Дискусійним залишається психологічне розуміння перфекціонізму особистості, оскільки до цих пір йдуть суперечки щодо його амбівалентної природи, що допускає не тільки патологічні, але і нормальні тенденції особистості. Амбівалентність даного феномена, на думку багатьох авторів, визначає адаптивність особистості.
Адаптивність у більшості наукових концепцій розглядається як властивість органічних і неорганічних систем, що визначає успішність їх пристосування до навколишнього середовища. Розробці даного питання присвячено достатню кількість наукових робіт, проте проблема формування адаптивності особистості є до кінця невирішеною.
Аналіз наукової літератури демонструє різні підходи до вивчення феномену адаптивності. Почасти це пов'язано з тим, що дане поняття є похідним від споріднених з ним категорій «адаптація» і «соціальна адаптація», інтерес до яких простежується не тільки з боку представників гуманітарних наук: соціологів, культурологів, філософів, психологів, педагогів, належать до самих різних шкіл і напрямків, але і науковців природничо-наукових і технічних напрямків. Проблема адаптивності як властивості органічних систем розкривається в межах трьох основних напрямів: природничо-наукового[4], психологічного[2;4], філософського[4].
У зазначених підходах виділяються дві тенденції вивчення адаптивності: еволюційна і індивідуально-особистісна. Наявні наукові розробки в рамках еволюційного підходу можна віднести до трьох основних груп. Перша пов'язана з розглядом адаптивності як умови, що забезпечує адаптацію і здатність системи до адаптації; при цьому адаптація розуміється як процес пристосування системи до певних умов навколишнього середовища). До другої групи належать дослідження, присвячені аналізу адаптивності як внутрішнього потенціалу системи, яка зумовлює її розвиток. У третій групі обговорюються питання, пов'язані з інтерпретацією адаптивності як принципу побудови об'єктів-систем: культури, політики, економіки, організацій, освіти і т.д.
Все більшу увагу фахівців різного профілю приваблює проблематика, пов'язана з адаптаційними ресурсами людини як суб'єкта діяльності, спілкування і пізнання. Зародившись в лоні природничого знання - біології, в рамках якої досить давно робилися спроби вивчення процесів взаємодії організму і навколишнього середовища, проблема адаптації розширилася до галузі гуманітарних та соціальних наук, збагатившись при цьому їх ідеями, набула нового змісту і значення.
Адаптивність - в самому широкому сенсі - характеризується відповідністю результату діяльності індивіда прийнятої ним мети. Неадаптивність - розбіжністю, а точніше - протилежністю результату діяльності індивіда її мети. Отже, мова йде не тільки про надмірному дійствуванні (надситуативність в широкому сенсі), але і про існування конфронтаційних відносин між запланованим і досягнутим. Основне питання стосується можливості навмисних переваг неадаптівної стратегії діям адаптивної[1].
На категоріальному рівні аналізу «адаптивність-неадаптивність», як нам видається, можуть бути розкриті тенденції функціонування цілеспрямованої системи, які визначаються відповідністю-невідповідністю між її цілями і досягнутими результатами. Адаптивність виражається в узгодженні цілей і результатів її функціонування. Ідея адаптивності (або інакше «згідність», «узгодженість» цілей і результатів активності) становить, як показує аналіз, фундаментальну передумову розробки основних напрямів емпіричної психології особистості.
Адаптивність можна розглядати як відношення між різними об'єктами і суб'єктами соціальної та природної реальності: «особистість-природне середовище», «суспільство-природне середовище» і т.д. Дане положення вимагає окремої розробки і представляє собою проблему, що визначає перспективи розвитку цього дослідження[3].
Формування соціальної адаптивності сприяє узгодженню ціннісної картини світу особистості з культурним змістом життя самого суспільства, що робить можливим його збагачення, конкретизацію, вдосконалення. Слід зазначити, що процес соціокультурної адаптації включає безліч інших аспектів, що потребують подальшого соціально-філософського осмислення в інших дослідженнях.
Таким чином, перфекціонізм особистості як явище сучасного життя може бути пов'язаний не тільки з дезадаптацією, але і з нормальним адаптивним існуванням. Коли людина отримує позитивний настрій від старанної роботи і її блискучих результатів, прагне до самовдосконалення і в результаті досягає заслуженого успіху. Сьогодні цінуються професіоналізм, інтелект, прагматизм, добробут. Сучасний світ робить ставку на успішних, цілеспрямованих людей, які знають, що їм потрібно від життя, і вміють досягати висот. Таким людям притаманні нормальні, здорові перфекционистские риси, але вони зовсім не страждають патологічним перфекціонізмом. Люди рідко намагаються позбавитися від перфекціонізму, якщо він працює на їх користь. Складнощі починаються саме тоді, коли якість починає створювати їм проблеми.
Джерела та література:
- Налчаджян А. А.Психологическая адаптация: механизмы и стратегии / А.А. Налчаджян//2-е изд., перераб. и доп. – М.: Эксмо, 2010. – 368 с.
- Петровский В.А. Психология неадаптивной активности /В.А.Петровский// Российский открытый университет. – М.: ТОО “Горбунок“, 1992. – 224 с.
- РеанА.А. Психология адаптации личности. Анализ. Теория. Практика // А. А. Реан, А. Р. Кудашев, А. А. Баранов. /СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2006. - 479 с.
- Ростовцева М.В. Адаптивность как отношение личности и общества: Автореф. дисс. … к.философ. н. Сибирский федеральный университет/ М.В. Ростовцева - Красноярск, 2010 – 26с.
