Психічна депривація, що виникає внаслідок перенесених психотравмуючих ситуацій, може охоплювати широкий діапазон відхилень у психічній діяльності людини, починаючи від незначних змін соціального функціонування до виражених психопаталогічних порушень, неврозів та інших розладів особистості. Формально перебуваючи серед людей і навіть спілкуючись з ними, дитина може не відчувати внутрішнього зв'язку з суспільством, залишаючись, водночас, відчуженим від нього. Всі зазначені форми психічної депривації знижують можливості дитини до встановлення самостійної соціальної ролі та здійсненню адекватного соціального функціонування.
Психологи та педагоги відзначають негативні тенденції у розвитку мотиваційної сфери сучасних школярів, насамперед це стосується дітей, які переживають різні форми психічної депривації. Видатним психологом, Л.С. Виготським було порушено питання про переживання як одиницю вивчення особистості і середовища, одиницю, з якої складається свідомість. Дуже значущим для дитини є ті почуття та емоції, які вона переживає упродовж життя. Під переживанням вчений розумів внутрішнє ставлення дитини до дійсності, а для аналізу поведінки дитини визначальними вважав не тільки характеристики тієї чи іншої ситуації, а й те, як дитина переживає її. Він писав про те, що дитина є складовою соціальної ситуації, тому ставлення дитини до середовища і середовища до дитини подається через співчуття і діяльність самої особистості [1].
Таким чином, сили середовища набувають основного значення, завдяки переживанню дитини. Це зобов'язує до глибокого внутрішнього аналізу переживань особистості, тобто до вивчення середовища, яке переноситься в значній мірі всередину самої дитини, а не зводиться до вивчення навколишнього світу. Психологи також зауважують, що вищі психічні функції, які становлять суть власне людської психіки, формуються виключно завдяки перебуванню дитини в суспільстві, завдяки спілкуванню та навчанню.
Аналізуючи емоційну сферу особистості дитини, що виховується поза родиною, необхідно зазначити, що труднощі, пережиті такими дітьми, включені в більш глибоке переживання екзистенційного страху, що виникає через порушення стосунків у родині. Масштаб цього почуття, його інтенсивність, глобальність і неусвідомлений характер співставні з загрозливим образом світу. Досліджуючи загальну характеристику особистості знедолених дітей можна виокремити: відсутність контактів з батьками, дефіцит розуміння, підтримки і тепла. Насамперед, брак любові з боку батьків формує почуття самотності, а так само у дітей з'являються всілякі страхи. Екзистенційний страх дитини переноситься і на інших людей як значущих об'єктів зовнішнього світу Як зазначають психологи, всі ці страхітливі образи, що виникають в уяві знедолених дітей є метафоричним вираженням неусвідомлюваного почуття загрози у світі страху. Ми можемо лише констатувати сам факт зміщення емоційної складової образу світу в бік гіперболізації небезпеки. Діти виявляються зовсім безпорадними перед обличчям екзистенційної загрози [3].
У дитини, яка не має базового батьківського захисту та знаходиться в постійному нервовому напруженні, страждає здатність до зосередження уваги, що не може не позначатися негативно на результатах навчання. Постійна внутрішня тривога і пов’язано з нею напруга породжує численні невротичні симптоматики, різного роду нав'язливі рухи типу кусання нігтів, олівців, заїкання. Компенсацією незадоволеної потреби в любові і сприйнятті можуть виступати різні форми захисної поведінки, найпоширенішими з яких у початковій школі є фантазування, мріяння, з одного боку, та затвердження власної фізичної переваги – агресивна поведінка – з іншого. Фантазування як спосіб дитини втекти з реального в ілюзорний світ є одним з головних засобів зменшення напруги фрустрированої потреби в любові [4].
Деякі вчені зазначають, що загальний фізичний і психічний розвиток дітей, з неблагополучних сімей, відрізняється від їхніх однолітків, що ростуть в благополучних сім’ях. Темп психічного розвитку таких дітей уповільнений і має ряд негативних особливостей: значно нижчий рівень інтелектуального розвитку, бідніша емоційна сфера, уява, пізніше формуються навички саморегуляції і управління своєю поведінкою, утруднене розуміння вимог дорослих. У таких дітей проявляються недовіра дорослим та образливість на весь світ, інфантильність, уповільнений розвиток свідомості і соціальної зрілості, невміння будувати стосунки з іншими людьми та ілюзія простоти життя і невпевненість у собі. Під час порушення прихильності у дітей також проявляється затримка мовного розвитку, знижується темп фізичного розвитку, що призводить до значного відставання в цих значущих сферах [5].
У дослідженнях І. В. Дубровіної та інших вчених виявлено, що діти які не мали в ранньому віці прихильності до близьких людей, демонструють проблеми у стосунках з однолітками. Дослідження показали, що діти з дитячих установ інтелектуально менш розвинені, у них послаблені розумові здібності, які проявляються у невмінні відчувати час, у труднощах концентрації уваги та імпульсивності. Діти з проблемами прихильності також мають іншу систему цінностей. Дитина, переживаючи розлуку та втрату батьків, вилучення з сім’ї, численні переїзди з однієї установи в іншу, від одних родичів до інших, прирівнює розлуку до близькості. Для того, щоб захистити себе від болю, яку дитина відчуває під час взаємодії з дорослими, вона, намагаючись подолати цей біль, створює бар’єр між собою та вихователем або взагалі будь-яким дорослим. Діти з неблагополучних сімей завжди в стані очікування, що їм обов'язково відмовлять у прихильності, тому вони спеціально провокують дорослих своєю поведінкою на такі вчинки. Найчастіше так і є, дитина переконується в тому, що дорослі обов'язково відмовлять їй за погану поведінку [2].
Аналізуючи різні підходи до розв’язання цих проблем, психолог працюючи безпосередньо з такими з дітьми, у кожному конкретному випадку повинен передусім враховувати вікові особливості дітей, а також специфіку соціальної ситуації характерну для кожної дитини.
Джерела та література:
- Выготский Л.С. Педагогическая психология / Л.С.Выготский / Под ред. В.В. Давыдова. — М.:Педагогика-Пресс, 1999. — 536 с. — (“Психология : Классические труды”).
- Дубровина И. В. Особенности психического развития в семье и в детских домах / И. В. Дубровина, М. И. Лисина // Возрастные особенности психического развития детей. — М., 1982. — С. 77—94.
- Дусавицкий А. К. Зависимость между интересом и тревожностью в учебной деятельности младшего школьника / А. К. Дусавицкий // Вопросы психологии. — 1982. — № 3. — С. 56—61.
- Лангмейер И. Психическая депривация в детском возрасте / И. Лангмейер, З. Матейчек; пер. Г. А.Овсянникова. — Изд. 1-е русск. — Прага : ЧССР, 1984. — 334 с.
- Прихожан А. М. Развитие личности в условиях психической депривации / А. М. Прихожан, Н. Н. Толстых // Формирование личности в онтогенезе / под ред. И. В. Дубровиной. — М. : Просвещение, 1991. — 159 с.
