ. https://lib.iitta.gov.ua/734391
- Кокун, О., Піщко, І., & Лозінська, Н. (2023). Differences in military personnel’s hardiness depending on their leadership levels and combat experience. Social Psychology and Society, 14(1), 120–137. https://doi.org/10.1080/08995605.2022.2147360
- Лоханський, М. (2025). Життєстійкість військовослужбовців в умовах повномасштабних бойових дій. Перспективи та інновації науки, (6(52)), 1387–1400. https://doi.org/10.52058/2786-4952-2025-6(52)-1387-1400
- Панасенко, О. А. (2025). Морально-психологічне забезпечення мотопіхотних підрозділів в умовах російсько-української війни: Аналіз досвіду. Габітус, 69(2), 14–17. http://nbuv.gov.ua/UJRN/habit_2025_69(2)__4
- Романко, В. Ю. (2021). Особливості девіантної поведінки військовослужбовців. Психологічний інструментарій розвитку лідерського потенціалу сучасної молоді: Теорія і практика., 112–115. http://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/60282
- Стаднік, А. В., & Мельник, Ю. Б. (2025). Шкала життєстійкості коннора-девідсона (українська версія): Метод. посіб.ХОГОКЗ. https://doi.org/10.26697/sri.krpoch/stadnik.melnyk.3.2025
- Чиханцова, О. (2021). Психологічні основи життєстійкості особистості : Монографія. Талком. https://lib.iitta.gov.ua/727629
inforum.in.ua@ukr.net