В сучасних умовах розвитку Української держави особливої значущості набуває проблема національної самосвідомості її громадян. Одним з провідних завдань Державної концепції національного виховання і Концепції національного виховання студентської молоді задекларовано розвиток високого рівня національної самосвідомості у юнацтва. За позицією І.Д. Беха (2003), юнацький вік є найбільш чутливим стосовно соціальних трансформацій, на що варто зважати при вихованні студентства у вищій школі, зокрема й національному. Підтвердженням нагальності дослідження проблеми розвитку національної самосвідомості особистості в юності є констатована у галузях вікової та педагогічної психології нестача глибинних теоретико-методологічних і емпіричних робіт, які б присвячувалися вивченню такого складного концепту на цьому етапі онтогенезу. У зв’язку з високим ступенем фундаментальності окресленої проблеми актуалізується питання щодо методологічних засад вивчення розвитку національної самосвідомості особистості в юності.
Вибір наукового підходу вивчення певної проблеми неможливо здійснити без пильного погляду й ретельного аналізу ряду фундаментальних класичних і сучасних концептуальних парадигм та підходів у межах психології, які значною мірою стосуються конкретного наукового дослідження. Водночас, зважаючи на багатовекторність і специфіку проблеми розвитку національної самосвідомості особистості в юності, на наш погляд, найбільш актуальними для обґрунтування авторської парадигми є інтегративний та ціннісний підходи.
Доцільність вибору інтегративного підходу як одного із стрижневих в авторській парадигмі засвідчують, з одного боку, наукові постулати щодо наявності інтегративних процесів, групової інтеграції як необхідної умови існування нації; положення щодо інтегративного характеру – самосвідомості (Л.С. Виготський, 1983; І.С. Кон, 1967; В.С. Мерлін, 1990; В.В. Столін, 1983; І.І. Чеснокова, 1974); «Я» (К. Роджерс, 1959); самоідентичності (Е. Еріксон, 1968; А. Тешфел, 1982); національної самосвідомості (Й. Вирост, 1989); національного «образу-Я» (М.Й. Боришевський, 2012); а також специфічні особливості ґенези самосвідомості особистості в період юності, які ймовірно стосуються й національної (а саме, посилення інтегративної тенденції у цьому процесі; цілісне та інтегроване «Я» як його результат – Г.С. Абрамова, 2001; І.С. Кон, 1979); з іншого – концептуальні положення обраного підходу, що уможливлюють інтеграцію низки наукових позицій до конкретної дослідницької методології.
У руслі інтегративного підходу зарубіжними і вітчизняними ученими (Н.В. Антонова, 1996; Т.М. Зелінська, 2014; К. Уілбер, 2004; А.В. Юревич, 2010; В.М. Ямницький, 2005 та ін.) постульовано значущість поєднання таких наукових парадигм, принципів, постулатів, що є цінними для глибинного вивчення досліджуваної проблеми. На сучасному етапі розвитку психології конструювання методології досліджень має здійснюватися за принципами взаємовизнання та ліберальної інтеграції різних наукових напрямів, що визначатимуть модель цього дослідження. У межах психологічної науки доцільно інтегрувати такі напрями, які стосуються: вивчення когнітивних процесів, афектів і поведінки людини; дослідження рівнів детермінації психіки – психофізичного, внутрішньо психічного, психофізіологічного, психосоціального; теоретичної та практичної психології (А.В. Юревич, 2010). Майбутнє вивчення феномена ідентичності в цілому та національної ідентичності особистості зокрема також міститься у сфері інтеграції здобутків різних наукових напрямів (Н.В. Антонова, 1996).
На значущості наукової інтеграції досвіду зарубіжних і вітчизняних психологів акцентовано увагу в межах консультативної психології та психотерапії (І.С. Булах, 2014; П.П. Горностай, 2007; М.А. Гуліна, 2001; О.Є. Сапогова, 2008 та ін.). Зокрема І.С. Булах (2014) підкреслила, що у просторі консультування концепт «інтеграція» засвідчує прагнення психологів-практиків об’єднувати різні теорії, ідеї, положення задля створення ефективного, конструктивного підходу.
Вдале застосування інтегративного підходу презентовано у сучасних роботах українських психологів. Так, досліджуючи проблему життєтворчої активності особистості дорослого віку, В.М. Ямницький [2] задекларував цілісність і рівновагу як основні характеристики інтегрованості, що є результатом процесу інтеграції. З метою вивчення розвитку амбівалентності юнацтва Т.М. Зелінська [1] обґрунтувала новітній особистісно-інтегративний підхід, розуміючи його інтегративну складову як об’єднання й систематизацію наукових надбань.
