НАСЛІДКИ ТРАВМАТИЧНОГО ДОСВІДУ ПАРТНЕРІВ ДЛЯ ДИНАМІКИ РОМАНТИЧНИХ ВЗАЄМИН

Проблема наслідків травматичного досвіду для міжособистісного функціонування сьогодні набуває особливої актуальності. У сучасних умовах травматизація дедалі частіше пов’язана не лише з індивідуальними кризами, а й з війною, вимушеним переміщенням, втратою близьких, насильством, дитячим неблагополуччям, хронічною небезпекою та досвідом загрози життю. Усе це неминуче позначається на якості романтичних взаємин, адже саме близькі стосунки є тією сферою, де найвиразніше виявляються довіра, вразливість, здатність до емоційної взаємності та потреба в безпеці.

Проблема впливу травматичного досвіду на романтичні взаємини перебуває в полі уваги як зарубіжних, так і вітчизняних дослідників. Зокрема, R. Powling, J. I. Bisson і D. Murphy вивчали досвід партнерів осіб, які мають травматичний досвід і симптоми посттравматичного стресового розладу, та показали, що психотравма однієї людини суттєво позначається на емоційному стані, повсякденній взаємодії та психологічному благополуччі іншого партнера. L. Quan, L. Tian і Y. Chen досліджували зв’язок дитячої травми із задоволеністю романтичними стосунками та довели, що важливу посередницьку роль у цьому процесі відіграє тип прив’язаності, тоді як соціальна підтримка може послаблювати негативний вплив травматичного досвіду. M.-P. Vaillancourt-Morel та співавтори у систематичному огляді й метааналізі зосередили увагу на так званих партнерських ефектах дитячої травматизації, показавши, що наслідки жорстокого поводження або занедбання в дитинстві виявляються не лише в індивідуальному функціонуванні, а й у якості близьких стосунків у дорослому віці. У вітчизняному науковому дискурсі увага зосереджується на переживанні психотравми в умовах війни, емоційній дестабілізації особистості та труднощах міжособистісної взаємодії, що дає підстави розглядати романтичні взаємини як важливу сферу прояву наслідків травматичного досвіду.

У науковій літературі дедалі переконливіше простежується думка про те, що психотравма не обмежується лише внутрішніми переживаннями окремої людини. Її наслідки мають міжособистісний вимір і здатні змінювати повсякденну динаміку пари. Партнер, який пережив травматичну подію, може ставати більш настороженим, уникати близькості, демонструвати емоційне віддалення або, навпаки, потребувати надмірного підтвердження прийняття та безпеки. Це поступово змінює характер взаємодії в парі, впливає на спосіб розв’язання конфліктів, вираження прихильності та побудову спільних життєвих перспектив. Дослідження свідчать, що симптоматика ПТСР пов’язана зі зниженням якості інтимних стосунків, порушенням емоційного контакту та напруженням у взаємодії з партнером [7].

Важливо враховувати, що травматичний досвід у романтичних взаєминах діє не лінійно, а через кілька взаємопов’язаних механізмів. Перший з них стосується базової довіри. У працях українських дослідників підкреслюється, що травматичний досвід істотно уражає здатність людини довіряти іншому, формує підозріливість, очікування небезпеки та готовність до психологічного самозахисту. Це особливо помітно саме у близьких стосунках, де людина змушена відкриватися, залежати від іншого й витримувати невизначеність емоційної близькості [1]. За таких умов романтичні взаємини можуть сприйматися не як простір підтримки, а як зона потенційного ризику, де будь-яка неоднозначність інтерпретується як загроза відкидання, зради чи повторного болю.

Другий механізм пов’язаний із порушенням прив’язаності. Дослідження, присвячені зв’язку дитячої травми з романтичним функціонуванням у дорослому віці, показують, що ранній несприятливий досвід прямо і опосередковано знижує задоволеність стосунками, зокрема через формування небезпечних моделей прив’язаності. Особи з таким досвідом частіше демонструють страх близькості, амбівалентність, надмірну чутливість до відкидання або труднощі з емоційною саморегуляцією [10]. У романтичних взаєминах це може проявлятися в суперечливій поведінці: одночасному прагненні близькості й униканні її, різких коливаннях між залежністю та відстороненням, труднощах у витримуванні конфлікту без загрози розриву.

Окремий аспект становить вплив посттравматичної симптоматики на повсякденну комунікацію в парі. Підвищена дратівливість, емоційне виснаження, уникання спогадів, проблеми зі сном, соматичне напруження, зниження сексуального інтересу та гіперпильність зменшують можливість бути психологічно доступним для партнера. Саме тому травматичний досвід нерідко супроводжується зниженням задоволеності стосунками, відчуттям самотності поруч із близькою людиною та наростанням міжособистісної дистанції. У дослідженні партнерів людей із травматичним досвідом і ПТСР підкреслено, що тяжчі симптоми пов’язані з вищим рівнем дистресу в партнерів, погіршенням їхнього психологічного самопочуття та нижчою якістю функціонування пари [9].

Слід наголосити й на тому, що травма однієї людини впливає не лише на неї саму, а й на партнера. У тривалих взаєминах часто формується своєрідне коло взаємного напруження: одна сторона уникає теми болісного досвіду, інша не розуміє причин дистанціювання; один партнер прагне контролю й передбачуваності, інший сприймає це як недовіру або емоційний тиск. У результаті накопичуються образи, непорозуміння та виснаження. Партнер людини з травматичним досвідом може брати на себе надмірну емоційну відповідальність, пристосовувати власну поведінку під симптоми іншого, поступово втрачаючи відчуття рівності та взаємності у стосунках. Цей феномен описується і в сучасних зарубіжних дослідженнях, де показано, що «пристосування» до симптомів ПТСР може посилювати напругу у взаєминах і підтримувати дисфункційну динаміку.

