Потічна динаміка духовного саморозвитку особистості ініціюється смислами. Ступенева динаміка духовного саморозвитку особистості породжується вибірково-інтенційним трактуванням обставин її співдії зі світом, проявляється породженням відповідних цьому тлумаченню життєвих актів, засвідчує її смисловий (когнітивно-аксіологічний) поступ. Динаміка перемін в структурі ступеня духовного саморозвитку особистості спрямована на модифікацію смислового поля взаємодії зі світом.
Розуміння духовного саморозвитку особистості класичною психологією спрямоване на пошук необхідностей, некласичною націлене на розвідку можливостей, а постнекласичною на знаходження холістичної взаємодії зі світом.
Переломні переживання особистості є як причиною занепаду особистості, так і чинником її саморозвитку. Саморозвиткове долання зіткнення в ієрархії смислів та відповідного переломного переживання уявою принципово нової мети як нового ідеального смислу і вольове породженням відповідних їй життєвих актів аж до перебудови наявної ієрархії смислів шляхом входження в неї принципово нового ідеального мотиву засвідчує перебудову особистості як ієрархії смислів. Психічні процеси (механізми) духовного саморозвитку особистості є рушієм поступу по ступенях духовного саморозвитку особистості.
Перехідний егопсихічний ступінь духовного саморозвитку особистості розділяє егоцентричний рефлексивний потік психіки з світоцентричним духовним потоком психіки. Конверсія ієрархії смислів перебудовує особистість як ієрархію смислів. Поступ саморозвитку особистості через перебудову ієрархії смислів змінює картину світу і вписану у неї «Я-концепцію» особистості. Наростання холістичної взаємодії особистості зі світом в міру просування по ступенях розвитку духовного потоку психіки розблоковує континуально-інтуїтивний розум цієї особистості. Надсвідомі життєві акти внутрішньо підтримуються піковими (межовими, містичними) переживаннями і виводять особистість до служіння трансцендентному. Періодичне добровільне входження особистості в природні змінені стани психіки відкриває їй шлях до безпосередньої творчої взаємодії зі світом.
Трансперсональний досвід зрілої особистості активує її творчу спонтанність, в якій може відгукуватися світова творча спонтанність. Духовні практики є як засібом входження в змінені стании психіки, так і набуття трансперсонального досвіду. Медитація, яка є опертям більшості духовних практик, вводить особистість у змінені стани психіки, які внутрішньо підтримуються піковими переживаннями, і цим радикально змінює взаємодію особистості зі світом. Духовна практика медитації, яка тренує увагу особистості, є її шляхом до самої себе, до свого потенціалу і до Бога.
«Я» особистості, яке претендує на місію пана-господаря її життя, є всього лише частинкою трансперсонального «Я», котре є проявом світової творчої спонтанності. Самість, проявом якої є інваріантна «Я-тотожність», є творчим потенціалом особистості та дійсним джерелом її духовного саморозвитку. Пробудження континуально-інтуїтивного розуму активує творчу і спонтанну «Я-тотожність», яка є проявом самості і частинкою Надсмислу. Змінені стани псиихіки, які супроводжуються містичними переживаннями, складають дійсний релігійний досвід, який є схожим у всіх землян; саме він є ядром будь-якої релігії. Саморозвиток особистості найчастіше є побічним продуктом реалізації надособистісних смислів у нададаптивних та наднормативних життєвих актах.