До методології дослідження проблеми розвитку національної самосвідомості особистості періоду юності першочергово інтегровано генетико-моделюючий метод (основоположники – І.Д. Бех, С.Д. Максименко), що дозволяє актуалізувати вивчення цієї проблеми у контексті процесу виховання.
Вибір ціннісного підходу як стрижневого в авторській парадигмі зумовлено тим, що з одного боку, юність є вирішальним періодом становлення системи цінностей особистості, до якої інтегруються й національні; з іншого – витоки і джерела (безумовне ціннісне ставлення особистості до іншого значущого представника конкретної нації; спільна пам’ять представників певної нації про їх спільне історичне минуле; мова та ін.), процес і кінцевий результат розвитку національної самосвідомості особистості в юності вирізняються національно-ціннісним смислом та вимірами.
Підґрунтям ціннісного підходу стали такі концептуальні наукові положення: щодо тісного зв’язку між процесами становлення самосвідомості та системи цінностей особистості (І.Д. Бех, 2003; Б.С. Братусь, 1988; І.С. Булах, 2004; Г.Л. Будінайте, 1993; А. Ватерман, 1982; Е. Еріксон, 1968, 1980, 1996; І.С. Кон, 1984; Т.В. Корнілова, 1993; Д.О. Леонтьєв, 1996; Н.І. Непомнящая, 1992, 2000; С.Р. Пантілєєв, 1991; М. Розенберг, 1965; В.В. Столін, 1983; А. Тешфел, 1978, 1982; І.І. Чеснокова, 1974); стосовно ціннісного характеру концептів «національна свідомість» (Ю.В. Бромлей, 1988, 1989, 2008), «національна самосвідомість» (М.Й. Боришевський, 2003; П.І. Гнатенко, 2000), національний «образ-Я» (М.Й. Боришевський, 2000), «національна ідентичність» (М.А. Козловець, 2010).
Солідаризуючись з позиціями І.Д. Беха, Б.С. Братуся, І.С. Булах, Г.Л. Будінайте, Т.В. Корнілової, Д.О. Леонтьєва та Н.І. Непомнящої, в авторській парадигмі ми апелюємо до поняття «особистісні цінності», а не до цінностей особистості. Адже особистісні цінності вирізняє їх висока усвідомленість людиною. Такі цінності, що є трансформованими із соціальних у процесі інтеріоризації, усвідомлюються і приймаються особистістю як визначальні цілі та принципи її життя (Б.С. Братусь, Г.Л. Будінайте, Т.В. Корнілова, Д.О. Леонтьєв). У людській свідомості вони відбиваються у формі ціннісних орієнтацій (прагнень, внутрішніх спонук (І.Д. Бех, 1995), мотивів поведінки). Особистісні цінності притаманні людині, що самовизначилася. Такі цінності забезпечують функцію усвідомленої ціннісно-нормативної регуляції поведінки особистості у соціумі, нації тощо. Необхідна умова появи особистісних цінностей – це ставлення у системі «Я-інший» (І.С. Булах, 2004; Н.І. Непомнящая, 1992). Чільне місце з-поміж особистісних займають й такі національні цінності, що інтеріоризовані, усвідомлені й інтегровані людиною до власної системи цінностей.
У руслі авторської інтегративно-ціннісної парадигми, розвиток національної самосвідомості в юності трактується як складний інтегрований процес самопізнання та емоційно-ціннісного ставлення особистості до себе як представника і суб’єкта конкретної нації, носія її суб’єктивних (національна свідомість, національний характер) і об’єктивних (мова, культура, територія проживання, держава з певним політичним самоврядуванням та економічним розвитком) ціннісних ознак. Згідно з результатами такого пізнання та ставлення особистість періоду юності регулює власну поведінку в сферах внутрішньонаціонального буття і міжнаціональних відносин. Ядром національної самосвідомості в юності є цілісне й інтегроване національне «Я», що містить сукупність усвідомлених уявлень та емоційно-ціннісних ставлень особистості до себе як представника і суб’єкта конкретної нації, носія її цінностей, згідно з якими вона регулює власні дії та вчинки й самореалізується у системах міжнаціональних і внутрішньонаціональних відносин. З оглядом на окреслене, вважаємо, що у методологічному ракурсі інтегративно-ціннісна парадигма є значущим засобом вивчення ґенези національної самосвідомості особистості в юності.
Джерела та література:
- Зелінська Т.М. Психологія особистісної амбівалентності в юнацькому віці: дис. ... доктора психол. наук: 19.00.07 / Т.М. Зелінська. – К., 2014. – 543 с.
- Ямницький В.М. Психологічні чинники розвитку життєтворчої активності особистості в дорослому віці: дис. ... доктора психол. наук: 19.00.07 / В.М. Ямницький. – К., 2005. – 479 с.
