Сучасний стан розвитку людини і суспільства вимагає від особистості високого рівня її загальної культури, моральних якостей і порозумінні між людьми, яке набуває значимості в загальному глобальному процесі інтеграції й асиміляції культур. У цих умовах встановлення меж світоглядної вседозволеності стає імперативом, а формування толерантності - пріоритетним завданням психології.
Специфіка феномену толерантності, розкривається в компонентах її формування (цільовому, мотиваційному, змістовному, технологічному, контрольно-регулюючому) та обґрунтовують психологічні принципи толерантності (Р. Бернс, С. Біблер, О. Дубасенюк, В. Іщенко, В. Лекторський та інші).
У теорії сучасного наукового знання мають місце різні підходи до розуміння феномену «толерантність» через йогобагатоаспектність.
Філософськийаспект пропонує розгляд толерантності як готовності постійно і з гідністю сприймати особистість або річ, як терпіння, терпимість, витримка, примирення.Політичнийконтекст центрує увагу на повазі до свободи іншої людини, її поглядів, думок, поведінки.Соціологіятрактує толерантність як милостивість, делікатність, прихильність до іншого тощо [5, с. 16]. В аспектіпсихологічногопідходу - це виникнення в індивіда зниження сенситивності до фактів взаємодії, що пов'язане з особливостями темпераменту, із захистом від фрустрації, з комплексом імперативних настанов щодо прояву великодушності стосовно іншого [1, с. 20].
Толерантність у межах запропонованого дискурсу слід розуміти як професійно важливу якість особистості, яка характеризується здатністю сприймати без агресії інші судження, інший спосіб життя, характер поведінки, зовнішність і будь-які інші особливості суб'єктів соціокультурного простору шляхом встановлення з ними відносин довіри, співпраці, компромісу, радості, товаристськості, емпатії та психологічного комфорту.
При цьому, дотримуючись розуміння феномена толерантності як якості особистості та її ставлення до дійсності, що функціонує на підставі відповідних знань, мотивів й способів дії, структуру толерантності людини правомірно було представити у вигляді взаємодії трьох провідних компонентів:концептуально-ціннісного, особистісно-мотиваційного й діяльнісно-поведінкового.
Так,концептуально-цінніснийкомпонент толерантності виявляється через систему принципів організації процесу діяльності, серед яких домінують є такі: ідея духовної свободи людини; визнання самобутності й унікальності кожної людини; віра в невичерпні можливості і здібності особистості; повага до людської гідності;
Особистісно-мотиваційнийкомпонент толерантності виявляється через характер його емоційного ставлення до учасників професійної діяльності, а саме: доброзичливість, ввічливість, щирість, лояльність, стриманість, милосердність, емпатійність, справедливість, терпимість.
Діяльнісно-поведінковийкомпонент толерантності виявляється через систему способів дій щодо організації діяльності учасників суспільних відносин, серед яких: сприймання особистості партнера таким, яким він є; прийняття та розуміння індивідуальності іншої людини; надання недоторканого права особистісної думки; оцінювання особистості згідно Я-концепції; вміння приховувати або згладжувати негативні почуття; [2, с. 6].
Структура толерантності як професійно важливої якості особистості проявляється у вигляді взаємодії її провідних компонентів.
Поділ людей натолерантнихтаінтолерантнихдосить умовний. Кожна людина в житті здійснює як толерантні, так й інтолерантні вчинки. Однак здатність поводити себе толерантно повинна стати стійкою рисою суб’єкта професійних відносин.
Основними рисами толерантної особистості є також: терпіння, довіра, альтруїзм, доброзичливість, терпимість до національних, релігійних та інших проявів, вміння володіти собою, вміння слухати інших, емпатійні прояви тощо.
На наступному етапі необхідно визначити відмінні характеристики толерантної таінтолерантної особистості, а також вказати на поведінкові прояви вказаних якостей. Таких проявів декілька.
1. Знання себе.
2. Захищеність.
3. Відповідальність.
4.Орієнтація на себе.
5. Здатність до емпатії.
6. Авторитаризм.
Таким чином, можна визначити два шляхи розвитку особистості інтолерантний та толерантний.Перший шляххарактеризується уявленням про власну винятковість, бажанням перекласти відповідальність на інших, відчуттям певної загрози, потребою у владі та ієрархії.Другий шляхрозвитку вільної людини з позитивним відношенням до навколишніх і доброзичливим ставленням до всіх.
Критеріями сформованості толерантності виступають фасилітативні настанови: зорієнтованість на особистісну модель взаємодії, конгруентність і відсутність будь-яких форм агресії у сфері професійних відносин.
Джерела та література:
- Бех І.Д. Почуття цінності іншої людини як моральний пріоритет особистості // Початкова школа. - 2001. - №12.
- Тодорцева Ю.В. Педагогіка толерантності: Методичні рекомендації. - Одеса: ПНЦАПНУ, 2004. - 90 с.
- Троїцька Т.С. Конструктивність антропологічного виміру толерантності: Філософсько-освітній аспект // Вісник Житомирського держ. ун-ту ім. Я.І. Франка. - 2007. - №34.
- У пошуках нової особистісно зорієнтованої педагогіки // Педагогіка толерантності. - 1998. - №2.Хомяков М.Б. Толерантность: парадоксальнаяценность // Журнал социологии и социальнойантропологии. - 2003. - №4.
- Хомяков М.Б. Толерантность: парадоксальная ценность // Журнал социологии и социальной антропологии. - 2003. - №4.