До якостей, які властиві саморозвитку особистості, наростають в міру просування по ступенях розвитку духовного потоку психіки (психоособистісний – психогуманний – психохолістичний – психотрансперсональний) та проявляються в змінених станах психіки, належать:
- цілісність внутрішня та зовнішня; з них внутрішня цілісність проявляється через зникнення перцепцій, злиття змісту, що переживається, із внутрішнім світом, втрати переживання усвідомлення наявності свідомості, тоді як зовнішня цілісність переживається зняттям суб’єкт-об’єтного протиставлення, що проявляється як прозріння на кшалт «все в одному, і одне у всьому»;
- об’єктивність і реальність як безпосереднє переживання інтуїтивного та ірраціонального інсайту стосовно буття, а також переконаність у тому, що осягнуті в такий спосіб відомості про світ охоплюють дійсну реальність;
- надсвідомість (змінений стан психіки) не досягається і не описується будь-якими раціональними способами і засобами;
- невимовність, тобто зміст цього унікального стану, не піддається вербальному вираженню;
- парадоксальність – інсайти змінених станів психіки переживаються як істинні всупереч законам формальної логіки;
- безумовність – цей стан неможливо заперечити будь-якими логічними побудовами;
- тимчасовість, котра полягає в невеликій часовій тяглості зміненого стану психіки, після переживання якого настає повернення до буденної свідомості, чим і відрізняється змінений стан психіки від психічного захворювання;
- життєстверджуюча спрямованість, яка наперекір понятійній та концептуальній неуловлюваності зміненого стану психіки характеризується позитивним афективним знаком цього пікового переживання і оптимістичним поглядом на життя;
- переживання позамежовості у вигляді виходу за межі егоцентричної картини світу і «Я-концепції»;
- неупередженість, тобто непідлеглість переживання зміненого стану психіки пристрасній оцінці;
- почуття захоплення та самозабуття (екстазу), що проявляється в переживанні свободи від концептуальних умовностей і радості від прямого інсайтно-інтуїтивного цілісного осягнення реальності;
- несподіваність та трансцендентність, що виявляється у втраті переживання простору, часу, причинності, «Я-тотожності»;
- переживання індивідом святості як своєї особливої гідності та недоторканності, які можуть бути кимось зневажені;
- радикальна конверсія ієрархії смислів, в якій зникають захисні механізми психіки, а надособистісні сенси виходять на роль найзагальніших провідних в ієрархії смислів, що проявляється в переживанні відкритої автентичності та конгруентності та обумовлює зміну смислового стосунку до життя, до себе, до інших людей, до спільноти, до самого переживання змінених станів психіки; цей смисловий стосунок стає спонтанним, творчим та нададаптивним;
- спонтанна та потокова внутрішня підтримка піковими переживаннями породження нададаптивних життєвих актів, які втілюють у життя надособистісні, провідні в ієрархії смислів, сенси;
- саморозвиток особистості, який є побічним продуктом породження нададаптивних та надситуативних життєвих актів;
- переживання психічного потоку у мотивації породження життєвого акту, коли процес породження внутрішньо підтримується смисловими переживаннями з сильним позитивним афективним знаком, що мотивує сильніше, ніж підкріплення кінцевим результатом;
- духовний потік психіки знімає суперечності між буттєвим та рефлексивним потоками, між ступенями духовного розвитку і всередині кожного з них, холістично гармонізує життєдіяльність, робить особистість відкритою і гармонійно взаємодіючою, автентичною і конгруентною, природною і самотрансцендентною;
- духовно цілісна, автентична та конгруентна, особистість здатна спонтанно життєдіяти над норму, над ситуацію, в зоні ризику та персональної відповідальності, маючи саморозвиток побічним продуктом;
- особистість може досягти найвищих ступенів духовного розвитку.
Запропонована нами психологічна система духовного саморозвитку особистості не пропонує єдиного джерела причинності, є складною, відкритою, нелінійною, генетичною, архітектонічною, узгодженою, інтегральною, компаративістською, холістичною, синергічною, діалектичною, феноменологічною, децентричною та інтеракційно-контекстною.
Пояснювальні можливості розробленої нами концепції духовного саморозвитку особистості залежать від повноти виявлених у ній внутрішніх психічних закономірностей, які дозволяють здійснювати продуктивну роботу із саморозвитку особистості.
Практична психологія і, особливо, духовні практики здатна здійснити вагомий внесок у вирішення нинішніх глобальних проблем людства.
Рис. 1. Схема засад саморозвитку особистості за О.П.Колісником
Кожен ступінь духовного розвитку характеризується своїм смисловим полем; своїм переломним переживанням; своєю принципово новою метою як новим ідеальним смислом, який ще не увійшов у ієрархію смислів і тому має нестачу спонукання для породження життєвого акту; своїм психічним механізмом саморозвитку особистості; своїм набором методик і технік для цілеспрямованої постановки потрібного психічного механізму саморозвитку; своєю концепцією особистості.