Разом із тим було б спрощенням розглядати травматичний досвід лише як чинник руйнування стосунків. Наукові дані вказують, що романтичні взаємини можуть бути як середовищем повторної травматизації, так і простором відновлення. Значення має не сам факт наявності травматичного досвіду, а те, яким чином партнери осмислюють його, чи можуть вони говорити про складні переживання, визнавати вразливість один одного та зберігати емоційний контакт у кризових ситуаціях. Дослідження, присвячені ролі партнерської чуйності, показують, що відчуття прийняття, надійності й підтримки здатне пом’якшувати негативний вплив посттравматичної симптоматики на стосунки [8]. Інакше кажучи, безпечний партнерський зв’язок може виступати чинником стабілізації, а не додаткового розладу.

Для українського контексту ця тема має особливу вагу. У матеріалах вітчизняних дослідників і фахових видань підкреслюється, що симптоми ПТСР після повернення з бойової місії негативно позначаються на якості сімейних стосунків, підвищують напруження в родині та ускладнюють процес повернення до звичного емоційного життя [4]. Хоча значна частина таких публікацій стосується сімей військовослужбовців, їхні висновки є ширшими: травматичний досвід змінює структуру повсякденної близькості, порушує звичні ролі, підсилює потребу у психологічній безпеці та водночас ускладнює її досягнення. Саме тому аналіз романтичних взаємин у контексті травми сьогодні потребує не лише клінічної, а й соціально-психологічної оптики.

Окремо варто зазначити, що наслідки травматичного досвіду не зводяться лише до конфліктності чи віддалення. У деяких випадках пара може демонструвати зовні прийнятний рівень задоволеності стосунками навіть за наявності значного травматичного навантаження. Це зафіксовано, зокрема, в одному з досліджень пар, де обидва партнери мали високі показники міжособистісної травматизації, але водночас повідомляли про достатньо високу задоволеність взаєминами [11]. Такий результат не заперечує впливу травми, а радше показує його складність: романтичні стосунки можуть поєднувати в собі і вразливість, і ресурсність. У подібних випадках стабільність пари може підтримуватися завдяки високій взаємній залученості, спільному досвіду подолання труднощів або компенсаторним формам близькості.

З практичного погляду це означає, що психологічна допомога має бути спрямована не тільки на симптоми окремої людини, а й на якість партнерської взаємодії. Доцільними є психоосвіта щодо наслідків травми, розвиток навичок безпечної комунікації, робота з межами, навчання способів емоційної регуляції та підтримка здатності говорити про складний досвід без взаємного звинувачення. В українських навчальних і науково-практичних виданнях наголошується на важливості психологічного відновлення, зміцнення емоційної стійкості та створення підтримувального середовища для осіб, що пережили наслідки травматичних подій [4]. Для пар це означає потребу не лише у «залагодженні конфліктів», а у формуванні нового досвіду безпеки всередині взаємин.

Отже, травматичний досвід партнерів є важливим чинником розвитку романтичних взаємин, оскільки впливає на довіру, прив’язаність, способи комунікації, рівень емоційної близькості та задоволеність стосунками. Його наслідки можуть проявлятися у формі уникання, напруження, конфліктності, надмірного контролю, психологічної дистанції або емоційного виснаження обох партнерів. Водночас романтичні взаємини мають потенціал бути не лише сферою прояву травматичних наслідків, а й важливим ресурсом відновлення.

Література

1. Кісарчук З. Особливості стосунків «психотерапевт – клієнт» у сучасних соціокультурних умовах : колект. монографія. Київ : Ін-т психології ім. Г. С. Костюка НАПН України, 2017.
2. Литвиненко Олена Становлення особистості в умовах травматичного досвіду інтерперсональної взаємодії. Київ : Київ. ун-т ім. Бориса Грінченка, 2021.
3. Максименко Сергій (ред.) Медична психологія : у 2 т. Т. 2. Київ : Ін-т психології ім. Г. С. Костюка НАПН України, 2023.
4. Стасюк Віктор, Дикун Валерій, Агаєв Євген. Психологічне відновлення та реабілітація військовослужбовців в умовах збройного конфлікту. Вісник Національного університету оборони України. № 4(86). С. 176–185. DOI: 10.33099/2617-6858-25-86-4-176-185.
5. Федоренко Юлія Психологічне відновлення та реабілітація військовослужбовців, які зазнали впливу збройного конфлікту. Вісник Національного університету оборони України. 2024.
6. Douglas K. Snyder, Candice M. Monson, Steffany J. Fredman The role of PTSD symptom severity and relationship functioning. Psychological Trauma: Theory, Research, Practice, and Policy. 2021.
7. LaBella M. H., Narayan A. J., McCormick C. M. et al. Romantic functioning mediates prospective associations between childhood abuse and neglect and parenting outcomes in adulthood. Development and Psychopathology. 2019.
8. Meuleman E. M. et al. Resilient relationships: Role of partner responsiveness and PTSD. Journal of Marital and Family Therapy.
9. Powling R., Bisson J. I., Murphy D. Partners’ experiences of their loved ones’ trauma and PTSD. PLOS ONE. 2024. Vol. 19, № 2.
10. Quan L., Tian L., Chen Y. The relationship between childhood trauma and romantic relationship satisfaction: the mediating role of attachment. BMC Psychology. 2025.
11. Rashkovsky K. et al. Interpersonal trauma histories and relationship functioning in LGBTQ veteran couples. Journal of Marital and Family Therapy. 2022.
12. Vaillancourt-Morel M.-P., Godbout N. et al. Partner effects of childhood maltreatment: A systematic review and meta-analysis. Trauma, Violence, & Abuse. 2023.